У фонді «Голоси дітей» ми вже не перший рік працюємо над тим, щоб висвітлення історій дітей під час війни не травмувало їх і не принижувало їхньої гідності. Тому запустили онлайн-курс «Безпечний простір для дитячих голосів у медіа», який пояснює, як правильно розповідати про дітей, що пережили травматичний досвід війни. Мета — навчити журналістів і комунікаційників говорити про складне чесно, людяно й безпечно для дитини.
Олена Лісова, психологиня фонду «Голоси дітей», кандидатка психологічних наук, у восьмій лекції курсу розповідає, як журналісти можуть відповідально використовувати терапевтичний потенціал інтерв’ю.
Дивіться відео на YouTube, щоб дізнатися більше про висвітлення чутливих тем в інтерв’ю, три «Ні» в матеріалі про насильство, ефект Вертера та роль журналіста під час розмови.
-
Емпатія — основа довіри. Дитина повинна відчути, що її слухають і розуміють. Замість стандартних запитань про травму журналіст може спитати: «Що тобі допомагає краще почуватися зараз?».
-
Підтримка життєстійкості. Запитання допомагають дитині рефлексувати над своїми успіхами: «Що ти цінуєш у собі, коли згадуєш, як справлявся з труднощами?». Такі слова зміцнюють її впевненість у собі.
-
Фокус на ресурсах. Уникаємо надмірного акценту на травматичних подіях. Запитуємо про те, що дає радість або спокій: «Що ти любиш робити, коли хочеш відпочити?».
-
Безпека й контроль. Дитина повинна мати змогу зупинити розмову, якщо їй це потрібно. Поясніть, що будь-яке запитання можна пропустити, а її рішення поважатимуть.
-
Ні стереотипам. Уникаємо міфів на кшталт: «жінки провокують насильство» чи «насильство трапляється тільки в нещасних сім'ях». Ці упередження шкодять як героям історії, так і сприйняттю з боку аудиторії.
-
Ні віктимізації. Не зображуємо постраждалих як слабких чи безпомічних. Замість цього підкреслюємо їхні сильні сторони й шлях до відновлення.
-
Ні драматизації. Не деталізуємо сцени насильства. Якщо герой прагне переповідати травматичні подробиці, м'яко переводимо розмову в інше річище.
-
Уникайте деталей травми. Не деталізуйте події, які можуть викликати ретравматизацію. Зосередьтеся на ресурсах і позитивних моментах, запитуючи, наприклад: «Що тобі допомагає почуватися трохи краще?».
-
Ресурси й підтримка. Висвітлюйте, як герої долають труднощі та знаходять допомогу. Зосередьтеся на прикладах підтримки від психологів чи близьких, які допомагають відновлюватися.
-
Безпека й конфіденційність. Дотримуйтеся анонімності героїв історії. Використовуйте псевдоніми, загальні фото або деталі, які не вирізняють дитину, щоб уникнути розголошення особистої інформації.
-
Уникайте романтизації. Якщо ви пишете про самогубство, уникайте фраз на кшталт «героїчна смерть» або «втрата надії», щоб не спровокувати ефект Вертера.
Тому завжди акцентуємо на доступних ресурсах допомоги: контактах гарячих ліній, місцевих службах підтримки чи рекомендаціях, як отримати допомогу. Такий підхід допомагає знизити ризик наслідування та створює конструктивний інформаційний простір.
Якщо розмова була важкою, потрібно допомогти дитині повернутися до реальності: «Які в тебе плани на сьогодні? Чим займатимешся після нашого інтерв'ю?». Варто висловити щиру вдячність і захоплення досвідом дитини: «Я вражений твоєю історією та силою, яку ти проявив! Попри всі труднощі, ти справився дуже добре, і я пишаюся, що маю нагоду розмовляти з тобою».
Радимо поцікавитися станом дитини та її сім'ї через деякий час після інтерв'ю й висловити свою підтримку. За потреби — порадьте звернутися за допомогою.
Емпатія, етичність і дбайливість у спілкуванні повинні стати для вас професійними стандартами. Це відповідальність перед майбутнім. Змінюючи життя окремих дітей, ми створюємо безпечний простір для всього суспільства.
Підтримайте нашу роботу донатом — так ми зможемо створювати більше освітнього контенту для тих, хто допомагає дітям.