Автор(ка):
Юлія Діденко
Підсумкова зустріч (яку ми назвали «випускним») зібрала в київському центрі фонду менторів, які цілий рік працювали з дітьми, що повернулися з російської окупації, депортації чи примусового переміщення. Ранок одна з учасниць зустріла в дорозі до Києва. О четвертій вона вже їхала на «випускний» — того ранку небо розквітло так, що вона згадала день літнього сонцестояння.
Хочеться, щоб це був світанок, за яким буде довгий-довгий день,
У нашому київському центрі зібралися ментори, супервізорки, партнери та адвокаційна команда фонду. Програма «Посилення комплексної підтримки та інтеграції дітей, що повертаються» тривала рік і охопила вісім пілотних шкіл у Києві, Київській та Кіровоградській областях. Етапи й результати роботи презентувала ведуча Марія Шурденко, координаторка проєкту від фонду «Голоси дітей».
Вісім шкіл, дванадцять менторів, сотні зустрічей: що з цього вийшло
Діти, які повертаються з тимчасово окупованих територій, часто відчувають самотність, коли приходять до нової школи. Без друзів, без звичного середовища, іноді після кількох років онлайн-навчання. Їм складно наново будувати стосунки й довіряти дорослим. Тому настільки важливою вбачається роль шкільних менторів — тих, хто дасть дитині безпечний простір, увагу та підтримку.
Спершу команда фонду обрала заклади освіти й провела тренінги для педагогів, а потім відібрала освітян для нової ролі менторів. Далі ментори працювали в школах, а супервізорки супроводжували їх на кожному етапі. За рік методику опанували 12 менторів, і 8 із них працювали безпосередньо з дітьми: Роман Фернаті, Лідія Максименко, Анастасія Колобова, Наталія Дзюдзь, Софія Сахнюк, Лариса Шевченко, Наталія Нестерляєва та Наталія Ніколенко. Разом за півроку вони провели понад 100 індивідуальних зустрічей і зібрали понад 300 учасників на групових активностях.
Спершу команда фонду обрала заклади освіти й провела тренінги для педагогів, а потім відібрала освітян для нової ролі менторів. Далі ментори працювали в школах, а супервізорки супроводжували їх на кожному етапі. За рік методику опанували 12 менторів, і 8 із них працювали безпосередньо з дітьми: Роман Фернаті, Лідія Максименко, Анастасія Колобова, Наталія Дзюдзь, Софія Сахнюк, Лариса Шевченко, Наталія Нестерляєва та Наталія Ніколенко. Разом за півроку вони провели понад 100 індивідуальних зустрічей і зібрали понад 300 учасників на групових активностях.
Досвід проєкту фонд зібрав у двох матеріалах — аналітичному звіті «Повернути дитинство. Психологічна підтримка дітей на шляху реінтеграції» та навчально-методичному посібнику для менторів. Обидва фонд поширює серед шкіл і партнерів.
Першою до менторів звернулася Ірина Тулякова, голова Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей. У відеозверненні вона привітала команду й пояснила, чому роль ментора з інтеграції сьогодні така потрібна.
Першою до менторів звернулася Ірина Тулякова, голова Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей. У відеозверненні вона привітала команду й пояснила, чому роль ментора з інтеграції сьогодні така потрібна.
Цей проєкт — частинка моєї душі. Ми багато робимо в межах реформи системи догляду й підтримки дітей, супроводжуємо тих, хто повертається після депортації. Та є речі, у які вкладаєш власні зусилля й ідеї, і тоді відчуваєш свою причетність, як я до проєкту менторів з інтеграції. Дитина залишається сам на сам у новому середовищі, серед незнайомих людей, без друзів і підтримки, іноді втрачаючи спільну мову навіть із собою. Таким дітям складно інтегруватися — надто після кількох років онлайну, переїздів і нескінченних стресів. Тому для нашої країни ця підтримка сьогодні надзвичайно важлива. Україна має унікальний досвід інтеграції в умовах війни. Дуже дякую вам, що погодилися на цей експеримент і стали частиною спільноти менторів з інтеграції,
Наталія Ємець, координаторка проєкту «Посилення комплексної підтримки реінтеграції для дітей, які повернулися», психологиня Української мережі за права дитини, привітала менторів із завершенням пілоту й побажала, щоб робота тривала далі.
Ви робите справді дуже важливу роботу. Сподіваюся, що це масштабуватиметься, бо допомога нашим дітям дуже потрібна. Хочеться вийти на той рівень, коли ми зможемо підтримати кожну дитину, яка цього потребує, і щоб наша команда зростала навіть після завершення проєкту,
Як ментори працювали з дітьми, що повертаються
Про свою роботу у відео «Ми тут заради дітей» розповіла Лариса Шевченко, практична психологиня Ірпінського академічного ліцею. Народилася вона в Горлівці на Донеччині й востаннє була вдома 2014 року. Серед її учнів є хлопчик із Луганщини, який сумує за домом. Він питає, коли вони туди повернуться, — і це питання, зізнається Лариса, часом виникає і в неї також.
Мені подобається, що діти відверті й щирі. І найголовніше — результат. Коли діти приходять — це вже результат. Діти приїжджають закриті, стараються про це не розповідати, пережити всередині. А щоб їх підтримувати, нам самим потрібна внутрішня опора. Хоч якими були б умови й ситуації, опору треба шукати в собі й підживлювати себе. Бо я в себе одна,
Лариса згадала двох дітей із однієї родини — брата й сестру, внутрішньо переміщених. Хлопчик легко йшов на контакт, а старша сестра тримала все в собі, бо боялася засмутити маму. Менторка пояснила: мамі стане легше, коли вона побачить, що донька відпускає напругу.
Я кажу: плакати — це не погано, це навіть добре. І вона так розслабилася, очі засяяли. Каже: «Добре, дякую, я розумію, що не треба тримати в собі,
Другу частину зустрічі провели супервізорки проєкту: Наталя Сосновенко, психологиня й керівниця Центру психологічних експертиз і методології; Руслана Мороз, психологиня та методологиня програм психосоціальної підтримки й реабілітації; Олена Лісова, психологиня, експертка ЦПЕМ та керівниця онлайн-лінії психологічної допомоги. Вони працювали з менторами в групах, щоб зібрати зворотний зв'язок, рефлексію та враження від участі. Свій настрій і досвід ментори проговорювали через метафоричні картки. Кожен обирав картку до свого настрою й ділився тим, з чим прийшов до фіналу проєкту.
Наприклад, Анастасія Колобова назвала найбільшим викликом в роботі — батьків, які трималися осторонь і не хотіли долучатися навіть до безкоштовних онлайн-зустрічей. Попри це вона з теплом згадує дітей, які приходили на заняття із зацікавленими очима й виходили зі світлом у погляді.
Коли свобода лякає більше за несвободу
Директорка одного з ліцеїв, куди приїжджають діти з Криму, поділилася: у її школі 26 учителів-переселенців і 242 учні, а ще багато дітей із Криму, які навчаються за екстернатною формою й лише потім приїжджають до Києва. Саме з ними, за її словами, працювати найважче.
Ці діти приїжджають абсолютно закриті: жодної допомоги не потрібно, жодного контакту. Навіть на побутовому рівні: «Давай я тобі…» — «Ні, не треба, я обійдусь». Вони не розуміють цього середовища. Виросли в стані несвободи й не можуть упоратися зі свободою,
Спершу здавалося, що дитина виходить із несвободи у свободу — і одразу розкриється, стане щасливою. Насправді все складніше: діти не розуміють, як їм із цією свободою жити. Директорка додала, що робота з екстернами майже завжди прихована, адже в Криму ніхто не має знати, де навчається дитина.
Учасниця з Миколаєва нагадала, що в її регіоні живе багато родин із Херсонщини, які пережили окупацію або депортацію. Жодна школа Миколаївської області поки не долучилася до проєкту, хоча потреба велика. Вона висловила сподівання, що досвід не залишиться в межах пілоту й пошириться на інші школи України.
Це більше й глибше, це потребує клінічного досвіду й знань. Скільки б фахівців ми не готували — якщо це є в тобі всередині, ти відчуєш і потребу дитини, і потребу сім'ї, і проблему. І знайдуться ті слова, ті кризові інтервенції, ті інструменти, які потрібні саме в цій ситуації,
Майбутнє менторства в українських школах
Майбутнє проєкту залежить від рішень на рівні держави. Адвокаційна менеджерка фонду Алла Перфецька назвала цей момент «зеленим світлом», яке зараз у руках людей із зали. Її команда працює з Міністерством освіти, координаційними центрами та Верховною Радою, щоб роль інтеграційного ментора закріпили в системі освіти.
Моє завдання — говорити з МОН, але я говоритиму з ними передусім вашими словами. Тому дуже цінно чути всі ваші рефлексії,
Наприкінці зустрічі Марія Шурденко показала малюнок дітей фонду — колоски на темному тлі. Ментори працювали в непростих умовах, як і вся Україна: тривоги, навчання, що раз у раз переривається, заняття в укриттях. І все ж пів року поспіль були поруч із дітьми, які переживають важкий досвід.
Що ми зараз посіємо, те й отримаємо. Ті зерна, які ви засіяли у своїх школах, обов'язково дадуть врожай, якщо турботливо за ними доглядати,
А про цінність проєкту найкраще розкажуть відгуки учасників:
- «Дякуючи менторській роботі, я ближче пізнала глибину внутрішнього світу дітей. Найбільший спогад — те, як допомогла хлопчику усвідомити свій страх і позбутися його. І як ми вдвох плакали й проживали незабутні емоції цього моменту».
- «Це цінний проєкт. Не тільки для дітей, які були в окупації чи були вивезені, — це для всіх дітей. Зараз ми живемо так усі. Контейнер терпіння в батьків нульовий, у вчителів нульовий, і ті діти не мають, де себе розмістити. А діти хочуть спілкування, хочуть, щоб їх чули».
- «Саме цим проєкт цінний для мене й для тих дітей: нарешті прийшла людина, яка не вчить їх, як жити, нічого не вимагає, не очікує, не тисне, а приймає такими, які вони є. І це, думаю, найцінніше — коли тебе приймають такою, яка ти є. Дуже дякую цьому проєкту за цю свободу. Це дало можливість щирого, справжнього контакту».
- «Дуже гостра проблема в багатьох: немає з ким поговорити. Втрата контактів, втрата подружок через те, що всі роз'їхалися. Потреба виговоритися — просто немає з ким, щоб тебе хтось вислухав».
Проєкт «Посилення комплексної підтримки реінтеграції для дітей, що повертаються» реалізується в рамках реінтеграційного компонента ініціативи Президента України Bring Kids Back UA, у партнерстві з Координаційним центром з розвитку сімейного виховання та догляду дітей. Втілюється консорціумом: ГС «Українська мережа за права дитини», МБО «БФ “СОС Дитячі Містечка” Україна», МБФ «Українська фундація громадського здоров’я», ГО «Ліга соціальних працівників України», БО «БФ “СПАСЕМО УКРАЇНУ”», БО «БФ “Голоси дітей”», за підтримки ЮНІСЕФ та фінансування Канади, Норвегії та США.
Поділитись:
