Автор(ка):
Юлія Діденко
«Десята вечора, ми йдемо Трускавцем — і на вулицях горить світло. Горить світло! Ще й музика грає», — приблизно так, із подивом і майже недовірою, колеги з прифронтових регіонів переказували свої перші враження від міста.
Раз на рік фонд збирає працівників в одному місці на цілий тиждень: психологів регіональних центрів та онлайн-лінії, кейс-менеджерів, фахівців із психосоціальної роботи, логопедів, координаторів, адміністраторів і водіїв мобільних бригад. Разом вони працювали в тематичних групах, вчилися запобігати вигоранню, говорили про майбутнє фонду й нарешті могли відпочити там, де рідше лунають сирени.
Раз на рік фонд збирає працівників в одному місці на цілий тиждень: психологів регіональних центрів та онлайн-лінії, кейс-менеджерів, фахівців із психосоціальної роботи, логопедів, координаторів, адміністраторів і водіїв мобільних бригад. Разом вони працювали в тематичних групах, вчилися запобігати вигоранню, говорили про майбутнє фонду й нарешті могли відпочити там, де рідше лунають сирени.
Тиша, до якої довелося звикати наново
Найважче більшості учасників далася саме тиша. Дарина Лепська, менеджерка з підтримки регіональних команд, розповідає, що на її запитання «Чи виспалися?» багато хто відповідав: «Ні». Спати заважала відсутність звуків. Люди з прифронтових областей роками засинають під фоновий гул — сирени, роботу протиповітряної оборони, вибухи вдалині — і навчилися за цими звуками розуміти, що відбувається навколо та чи потрібно вставати й іти в укриття. У Трускавці цей звуковий фон зник, а разом із ним — ніби й здатність орієнтуватися.
Тихо, і ніби втрачається відчуття контролю,
Реакції тіла випереджали свідомість. Фахівчиня із Запоріжжя першого ранку прокинулася в готельному номері, торкнулася рукою незнайомої постільної білизни — і кілька хвилин у паніці намагалася зрозуміти, де вона опинилася та що сталося вночі. У перші дні важко повірити, що небезпеки поруч немає. Саме тому фонд відводить на такі виїзди цілий тиждень: за коротший час тіло просто не встигає розслабитися.
Тиждень для відновлення: як минула зустріч команди
Основою програми стали тренінги з профілактики вигорання. Колеги складали власні мотиваційні портрети й розбиралися, як перестати жити на автопілоті та повернути собі здатність ухвалювати свідомі рішення. У приміщенні регіонального центру в Трускавці ліпили фігурки з гіпсу, плели браслети й розмальовували екошопери.
Олена Розвадовська й Азад Сафаров, співзасновники «Голосів дітей», говорили про філософію, місію, сенси та цінності фонду, а також знайомили команди між собою. Олена Лісова, яка відповідає за онлайн-лінію підтримки, пояснювала зміст роботи психологів: чому важливо робити саме те, що робить фонд. Менеджерки Вікторія Петрук і Дарина Лепська розповідали про структуру регіональної мережі, взаємодію центрів і те, як вони реагують на запити. Алла Перфецька показувала, як адвокація захисту прав дитини перетворюється з теорії на щоденну практику. Маркіян Климковецький говорив про етику комунікації та діджитал: як розповідати історії дітей, не завдаючи їм шкоди.
Олена Розвадовська й Азад Сафаров, співзасновники «Голосів дітей», говорили про філософію, місію, сенси та цінності фонду, а також знайомили команди між собою. Олена Лісова, яка відповідає за онлайн-лінію підтримки, пояснювала зміст роботи психологів: чому важливо робити саме те, що робить фонд. Менеджерки Вікторія Петрук і Дарина Лепська розповідали про структуру регіональної мережі, взаємодію центрів і те, як вони реагують на запити. Алла Перфецька показувала, як адвокація захисту прав дитини перетворюється з теорії на щоденну практику. Маркіян Климковецький говорив про етику комунікації та діджитал: як розповідати історії дітей, не завдаючи їм шкоди.
Чому фахівці вигорають і йдуть із професії — та як цьому запобігти
Психолог, кейс-менеджер, фахівець із психосоціальної підтримки, логопед, водій мобільної бригади — усі вони живуть у тих самих містах, що й родини, з якими працюють. Вони чують ті самі вибухи, ховаються в укриттях. І щодня, допомагаючи дітям переживати їхній біль, свій ніби відкладають кудись на потім. Так минає рік, два, три — а потім фахівець вигорає й іде з професії. Саме тому ми у фонді переконані: неможливо по-справжньому подбати про дітей, не подбавши про тих, хто щодня поруч із ними.
Цей тиждень став справжнім перезавантаженням. Життя в спокої, без сирен і вибухів. Можливість прокидатися з гарними краєвидами, дихати свіжим повітрям, смачно їсти й спокійно засинати в зручному ліжку. Здається, це такі прості речі, але зараз вони мають неймовірну цінність. Дякую за атмосферу, у якій можна просто бути собою. За відчуття, що поруч люди, які розуміють, чим ми живемо й через що проходимо,
Тренінг із профілактики емоційного вигорання став для Лоліти простором для чесної розмови із собою, переосмислення й турботи про себе та інших. Софія із сумської команди подякувала за тиждень живого спілкування, тишу, смачну їжу та зручні ліжка.
Перезавантажені, натхненні, з морем вражень продовжуємо роботу,
Як ви можете підтримати команду
Щоб фахівці могли й далі бути опорою для дітей, вони й самі мають відновлюватися. Саме інституційна підтримка дає нам змогу дбати про команду, оплачувати необхідне навчання, супервізії та відпочинок, без яких неможливо якісно підтримувати дітей.
Подбайте про тих, хто щодня піклується про дітей
Поділитись:
