Автор(ка):
Команда фонду
Олена й Азад познайомилися на Сході ще задовго до повномасштабного вторгнення. Тоді він сказав їй: «Через п'ять років у нас буде фонд». Вона не повірила. Сьогодні «Голоси дітей» працюють по всій Україні, створюють книжки, які перекладає HarperCollins, проводять майстерки в горах і готуються відкрити великий Центр дитинства.
Філософія «Голосів дітей» незмінна вже понад десять років: діти — рівноправні особистості, до яких треба дослухатися. Змінюються лише масштаби роботи, бюджети й інструменти. А ще — обставини, у яких доводиться працювати.
Підлітки з нашої спільноти творчих резиденцій зустрілися зі співзасновниками фонду й поговорили про роботу й місію, про внутрішню дитину й енергію, яка не вичерпується, про народження доньки між робочими дзвінками. А також дізналися, яким буде 2026 рік для організації, яка тваринка найкраще виконувала б їхню роботу та як зберегти радість, коли триває війна.
Філософія «Голосів дітей» незмінна вже понад десять років: діти — рівноправні особистості, до яких треба дослухатися. Змінюються лише масштаби роботи, бюджети й інструменти. А ще — обставини, у яких доводиться працювати.
Підлітки з нашої спільноти творчих резиденцій зустрілися зі співзасновниками фонду й поговорили про роботу й місію, про внутрішню дитину й енергію, яка не вичерпується, про народження доньки між робочими дзвінками. А також дізналися, яким буде 2026 рік для організації, яка тваринка найкраще виконувала б їхню роботу та як зберегти радість, коли триває війна.
Розмову з Оленою та Азадом провели: Галина Капленко (17 років, м. Бахмут, Донецька область), Тимофій Небиков (19 років, м. Нью-Йорк, Донецька область), Вероніка Підпанюк (16 років, м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька область) та Поліна Старенька (16 років, с. Вільшани, Харківська область).
Хто за що відповідає у фонді «Голоси дітей»
-
Що входить у ваші обов'язки у фонді?
Олена: Я — голова правління, керую програмним відділом та всіма процесами, підписую тонни документів, роздаю різні завдання людям і несу відповідальність за все, що підписала, і за все, що сказала. Азад керує фандрейзингово-комунікаційним напрямом. Тобто: звідки брати гроші, як про це розповісти. І разом ми маємо ще таку роль: зустрічатися з донорами, розказувати про фонд, займатися просвітництвом, ходити на ефіри.
Азад: Я займаюся комунікаціями, фандрейзингом, шукаю людей та ідеї, об'єдную команди через зустрічі й спілкування, намагаюся бачити в людях їхні таланти й вірити в них більше, ніж вони самі. Говорити про них, навіть коли люди дуже скромні.
Коли ми з Лєною познайомилися на Сході, вона жила в Слов'янську. Я сказав їй: «Через п'ять років у нас буде фонд масштабу "Таблеточок"», а вона не повірила. У підсумку ми зробили це за місяць і три роки. Я також казав Лєні, що вона потрапить у список «100 жінок світу» від ВВС. Вона не вірила, але згодом опинилася і там, і навіть у списку «100 жінок України».
Моє головне призначення — знаходити класних, талановитих людей і підтримувати їх, щоб вони почали вірити в себе.
-
Яка тваринка виконувала б вашу роботу найкраще й чому?
Азад: Можливо, лінивець. Тому що ця тварина нарешті сіла б на одному місці й спокійно щось робила, а не стрибала з одного завдання на друге, а потім на третє… Вона була б системною, спокійною й структурною.
Олена: Може, кінь? Шалена коняка, яка просто несеться кудись. Моя улюблена тваринка — кіт, але в мене точно не котяча робота. Тому, радше, невеличкий коник.
-
Якби ви могли працювати кимось іншим у вашому фонді, яку б посаду обрали?
Азад: Я би хотів їздити на наші майстерки, які відбуваються в горах — бо там класно, красиво, можна поспілкуватися із цікавими людьми. Працювати в осередках теж дуже прикольно, ми часто намагаємось туди їздити, слухати дітей. І фахівцем із дозвілля я хотів би точно бути, бо мені подобається сміятися, жартувати.
Місія фонду: чому діти мають бути рівноправними особистостями
-
Що для вас означає бути частиною спільноти «Голоси дітей»?
Азад: Для мене — це велика спільна місія, коли ми змінюємо світ так, що діти перестають бути, як часто помилково кажуть, «маленькими людьми». Для мене «Голоси» — місце, де ми змінюємо ставлення суспільства до дітей. Це можливість дати їм опору, можливість говорити напряму, часто без допомоги дорослих, і відстоювати цю позицію.
Діти мають бути рівноправними особистостями зі своїми цінностями, власною думкою, до якої дослухаються.
-
Фонд існує вже давно — чи змінилося за цей час ваше уявлення й розуміння, що справді потрібно дітям?
Олена: Ні, я думаю, що змінилися тільки якісь виклики, масштаби проблем. Як і 10 років тому, діти, підлітки, молодь завжди потребували уваги, прийняття, розуміння того, що дорослі їх чують. Ми просто з роками змінюємо масштаби, адаптуємо програми, бюджети, конкретні інструментарії. Філософія нашої роботи й розуміння того, навіщо ми це робимо, залишається незмінною.
-
Що для вас означає команда в «Голосах дітей»?
Азад: Нам дуже пощастило, що більшість наших колег прийшли, тому що люблять дітей і хочуть для них щось зробити. Майже кожен мав своє непросте дитинство й по-своєму намагається закрити цей гештальт, допомагаючи іншим. Їм не треба нагадувати чи контролювати — вони самі рухають процеси.
Коли ми з Лєною запускали фонд — вона родом із Трускавця, я з Баку — ми розуміли, що і там, і там до дітей часто не дослухаються. Тож ще до повномасштабної війни нашою метою було допомогти дітям прожити дитинство інакше: щоб їх чули й не травмували в процесі дорослішання. Усіх, хто долучився до команди, об'єднує спільна мета: стати для дітей опорою й дати можливість зростати інакше, ніж виростали ми, особливо зараз, у часи війни.
Ми намагаємося казати колегам: «Видихайте». Але коли людина горить своєю місією, ти кайфуєш від того, що поруч ті, хто працює не для галочки.
Горизонтальна модель, незмінна філософія й креатив у команді фонду
-
Чи маєте ви звички або традиції, пов'язані зі створенням і перебуванням у «Голосах»?
Азад: Насправді мені дуже подобається наш брейнштормінг. У нас немає такого, що керівники щось придумали, і всі виконують. У нас горизонтальна модель, де ми разом вигадуємо ідеї, разом кажемо «ні, це дурня, давайте інше», радимося.
Я розумію, що інновації, креативність з'являються там, де є можливість висловлюватися всім.
Наприклад, ми зібрали цитати дітей з усієї України й випустили книжку «Війна голосами дітей». І через три місяці права на неї викупило одне з найбільших американських видавництв HarperCollins. Це вперше в історії українського благодійного сектору. Або ж збірка поезії підлітків «Кисень», яку вони створили разом із письменницею Катериною Міхаліциною, короткометражні фільми, що вони знімають на резиденціях…
Мені здається, ми кайфуємо від того, що в нас є простір для креативу, ідей, обміну думками. Через цей креатив ми намагаємося достукатися, по-перше, до закордонної авдиторії, а по-друге — привертати увагу й фандрейзити.
Мені здається, ми кайфуємо від того, що в нас є простір для креативу, ідей, обміну думками. Через цей креатив ми намагаємося достукатися, по-перше, до закордонної авдиторії, а по-друге — привертати увагу й фандрейзити.
-
Що залишається за кадром роботи в гуманітарному секторі, але про це важливо знати?
Азад: Залишається кров, піт і плач :). Щоб допомога тривала, треба дуже багато працювати. Потрібно забезпечити роботу регіональних центрів фонду, проведення майстерок, кемпів і так далі. Іноді це величезний обсяг бюрократичної роботи, а також постійний фандрейзинг. Наприклад, за кожною майстеркою стоїть величезна робота кураторок, відділу юристів, закупівель тощо. Хоча на поверхні видно лише найвеселіше — коли майстерка вже відбувається.
-
Як ви турбуєтеся про свою внутрішню дитину та звідки берете енергію просто зараз у такі складні часи?
Олена: Довгі роки роботи над тим, щоб уміти відновлюватися, бо людський ресурс вичерпний. А у війні дуже легко згоріти, вигоріти, бо масштаб горя набагато більший, ніж людська психіка здатна витримати. Але в той же час ми якось витримуємо. Думаю, саме тому, що я не вважаю це роботою, для мене це дійсно місія й постійна мотивація. Я не можу взяти й повбивати всіх ворогів, не здатна зупинити цю війну. Але треба робити те, що можеш.
Підтримує відчуття потрібності. Щоденна рутина — допомогти хоч комусь, хоч одному — рятує, мотивує не здатися емоційно й не впасти.
І звичайно, я черпаю енергію в Азада, а Азад черпає енергію в мене. А ще в нас з'явилася донька Лейла, і ми вдвох черпаємо енергію в Лейли. Бо вона в неї така, що можна підживлювати ціле місто.
-
Яка історія з роботи зачепила вас найбільше за останній рік?
Олена: Я ще не розказувала колегам про те, як народжувала. Якраз тоді завершувала робочі зуми, як почалися перейми. Я то вимикала, то вмикала камеру. Мені треба було все завершити! Дуже не люблю незакінчені справи. Ми поїхали в пологовий, і я одразу народила. Було весело — життя фонду переплетене з нашим життям.
Плани фонду на 2026 рік: Центр дитинства, дитяча кімната, мистецькі майстерки
- Розкажіть про плани на 2026 рік — що для вас особисто було б дуже важливо зробити?
Азад: Точно побудувати Центр дитинства. Це реабілітаційний центр — унікальний простір дитинства в Україні, де ми зможемо проводити свої програми, кемпи, майстерки, роботу з психологами й загалом облаштуємо як простір, дружній до всіх. Також хочемо створити дитячу кімнату в нашому офісі, бо в нас стався бебі-бум: кілька людей уже народили дітей, і час думати про простір для них. Також потрібно більше мистецьких майстерок.
- Яким природним явищем був би цей рік для фонду? І який ви очікуєте прогноз погоди на наступний рік?
Олена: Якось під час інтерв'ю мене запитали, що в нас відбувається, і я відповіла: усе й одразу. Якщо описувати цей рік як погоду, то це були і снігопад, і хуртовина, і ожеледиця, і сонце з дощем водночас — зима посеред літа й літо посеред осені. Усе одразу в такий унікальний час. Ми не робимо прогнозів — ми просто живемо життя.
Якщо говорити про мій прогноз — звісно, усім хочеться штилю й легкого вітру, але я розумію, що так не буде. Думаю, ми й далі переживатимемо цілу палітру «природних явищ» і радітимемо їм, бо навіть шторм може бути прекрасним, а на ожеледиці можна весело кататися.
Мені здається, у нас з Азадом є любов використовувати будь-яку «погоду» з радістю та вдячністю. Тому я навіть не дивлюся прогнози: навіщо знати, що буде завтра? Прокинусь і зрадію. І хочеться, щоб фонд також був готовий до будь-якої погоди й залишався вдячним за неї.
Поділитись:
