Автор(ка):
Юлія Діденко
Як допомогти дитині зрозуміти, що поруч із вами вона перебуває в безпеці? Це питання може постати перед кожним журналістом чи фахівцем, який працює з дітьми. Відповідь простіша, ніж здається — дитина почуватиметься комфортно, якщо буде дотримано формули: безпечне місце + безпечний дорослий = я в безпеці.
У фонді «Голоси дітей» ми вже не перший рік працюємо над тим, щоб висвітлення історій дітей під час війни не травмувало їх і не принижувало їхньої гідності. Тому запустили онлайн-курс «Безпечний простір для дитячих голосів у медіа». Його мета — навчити журналістів і комунікаційників говорити про складне чесно, людяно й безпечно для дитини.
Олена Лісова, психологиня фонду «Голоси дітей», кандидатка психологічних наук, у четвертій лекції курсу розповідає про базовий принцип етичного інтерв'ю з дитиною, яка має травматичний досвід війни. Вона пояснює ознаки безпечного простору для розмови, надає практичні рекомендації щодо його створення та розповідає, як медійник може стати для дитини фігурою безпеки. Запрошуємо переглянути відео на нашому каналі YouTube.
У фонді «Голоси дітей» ми вже не перший рік працюємо над тим, щоб висвітлення історій дітей під час війни не травмувало їх і не принижувало їхньої гідності. Тому запустили онлайн-курс «Безпечний простір для дитячих голосів у медіа». Його мета — навчити журналістів і комунікаційників говорити про складне чесно, людяно й безпечно для дитини.
Олена Лісова, психологиня фонду «Голоси дітей», кандидатка психологічних наук, у четвертій лекції курсу розповідає про базовий принцип етичного інтерв'ю з дитиною, яка має травматичний досвід війни. Вона пояснює ознаки безпечного простору для розмови, надає практичні рекомендації щодо його створення та розповідає, як медійник може стати для дитини фігурою безпеки. Запрошуємо переглянути відео на нашому каналі YouTube.
Матеріал підготовлено БО «Благодійний фонд “Голоси дітей”» за підтримки Terre des Hommes.
Формула безпеки, яка працює
Безпечне місце + безпечний дорослий = я в безпеці — це формула, кожен елемент якої містить конкретні дії та підходи, які ми детально розглянемо далі.
Безпечне місце — це знайоме або спокійне середовище без предметів, які можуть нагадати про травму, наприклад, військової атрибутики. Тут є речі, що викликають цікавість, але не надто відволікають. І головне — тут тихо, без зайвого шуму чи хаосу.
Перед початком розмови покажіть дитині приміщення, поясніть, що і для чого тут розміщено. Дайте їй змогу самостійно вибрати комфортне місце й обов'язково скажіть, що вона може вільно пересуватися або вийти будь-якої миті. Відчуття свободи та контролю значно знижують рівень тривоги.
Безпечний дорослий для дитини — це той, хто одразу представляється, пояснює свою роль і чому він тут. Його поведінка та зовнішній вигляд викликають довіру. Тому завжди починайте зі знайомства. Назвіть своє ім'я, поясніть, що хочете зробити, запитайте, як звертатися до дитини. Якщо з вами є інші люди — оператор чи асистент — обов'язково представте і їх. Наприклад: «Це Анна, вона зніматиме на камеру. Якщо захочеш, можеш подивитися, як це працює».
Дозвольте бути присутнім іншому дорослому, якому дитина довіряє — одному з батьків чи опікуну, особливо якщо дитина молодша за 12 років. І головне — будьте емоційно готовими до розмови. Дитина одразу відчує вашу напругу або невпевненість.
Безпечне місце — це знайоме або спокійне середовище без предметів, які можуть нагадати про травму, наприклад, військової атрибутики. Тут є речі, що викликають цікавість, але не надто відволікають. І головне — тут тихо, без зайвого шуму чи хаосу.
Перед початком розмови покажіть дитині приміщення, поясніть, що і для чого тут розміщено. Дайте їй змогу самостійно вибрати комфортне місце й обов'язково скажіть, що вона може вільно пересуватися або вийти будь-якої миті. Відчуття свободи та контролю значно знижують рівень тривоги.
Безпечний дорослий для дитини — це той, хто одразу представляється, пояснює свою роль і чому він тут. Його поведінка та зовнішній вигляд викликають довіру. Тому завжди починайте зі знайомства. Назвіть своє ім'я, поясніть, що хочете зробити, запитайте, як звертатися до дитини. Якщо з вами є інші люди — оператор чи асистент — обов'язково представте і їх. Наприклад: «Це Анна, вона зніматиме на камеру. Якщо захочеш, можеш подивитися, як це працює».
Дозвольте бути присутнім іншому дорослому, якому дитина довіряє — одному з батьків чи опікуну, особливо якщо дитина молодша за 12 років. І головне — будьте емоційно готовими до розмови. Дитина одразу відчує вашу напругу або невпевненість.
Мистецтво правильних запитань
Дуже важливо правильно формулювати запитання. Уникайте таких, що можуть викликати почуття провини. Замість «Чому ти не побігла в сховище одразу?» краще запитати: «Що ти робила, коли почалася тривога? Як ти це пережила?». Такі формулювання дають дитині відчуття, що її досвід є цінним та важливим.
Якщо дитина замовкає або проявляє сильний емоційний дистрес, не тисніть. Дайте час адаптуватися. Якщо вона плаче — запропонуйте перерву. Можна застосувати техніки заземлення: попросіть назвати п'ять предметів навколо або зробити кілька глибоких вдихів.
Розпізнати, що дитина вам довіряє й почувається в безпеці можна за кількома ознаками. Вона активно контактує з вами, показує іграшки, взаємодіє, почувається вільно, може змінювати теми. І найважливіше — дитина відмовляється відповідати на некомфортні запитання і без страху виправляє власні слова або навіть дорослого: «Ні, не так».
Пам'ятайте про конфіденційність. Використовуйте лише ті деталі, які не зашкодять дитині. Не публікуйте імена чи фотографії без дозволу. Навіть якщо батьки погодилися на інтерв'ю, відповідальність за етичність матеріалу лежить на вас.
У попередній лекції ми розповідали про особливості проявів психічної травми в дітей, а в наступній деталізуємо підготовчий та вступний етап інтерв'ю.
Етичне інтерв'ювання потрібно, щоб допомогти, а не нашкодити. Ваша увага й емпатія здатні зробити розмову не лише професійною, але й терапевтичною для дитини. Якщо ви поділяєте нашу місію — підтримайте фонд внеском.
Якщо дитина замовкає або проявляє сильний емоційний дистрес, не тисніть. Дайте час адаптуватися. Якщо вона плаче — запропонуйте перерву. Можна застосувати техніки заземлення: попросіть назвати п'ять предметів навколо або зробити кілька глибоких вдихів.
Розпізнати, що дитина вам довіряє й почувається в безпеці можна за кількома ознаками. Вона активно контактує з вами, показує іграшки, взаємодіє, почувається вільно, може змінювати теми. І найважливіше — дитина відмовляється відповідати на некомфортні запитання і без страху виправляє власні слова або навіть дорослого: «Ні, не так».
Пам'ятайте про конфіденційність. Використовуйте лише ті деталі, які не зашкодять дитині. Не публікуйте імена чи фотографії без дозволу. Навіть якщо батьки погодилися на інтерв'ю, відповідальність за етичність матеріалу лежить на вас.
У попередній лекції ми розповідали про особливості проявів психічної травми в дітей, а в наступній деталізуємо підготовчий та вступний етап інтерв'ю.
Етичне інтерв'ювання потрібно, щоб допомогти, а не нашкодити. Ваша увага й емпатія здатні зробити розмову не лише професійною, але й терапевтичною для дитини. Якщо ви поділяєте нашу місію — підтримайте фонд внеском.
Поділитись:
