Автор(ка):
Команда фонду
Подвір'я школи в Харкові звужується до спуску вниз сходами й до металевих дверей, за якими — підземні класи. Сюди на заняття до 8-А класу приїжджає команда харківського центру «Голосів дітей»: 50 кольорових кружечків, заготовки для новорічних кульок, тиха робота під невпевнені підліткові розмови. З підземної школи команда повертається в осередок, де паралельно відбуваються онлайн-зустрічі, підготовка до наступних занять і чай із цукерками для гості, яка чекає на батьків.
До харківського осередку — і ще до чотирьох інших центрів фонду в Києві, Чернігові, Запоріжжі та Львові — приїхали наші підлітки-журналісти. Кожен із них провів один робочий день поруч із командою: дивився, слухав і записував. Цей репортаж розповідає про те, що вони побачили.
До харківського осередку — і ще до чотирьох інших центрів фонду в Києві, Чернігові, Запоріжжі та Львові — приїхали наші підлітки-журналісти. Кожен із них провів один робочий день поруч із командою: дивився, слухав і записував. Цей репортаж розповідає про те, що вони побачили.
Харківський регіональний центр: підземна школа та виїзди до громад
Спілкувалася Ганна Булгакова, 16 років, м. Харків
З холодної й мокрої, сіро-білої вулиці осередок зустрічає рожевим светром пані координаторки й блакитним кольором, незвичним для цього часу. Склад цієї харківської команди доволі цікавий: координаторка, психологиня, адміністраторка, логопединя та менеджерка. Причому серед них — двоє Марин, двоє Ян, двоє Веронік, двоє Юлій і навіть двоє Олен. Окрім того, у харківському осередку, як я пізніше дізналася, працює ціла родина — і це багато в чому ілюструє характер цього місця.
Моя одноденна подорож почалася з тісної спільної поїздки в автомобілі до підземної школи. Сьогодні — 8-А клас. Широке подвір'я школи звузилося до спуску вниз сходами й до постапокаліптичних металевих дверей, за якими намагаються хоча б частково помістити й зігріти дитячі та підліткові голоси. Зайнятість команди видно неозброєним оком: хтось побіг на онлайн-зустріч, хтось готувався до наступних занять із дітьми, хтось поєднував обидві справи одночасно.
У якусь мить до мене підсіла дівчинка років 8–10, яка чекала на батьків, і дуже невимушено почала розповідати про свого кота Ваську, про собаку та про дівчинку зі свого класу. А я була й не проти про них дізнатися. Згадую в собі це відчуття безумовної надії та сонячності, і мені так хочеться підтримати його в цій дівчинці. Хочеться, щоб ґрунт під її ногами був стійким і певним, щоб вона мала хороші речі в житті — достатні для того, аби вибудувати в собі опору.
З холодної й мокрої, сіро-білої вулиці осередок зустрічає рожевим светром пані координаторки й блакитним кольором, незвичним для цього часу. Склад цієї харківської команди доволі цікавий: координаторка, психологиня, адміністраторка, логопединя та менеджерка. Причому серед них — двоє Марин, двоє Ян, двоє Веронік, двоє Юлій і навіть двоє Олен. Окрім того, у харківському осередку, як я пізніше дізналася, працює ціла родина — і це багато в чому ілюструє характер цього місця.
Моя одноденна подорож почалася з тісної спільної поїздки в автомобілі до підземної школи. Сьогодні — 8-А клас. Широке подвір'я школи звузилося до спуску вниз сходами й до постапокаліптичних металевих дверей, за якими намагаються хоча б частково помістити й зігріти дитячі та підліткові голоси. Зайнятість команди видно неозброєним оком: хтось побіг на онлайн-зустріч, хтось готувався до наступних занять із дітьми, хтось поєднував обидві справи одночасно.
У якусь мить до мене підсіла дівчинка років 8–10, яка чекала на батьків, і дуже невимушено почала розповідати про свого кота Ваську, про собаку та про дівчинку зі свого класу. А я була й не проти про них дізнатися. Згадую в собі це відчуття безумовної надії та сонячності, і мені так хочеться підтримати його в цій дівчинці. Хочеться, щоб ґрунт під її ногами був стійким і певним, щоб вона мала хороші речі в житті — достатні для того, аби вибудувати в собі опору.
Це привело мене до думки, що діяльність «Голосів дітей» часто може створювати ті самі «спогади стійкості», адже багато в чому — це простір свободи, де завжди приймають і вислуховують.
- Як відбулося відкриття центру?
