Як розпізнати психічну травму: що варто знати журналістам і всім, хто працює з дітьми (лекція 3)

Автор(ка):

Юлія Діденко

Під час війни українські діти стають свідками й жертвами травматичних подій. Вони переживають бомбардування, втрачають близьких, змушені покидати рідні домівки. Ці переживання можуть залишити глибокий слід у дитячій психіці, але не завжди дорослі вміють помічати ознаки травми. Усі, хто спілкуються з дітьми — журналісти, педагоги, волонтери — повинні знати, як проявляється дитяча травма, і підходити до таких ситуацій етично та професійно.

У фонді «Голоси дітей» ми вже не перший рік працюємо над тим, щоб висвітлення історій дітей під час війни не травмувало їх і не принижувало їхньої гідності. Тому ми запустили онлайн-курс «Безпечний простір для дитячих голосів у медіа». Його мета — навчити журналістів і комунікаційників говорити про складне чесно, людяно та безпечно для дитини.

Юлія Тукаленко, психологиня благодійного фонду «Голоси дітей», у третій лекції курсу пояснює різницю між травматичною ситуацією, стресом і психотравмою. Вона описує події, які можуть травмувати дитину, а також їхні наслідки для психічного здоров'я. Розповідає, як розпізнати симптоми дитячої психотравми й ознаки гострого дистресу, який може виникнути навіть під час інтерв'ю. Дає конкретні рекомендації, як заспокоїти дитину й що робити, якщо вона гостро відреагувала. Це може допомогти журналісту краще зрозуміти дитину під час інтерв’ювання.

Дізнайтеся більше про особливості проявів психічної травми в неповнолітніх — перегляньте відео на нашому каналі YouTube.

Матеріал підготовлено БО «Благодійний фонд “Голоси дітей”» за підтримки Terre des Hommes.

Не кожен стрес — це травма

Важливо розуміти різницю між стресом і травмою. Травматична подія спричинена зовнішніми чинниками й завжди виходить за межі звичного досвіду дитини, загрожує життю та здоров'ю, психічній цілісності людини чи інших людей (травма свідка), викликає почуття жаху та безпорадності. Вона розділяє життя на «до» і «після», руйнуючи базові переконання про безпеку світу.

Причинами дитячої травми можуть стати:

природні катастрофи (землетруси, повені);
переживання бойових дій або свідчення про них;
жорстоке поводження чи насильство в родині;
втрата близьких через смерть або вимушене переселення;
життя в зоні конфлікту або окупації;
жорстокий булінг у школі чи соціальному середовищі.

На жаль, багато з цих речей стали частиною життя українських дітей. Тривалість і повторюваність подій, які порушують почуття безпеки, збільшують ризик розвитку психічної травми. Проте навіть одноразова подія, якщо вона достатньо інтенсивна, може стати травматичною. Важливо запам’ятати: не кожен стрес — це травма, але кожна травма — це стрес. Не кожна травматична подія стане психічною травмою, але кожен, хто пережив такий досвід, потребує безпеки й підтримки.

Як розпізнати травму в дитини

Дитяча травма проявляється по-різному. Серед основних симптомів — нічні жахіття або порушення сну, страх і тривога, нав'язливі спогади, уникнення певних місць чи людей, регресія до поведінки молодшого віку, емоційна дисрегуляція, відстороненість і підвищена пильність. Важливо пам'ятати: не завжди діти проявляють свої емоції через плач або тривогу. Деякі здаються спокійними чи байдужими — це може бути проявом емоційної відстороненості або захисного механізму.

Під час спілкування з дитиною варто звертати увагу на п'ять основних груп ознак.

Фізичні ознаки: плач, тремтіння, пришвидшене серцебиття або дихання, напруження в тілі.
Емоційні ознаки: почуття безпорадності, провини, самозвинувачення, підвищена тривожність або паніка.
Відсторонення: емоційна замкненість, нечутливість, некомунікабельність.
Вербальні сигнали: висловлення страху або гніву, заїкання, зміна тону голосу, труднощі з формулюванням думок.
Невербальні сигнали: уникнення зорового контакту, метушливість, закривання обличчя руками.

Як діяти, коли дитина в дистресі

Якщо під час розмови дитина починає виявляти ознаки дистресу — негайно зупиніть спілкування. Запевніть її, що вона не зобов'язана продовжувати, адже її безпека і комфорт у пріоритеті. Виявіть емпатію, визнайте почуття дитини, дайте зрозуміти, що засмучуватися — це нормально. Поважайте її кордони, не тисніть, щоб вона ділилася інформацією, яку їй некомфортно обговорювати.

Створіть безпечний простір, запропонуйте воду, серветки або будь-що, що може полегшити стан. За потреби застосуйте заспокійливі техніки — глибоке дихання або вправи на заземлення. Перш ніж продовжити розмову, обов'язково отримайте від дитини згоду.

Якщо дистрес не минає — краще завершити спілкування. А після інтерв’ю зв’яжіться з дитиною та її сім’єю, щоб перевірити її самопочуття й запропонувати підтримку, якщо це потрібно.

Чому журналістам важливо це знати

Діти, які пережили травматичний досвід, потребують особливого підходу. Некоректне спілкування може поглибити травму, тоді як етичний підхід здатен не лише захистити дитину, але й допомогти їй опрацювати свій досвід.

Ми не можемо на 100% передбачити, що стане для дитини тригером, але точно можемо її почути й не примушувати говорити про те, до чого вона не хоче або не готова повертатися. З іншого боку, не варто боятися, якщо дитина сама виявляє ініціативу розповісти про складну подію — така розповідь може мати терапевтичний ефект.

Пам’ятайте: ваша емпатія, увага й повага можуть стати вирішальними в тому, як дитина переживе свій досвід і як поділиться ним зі світом.

У попередній лекції ми розповідали про базові принципи, яких варто дотримуватися кожному, хто розповідає історії про психічне здоров’я, а в наступній висвітлимо основи та психологічні особливості етичного інтерв’ювання дітей. Зробіть внесок у безпеку дітей — підтримайте наші освітні програми.

Останні новини

17.04.2026

Малювали кавою, будували замки й говорили про емоції: березень у центрах «Голосів дітей»

Десятирічний Тимур із Сум вирощує декоративних раків. Одного з них він хоче подарувати осередку фонду «Голоси дітей», куди ходить на заняття. Навіщо йому психолог, хлопчик упевнено пояснює: «Щоб навчитися думати своєю головою». Його мама додає: «Такі люди, як ви, дуже важливі для прикордоння. Дякую, що навчили піклуватися про себе». Тимур — один із тих дітей, яких щомісяця підтримують команди «Голосів дітей» по всій країні. У березні 11 регіональних центрів фонду — від Львова до Харкова, від Трускавця до Миколаєва — працювали в активному ритмі: психологічні групи, творчі заняття, виїзди мобільних бригад у громади, екскурсії, кулінарні майстер-класи, сімейні кіноклуби.

20.04.2026

Танцювальна лабораторія на Львівщині з Христиною-Марією Слободянюк: як зареєструватися

Фонд «Голоси дітей» разом із танцівницею, акторкою та режисеркою Христиною-Марією Слободянюк запрошує підлітків 14–17 років на творчу резиденцію із сучасного танцю. Учасники працюватимуть із тілом, рухом та емоціями — через танцювальні воркшопи та практики. Програма побудована так, щоб допомогти повернути контакт зі своїм тілом, подолати страх і сором, знайти власний спосіб рухатися й краще зрозуміти себе.

14.04.2026

Підтримка дітей після окупації та депортації: ментори уже працюють у закладах загальної середньої освіти

Фахівці БФ «Голоси дітей» провели тематичне навчання для освітян із 10 пілотних закладів освіти Києва та області, а також Кіровоградщини. Їх навчили травмоорієнтованого підходу та розповіли, як підтримувати дітей, які пережили окупацію, депортацію чи вимушене переміщення. Відтак вони готові створювати в школах безпечний простір для своїх учнів.