All stories
03.02.2026
«У підвалі я писала про дім»: історія Софії
Софія Конєва — з донецького Нью-Йорка. Для дівчини це місто неймовірно мальовниче й дуже рідне. Вона пам'ятає, як сиділа в підвалі й писала вірші — про несправедливість, про кохання, про своє місто. Рима допомагала їй проживати й передавати емоції.
Софія живе у війні вже десять років. Коли все тільки починалося, вона була зовсім малою. Родина тоді перебувала в іншій країні, і їм зателефонували родичі: «Нас обстрілюють». Але батьки вирішили повернутися — там був їхній дім.
Софія живе у війні вже десять років. Коли все тільки починалося, вона була зовсім малою. Родина тоді перебувала в іншій країні, і їм зателефонували родичі: «Нас обстрілюють». Але батьки вирішили повернутися — там був їхній дім.
Перший обстріл, який вона усвідомлено пережила, стався у 2017-му в бабусиному селі. Дівчинка дуже злякалася. А 2022 року траси обстрілювалися так сильно, що виїхати було справжньою лотереєю: 50 на 50 — або виїдеш, або залишишся на дорозі. Вони ризикнули.
Після цього Софіїні вірші змінилися. Вона почала писати про бажання миру, про прагнення до звичайного життя, про нерозуміння того, чому все це взагалі відбувається. У підвалі народилося дуже багато віршів — про кохання, про нерозділені почуття, про війну.
Після цього Софіїні вірші змінилися. Вона почала писати про бажання миру, про прагнення до звичайного життя, про нерозуміння того, чому все це взагалі відбувається. У підвалі народилося дуже багато віршів — про кохання, про нерозділені почуття, про війну.
Мова для неї — спосіб глибше розуміти світ. Дівчина обрала філологію, бо хотіла вивчати мови й культури інших народів. Тепер їй 18, вона студентка педагогічного університету в Одесі. Софія також мріє стати постановницею, режисеркою та сценаристкою. А ще грає на гітарі, коли приходить натхнення.
В Одесі її тексти стали іншими. Дівчина пише про дім, про тугу за ним, про те, як сильно хочеться повернутися і як раніше вона цього не цінувала.
В Одесі її тексти стали іншими. Дівчина пише про дім, про тугу за ним, про те, як сильно хочеться повернутися і як раніше вона цього не цінувала.
Мені так хочеться додому — до своєї кімнати, де немає канонади, де мама в’яже на дивані, де тато працює у дворі, а кіт — із мордочкою в сметані. Хочеться прокидатися зі світанком, відчувати запах свіжої трави, чути спів півня, варити запашну каву й відчувати просте щастя дому,
У 2024 році Софія стала однією з 15 учасників курсу «Письменництво з елементами арттерапії», який організував фонд «Голоси дітей» разом з Олею Русіною. Дівчата й хлопці відвідали резиденцію в Карпатах, де змогли розвіртуалитися, набратися натхнення, обговорити книжкові ідеї та майбутні творчі плани.
Майстерня стала для мене місцем сили. Тут я відчуваю свободу й безпеку, тут хочеться творити, знайомитися з людьми, робити щось нове. Коли я сюди приїхала, було відчуття, ніби я потрапила до бабусі. Саме тут я почала потихеньку відновлюватися, відчула себе живою й зрозуміла, що все не так погано,
З майстерні вона забрала із собою натхнення, мотивацію, жагу до життя й творчості. Тепер Софія точно знає, що вона творча людина. А ще — усвідомила важливу річ: сила — не в тому, щоб усе витримувати самій, а в умінні вчасно попросити про допомогу й визнати свою слабкість. Бо коли кожен лише за себе — не залишається нікого.
Колись я себе загубила, але змогла знову знайти. І навіть якщо ще не раз губитимуся, я знаю: я завжди зможу себе віднайти,
Послухайте її історію
Якщо вам чи вашій дитині потрібна допомога, звертайтеся в наші центри по всій Україні або на лінію підтримки — 0800 210 106.
Підтримати роботу фонду можна донатом або поширенням наших матеріалів.
Підтримати роботу фонду можна донатом або поширенням наших матеріалів.
Copy link