Терапевтичний потенціал інтерв'ю: як журналісти можуть допомогти дітям (лекція 8)

Автор(ка):

Юлія Діденко

Коли дитина має можливість безпечно розповісти свою історію, інтерв'ю може стати не лише джерелом інформації для журналіста, а й терапевтичним досвідом для неї. Відчуття, що тебе слухають без осуду, а твій досвід і емоції визнають, підвищує самооцінку та зменшує тривожність. Коли розмова зосереджена на сильних сторонах дитини — це активує її внутрішні ресурси для відновлення й допомагає осмислити пережите.

У фонді «Голоси дітей» ми вже не перший рік працюємо над тим, щоб висвітлення історій дітей під час війни не травмувало їх і не принижувало їхньої гідності. Тому запустили онлайн-курс «Безпечний простір для дитячих голосів у медіа», який пояснює, як правильно розповідати про дітей, що пережили травматичний досвід війни. Мета — навчити журналістів і комунікаційників говорити про складне чесно, людяно й безпечно для дитини.

Олена Лісова, психологиня фонду «Голоси дітей», кандидатка психологічних наук, у восьмій лекції курсу розповідає, як журналісти можуть відповідально використовувати терапевтичний потенціал інтерв’ю.

Дивіться відео на YouTube, щоб дізнатися більше про висвітлення чутливих тем в інтерв’ю, три «Ні» в матеріалі про насильство, ефект Вертера та роль журналіста під час розмови.

Чотири принципи терапевтичного інтерв'ю

Емпатія — основа довіри. Дитина повинна відчути, що її слухають і розуміють. Замість стандартних запитань про травму журналіст може спитати: «Що тобі допомагає краще почуватися зараз?».

Підтримка життєстійкості. Запитання допомагають дитині рефлексувати над своїми успіхами: «Що ти цінуєш у собі, коли згадуєш, як справлявся з труднощами?». Такі слова зміцнюють її впевненість у собі.

Фокус на ресурсах. Уникаємо надмірного акценту на травматичних подіях. Запитуємо про те, що дає радість або спокій: «Що ти любиш робити, коли хочеш відпочити?».

Безпека й контроль. Дитина повинна мати змогу зупинити розмову, якщо їй це потрібно. Поясніть, що будь-яке запитання можна пропустити, а її рішення поважатимуть.

Три заборони під час висвітлення насильства

Коли йдеться про чутливі теми — насильство чи самогубство — ключові етичні принципи допомагають уникнути шкоди для героїв історії та дають змогу відповідально висвітлити такі теми.

Ні стереотипам. Уникаємо міфів на кшталт: «жінки провокують насильство» чи «насильство трапляється тільки в нещасних сім'ях». Ці упередження шкодять як героям історії, так і сприйняттю з боку аудиторії.

Ні віктимізації. Не зображуємо постраждалих як слабких чи безпомічних. Замість цього підкреслюємо їхні сильні сторони й шлях до відновлення.

Ні драматизації. Не деталізуємо сцени насильства. Якщо герой прагне переповідати травматичні подробиці, м'яко переводимо розмову в інше річище.

Відповідальність за кожне слово

Висвітлення чутливих тем також може мати терапевтичний ефект, якщо воно допомагає аудиторії краще зрозуміти проблему та підтримати тих, хто зазнав травматичного досвіду. Але важливо пам’ятати про відповідальний підхід.

Уникайте деталей травми. Не деталізуйте події, які можуть викликати ретравматизацію. Зосередьтеся на ресурсах і позитивних моментах, запитуючи, наприклад: «Що тобі допомагає почуватися трохи краще?».

Ресурси й підтримка. Висвітлюйте, як герої долають труднощі та знаходять допомогу. Зосередьтеся на прикладах підтримки від психологів чи близьких, які допомагають відновлюватися.

Безпека й конфіденційність. Дотримуйтеся анонімності героїв історії. Використовуйте псевдоніми, загальні фото або деталі, які не вирізняють дитину, щоб уникнути розголошення особистої інформації.

Уникайте романтизації. Якщо ви пишете про самогубство, уникайте фраз на кшталт «героїчна смерть» або «втрата надії», щоб не спровокувати ефект Вертера.

Ефект Вертера описує феномен, коли медійне висвітлення випадків самогубства може спонукати інших до подібних дій. Після смерті актора Робіна Вільямса у 2014 році дослідження показали значне зростання кількості самогубств у США.

Тому завжди акцентуємо на доступних ресурсах допомоги: контактах гарячих ліній, місцевих службах підтримки чи рекомендаціях, як отримати допомогу. Такий підхід допомагає знизити ризик наслідування та створює конструктивний інформаційний простір.

Правильне завершення — запорука безпеки

Коректне завершення інтерв'ю не менш важливе, ніж його початок. Важливо пам'ятати: кожне слово може стати для дитини кроком до зцілення або, навпаки, джерелом нового болю.

Якщо розмова була важкою, потрібно допомогти дитині повернутися до реальності: «Які в тебе плани на сьогодні? Чим займатимешся після нашого інтерв'ю?». Варто висловити щиру вдячність і захоплення досвідом дитини: «Я вражений твоєю історією та силою, яку ти проявив! Попри всі труднощі, ти справився дуже добре, і я пишаюся, що маю нагоду розмовляти з тобою».

Радимо поцікавитися станом дитини та її сім'ї через деякий час після інтерв'ю й висловити свою підтримку. За потреби — порадьте звернутися за допомогою.

Емпатія, етичність і дбайливість у спілкуванні повинні стати для вас професійними стандартами. Це відповідальність перед майбутнім. Змінюючи життя окремих дітей, ми створюємо безпечний простір для всього суспільства.

У попередній лекції ми розповідали про етап відкритої розповіді. Повний курс з етичного інтерв’ювання дітей ви можете подивитися за посиланням.

Підтримайте нашу роботу донатом — так ми зможемо створювати більше освітнього контенту для тих, хто допомагає дітям.

Матеріал підготовлено БО «Благодійний фонд “Голоси дітей”» за підтримки Terre des Hommes.