Вероніка, кейс-менеджерка: Ми починали працювати дистанційно ще до відкриття осередку: їздили по гуртожитках, розповідали про послуги, які надає фонд, і про те, чим ми займаємось. Самі проводили планування приміщень та їх ремонт.
- Що вам найбільше подобається у своїй роботі?
Психологиня осередку: Коли ти бачиш результативність, коли бачиш, що людина приходить з одним, а йде — зовсім інша. Коли вона починає мріяти, будувати плани на майбутнє, попри те, що зараз війна, коли вона починає жити тут і тепер. Для мене це великий ресурс: я розумію, що так я на своєму місці й що справді вмію щось робити.
У цьому й полягає сенс — змінювати життя людей на краще. За цією фразою стоять справжні емоції людей та звільнення від більших чи менших тягарів завдяки таким самим людям, але небайдужим, яких змогли згуртувати «Голоси дітей» і прищепити їм ці цінності.
Мені складно уявити той емоційний вклад, який працівники «Голосів» привносять у життя людей, з якими працюють — особливо дітей, яким вони всіма шляхами стараються забезпечити дитинство — і цим самим фонд впливає на майбутнє.
Мені складно уявити той емоційний вклад, який працівники «Голосів» привносять у життя людей, з якими працюють — особливо дітей, яким вони всіма шляхами стараються забезпечити дитинство — і цим самим фонд впливає на майбутнє.
Київський регіональний центр: тепло та підтримка попри тривоги
Спілкувалися: Капленко Галина, 17 р., м. Бахмут, Донецька обл.; Небиков Тимофій, 19 р., м. Нью-Йорк, Донецька обл.; Старенька Поліна, 16 р., с. Вільшани, Харківська обл.
Київ зустрічає гулом тривоги. Двері відчиняє привітна адміністраторка Анастасія, яка якраз стурбовано переглядає новини, аби вирішити, чи варто спускатися в укриття. Життя осередку неспинне. Ранок починається із зустрічі команди та облаштування місць згідно з графіком: консультації, групові заняття. А бувають такі дні, коли треба їхати до дітей у віддалені громади — тоді команда збирає наплічники для творчих майстер-класів.
Терапевтичні кімнати просторі, дуже світлі, з приємними м'якими меблями — безумовні фаворити всіх. У «передпокоях» облаштована зона очікування дітей перед заняттями: пуфи, куточок з іграшками, антистреси на будь-який смак і невеличка бібліотека. Чесно кажучи, тут можна заховатися на кілька годинок.
Підготовка — це завжди про комфортне облаштування простору для гостей, і звісно ж, колег. Усе складається з дрібничок: хтось гріє воду на каву, а хтось приносить смаколики, як-от сьогодні Тетяна — кексики. У цьому морі завдань та щоденних дедлайнів можна легко загубитися, не маючи любові та спільної мети. Робота в люблячій команді дарує тепло. І ми, діти, у цей час відчуваємо цю любов найщиріше.
Київ зустрічає гулом тривоги. Двері відчиняє привітна адміністраторка Анастасія, яка якраз стурбовано переглядає новини, аби вирішити, чи варто спускатися в укриття. Життя осередку неспинне. Ранок починається із зустрічі команди та облаштування місць згідно з графіком: консультації, групові заняття. А бувають такі дні, коли треба їхати до дітей у віддалені громади — тоді команда збирає наплічники для творчих майстер-класів.
Терапевтичні кімнати просторі, дуже світлі, з приємними м'якими меблями — безумовні фаворити всіх. У «передпокоях» облаштована зона очікування дітей перед заняттями: пуфи, куточок з іграшками, антистреси на будь-який смак і невеличка бібліотека. Чесно кажучи, тут можна заховатися на кілька годинок.
Підготовка — це завжди про комфортне облаштування простору для гостей, і звісно ж, колег. Усе складається з дрібничок: хтось гріє воду на каву, а хтось приносить смаколики, як-от сьогодні Тетяна — кексики. У цьому морі завдань та щоденних дедлайнів можна легко загубитися, не маючи любові та спільної мети. Робота в люблячій команді дарує тепло. І ми, діти, у цей час відчуваємо цю любов найщиріше.
- Як зазвичай проходить робочий день в осередку?
Анастасія, адміністраторка: Дуже часто через обстріли, відключення світла або повітряні тривоги зранку приходить сотня повідомлень про скасування — з різних причин. Тому потрібно постійно моніторити кількість реєстрацій на наші заходи: люди можуть записатися навіть опівночі, а тоді доводиться телефонувати й повідомляти, що, на жаль, місць уже немає. Тож фактично я постійно все контролюю за розкладом.
- Що вам подобається в роботі?
Маргарита, психологиня: Найбільше подобається спілкування з людьми. Воно живе. Кожен індивідуальний, а кожна історія взагалі особлива. І найбільше подобається, коли з часом з'являються результати роботи, особливо якщо це робота з дітьми. Наприклад, якщо вони мали проблему зі сном, а вже за кілька консультацій їхній сон покращується.
- Які відчуття у фахівців перед початком роботи?
Таня, організаторка дозвілля: Неможливо постійно тиснути на газ і не згоріти, бо в якийсь момент двигун вибухне. Тож потрібно починати з якоїсь спокійної фази — етапу підготовки. Потім приходять діти, і ти наче "вмикаєшся". Грамотне використання свого ресурсу. Особливо тепер, у наші часи, коли його потрібно трохи економити.
Діти взагалі працюють так, що можна вимірювати атмосферний тиск і загальний настрій суспільства в моменті. Діти дуже деконцентровані, зазвичай, після таких нічних обстрілів. Вони приходять і в них ніби є енергія, бо це базове налаштування.
Коли ти дитина, то енергії більше, хочеться рухатися. Але концентрація дуже сильно втрачається, бо все одно — недоспана ніч, когось вели в укриття. Тому переходимо на просту активність, просту комунікацію, щоб вирівняти їхній психоемоційний стан.
Коли ти дитина, то енергії більше, хочеться рухатися. Але концентрація дуже сильно втрачається, бо все одно — недоспана ніч, когось вели в укриття. Тому переходимо на просту активність, просту комунікацію, щоб вирівняти їхній психоемоційний стан.
- Яким природним явищем був цей рік?
Ольга, психологиня: Мабуть, як вітер. Він буває легкий і приємний, а буває буремний. Навантаження іноді помірне, а іноді дуже насичене — заходи в центрі, виїзди в школи, зустрічі з журналістами. А потім знову стає тихіше.
Таня, організаторка з дозвілля: Вітер перед грозою. Коли надворі весна, листя вже зелене, і раптом дуже різко насуваються хмари. Починається дуже сильний вітер, і ти відчуваєш, що зараз буде злива. Дуже активне півріччя. Ми з колегою почали працювати влітку, літні інтенсиви — великі групи дітей кожен день. У них усіх канікули, хочуть бігати, стрибати, щось клеїти, ліпити. І насправді отака бурхлива енергія в нас постійно».
Дуже багато вже за ці роки було поганих подій, які вплинули і на дітей, і на дорослих. Якщо навіть війна завершиться завтра, то нам точно залишиться ще з чим працювати багато-багато років. І хотілося б, щоб стало спокійніше, щоб засвітило сонце, і ми увійшли у фазу відновлення, як навесні. Навесні все відроджується. Хочеться, щоб так само було й у серцях дітей, які до нас приходять.
Чернігівський регіональний центр: хендмейд-будиночки, затишок і щира турбота
Спілкувалася Александра Неговська, 15 років, м. Чернігів
Чернігівський осередок фонду «Голоси дітей» — простір, у якому з перших хвилин відчуваються затишок і щира турбота. Тут навколо м'які крісла, дитячі малюнки на поличках і тихий гул розмов у кімнатах. Сюди приходять родини з різними історіями. Для когось перший крок після пережитих складних подій, для когось — можливість повернути дитині відчуття безпеки та стабільності. Найбільше запитів на індивідуальні консультації надходить після обстрілів і вибухів у місті.
Чернігівський осередок фонду «Голоси дітей» — простір, у якому з перших хвилин відчуваються затишок і щира турбота. Тут навколо м'які крісла, дитячі малюнки на поличках і тихий гул розмов у кімнатах. Сюди приходять родини з різними історіями. Для когось перший крок після пережитих складних подій, для когось — можливість повернути дитині відчуття безпеки та стабільності. Найбільше запитів на індивідуальні консультації надходить після обстрілів і вибухів у місті.
Зараз у нас навіть є невелика черга, адже ми фізично не встигаємо приймати всіх охочих. Щодня відбувається по кілька консультацій,
В осередку проводяться як групові заняття, так і індивідуальні зустрічі з психологами. Найбільше запитів на індивідуальні консультації надходить після обстрілів і вибухів у місті. У загальній кімнаті, де проходять групові заняття та кіноперегляди, панує особливо тепла атмосфера. Діти знайомляться, підтримують одне одного, вчаться працювати в команді.
Мені подобається працювати серед дітей. Коли бачиш результат своєї роботи — їхні усмішки та радість — розумієш, заради чого це все. Іноді трапляються кумедні ситуації, які підіймають настрій. Тут ніколи не буває нудно,
Коли я прийшла, в осередку саме готувалися до заняття з дітьми — молодшими школярами. Я допомагала його проводити: готувала матеріали, а потім допомагала дітям уже під час заняття. Вони створювали такі хендмейд-будиночки, і це було дуже мило: спочатку вони трохи соромилися, але вже невдовзі розпитували мене, що я тут роблю, кликали до себе, просили допомогти, коли щось не виходило. А потім — наввипередки показували, що в кого вийшло.
Я сама одразу відчула цю атмосферу, коли прийшла до осередку. Відчувалося, що люди там люблять свою роботу й усе, що їх оточує — вони уважні, щирі та теплі. Я щаслива була опинитися там, допомагати й відчувати всі ці процеси зсередини.
Я сама одразу відчула цю атмосферу, коли прийшла до осередку. Відчувалося, що люди там люблять свою роботу й усе, що їх оточує — вони уважні, щирі та теплі. Я щаслива була опинитися там, допомагати й відчувати всі ці процеси зсередини.
Львівський регіональний центр: підтримка для родин ВПО й безпечний простір
Спілкувалися: Анна Крючкова, 17 років, с. Розівка Закарпатської області, Тарануха Олександра, 15 років, м. Гола Пристань Херсонської області
У львівському осередку нас зустріли дуже тепло: пригостили чаєм і цукерками, і вже з перших хвилин відчувалося, що тут справді намагаються створити для дітей атмосферу безпеки й затишку.
Центр зовсім не схожий на офіс чи кабінет психолога в класичному розумінні. У приміщенні облаштовано дві кімнати для групових занять. Там діти малюють, грають у настільні ігри, вчаться розпізнавати свої емоції та розповідати про них.
Є також дві окремі кімнати для індивідуальної роботи з психологом, де можна побути наодинці й спокійно поговорити. Для батьків облаштована зона очікування, де вони можуть випити чаю та познайомитися з іншими сім'ями. Багато дітей мають статус внутрішньо переміщених осіб.
Коли запитуєш, хто звідки, можна почути: Дніпро, Київ, Дружківка, Харків, Миколаїв. Ми поспілкувалися з дітьми. Хтось розповідав, як пройшов його день, хтось показував, як ліпить із пластиліну іграшку на ялинку. Вони відкриті й щирі, а про психологів відгукуються з теплом.
У львівському осередку нас зустріли дуже тепло: пригостили чаєм і цукерками, і вже з перших хвилин відчувалося, що тут справді намагаються створити для дітей атмосферу безпеки й затишку.
Центр зовсім не схожий на офіс чи кабінет психолога в класичному розумінні. У приміщенні облаштовано дві кімнати для групових занять. Там діти малюють, грають у настільні ігри, вчаться розпізнавати свої емоції та розповідати про них.
Є також дві окремі кімнати для індивідуальної роботи з психологом, де можна побути наодинці й спокійно поговорити. Для батьків облаштована зона очікування, де вони можуть випити чаю та познайомитися з іншими сім'ями. Багато дітей мають статус внутрішньо переміщених осіб.
Коли запитуєш, хто звідки, можна почути: Дніпро, Київ, Дружківка, Харків, Миколаїв. Ми поспілкувалися з дітьми. Хтось розповідав, як пройшов його день, хтось показував, як ліпить із пластиліну іграшку на ялинку. Вони відкриті й щирі, а про психологів відгукуються з теплом.
Одна з дівчат поділилася, що раніше часто сварилася з мамою, але після занять навчилася спілкуватися без агресії. Психологиня Віка розповіла, що спочатку ця дитина була дуже сором'язливою, а тепер поступово розкриває свій творчий потенціал.
У центрі проводять творчі майстер-класи, ліплення, арттерапевтичні заняття, настільні ігри для розвитку взаємодії та індивідуальні консультації з психологом. Найважливіша навіть не сама активність, а атмосфера. Тут дитині дають ресурс протидіяти травматичним наслідкам війни, вчать розуміти свої емоції й не боятися говорити про них.
Роботу осередку координує Анна. Разом із нею працюють фахівчині Марія та Віка. Команда невелика, але дуже щира й відкрита. Відчувається, що вони справді переживають за кожну дитину. Найчастіше центр відвідують діти до 12 років. Марія поділилася, що хотілося б більше залучати підлітків, бо вони теж потребують підтримки.
Роботу осередку координує Анна. Разом із нею працюють фахівчині Марія та Віка. Команда невелика, але дуже щира й відкрита. Відчувається, що вони справді переживають за кожну дитину. Найчастіше центр відвідують діти до 12 років. Марія поділилася, що хотілося б більше залучати підлітків, бо вони теж потребують підтримки.
Після візиту залишилося відчуття, що це місце про підтримку, турботу й маленькі кроки до відновлення. І такі кроки справді мають значення.
Запорізький регіональний центр: робота в прифронтовому місті та магія дрібних деталей
Спілкувалися: Ганна Шевченко, 17 років, Ангеліна Єгорова, 15 років (м. Запоріжжя). Текст: Ганна Шевченко
Запорізький осередок «Голосів дітей» зустрічає нас привітно й тепло. Тут одразу занурюєшся в дружню атмосферу, де злагоджено працює колектив. На кухні ще залишилися торт і тістечка з обідньої перерви, а вже з порогу нам пропонують чай. По допомогу чи на заходи приходять діти різного віку, але переважно школярі молодших класів, 6–9 років. Зараз одна з найбільших проблем — соціалізація після довгого періоду дистанційного навчання та вимушеної ізоляції від спільноти.
У команді осередку працюють кейс-менеджери, фахівці з дозвілля, юристи, психологи та логопеди. Водночас, як ви знаєте, робота з дітьми — заняття завжди непередбачуване, тож інколи кейс-менеджер готує попкорн на виїзному заході, а фахівець із дозвілля пакує та перевозить меблі.
Запорізький осередок «Голосів дітей» зустрічає нас привітно й тепло. Тут одразу занурюєшся в дружню атмосферу, де злагоджено працює колектив. На кухні ще залишилися торт і тістечка з обідньої перерви, а вже з порогу нам пропонують чай. По допомогу чи на заходи приходять діти різного віку, але переважно школярі молодших класів, 6–9 років. Зараз одна з найбільших проблем — соціалізація після довгого періоду дистанційного навчання та вимушеної ізоляції від спільноти.
У команді осередку працюють кейс-менеджери, фахівці з дозвілля, юристи, психологи та логопеди. Водночас, як ви знаєте, робота з дітьми — заняття завжди непередбачуване, тож інколи кейс-менеджер готує попкорн на виїзному заході, а фахівець із дозвілля пакує та перевозить меблі.
- Чим живе запорізький центр?
Маруся, координаторка осередку: Хотілося б, щоб завжди було весело, прикольно, класно з дітьми, але маємо дуже багато різної методичної роботи. У Сашка, окрім проведення заходів із дозвілля, ще дуже багато необхідної підготовки. От, наприклад, до вашого приходу Катя робила заготовки для будиночка. Бувало й таке, що ми гуртом сиділи й вирізали 50 кольорових кружечків.
Насправді дуже важливо, що осередок працює в прифронтовому місті, коли значна частина Запорізької області перебуває під окупацією. У такий час діти особливо гостро потребують уваги, стабільності та підтримки, і місцевий центр фонду готовий їм у цьому допомогти.
Для мене запорізький осередок “Голосів дітей” — передусім про людей. Тут працюють дуже теплі, уважні й щирі фахівці, які справді люблять свою справу та дітей, з якими працюють. Це відчувається в кожній взаємодії — у спокої, підтримці та довірі, які панують у цьому просторі,
Кожен внесок має значення.
У наших регіональних центрах діти й підлітки можуть знайти спільноту однодумців, отримати психологічну допомогу, долучитися до творчих занять та ігор. За потреби кожен також може звернутися на нашу безоплатну лінію психологічної допомоги для дітей і батьків: 0 800 210 106.
За час повномасштабного вторгнення ми разом із благодійниками допомогли понад 162 тисячам дітей і їхніх батьків. Але війна триває, і ще більше дітей потребують нашої підтримки. Щоб допомагати далі й робити ще більше, нам не обійтися без вашої участі.
Ви можете задонатити в будь-який зручний спосіб, підписатися на щомісячну підтримку або розповісти іншим про нашу діяльність.
За час повномасштабного вторгнення ми разом із благодійниками допомогли понад 162 тисячам дітей і їхніх батьків. Але війна триває, і ще більше дітей потребують нашої підтримки. Щоб допомагати далі й робити ще більше, нам не обійтися без вашої участі.
Ви можете задонатити в будь-який зручний спосіб, підписатися на щомісячну підтримку або розповісти іншим про нашу діяльність.
Поділитись:
