Автор(ка):
Юлія Діденко
Тисячі українських дітей пройшли через депортацію до росії або роками перебувають на окупованих територіях. Змінюється їхнє розуміння себе, тому що навколо — лише пропаганда, обмеження та страх. Вони втрачають можливість вільно говорити, думати, бути собою. Саме тому повернення до України може здаватися для них новим випробуванням. Дитина спочатку може відкидати все українське — мову, символи, саму ідею приналежності.
Юлія Тукаленко, психологиня благодійного фонду «Голоси дітей», пояснює, що відбувається з дітьми під час тривалого перебування в окупації чи депортації; що робити, коли дитина не може прийняти Україну, та як їй можна допомогти «повернути» національну ідентичність.
Юлія Тукаленко, психологиня благодійного фонду «Голоси дітей», пояснює, що відбувається з дітьми під час тривалого перебування в окупації чи депортації; що робити, коли дитина не може прийняти Україну, та як їй можна допомогти «повернути» національну ідентичність.
Як тривале перебування в депортації змінює світогляд дитини
Депортація руйнує базові речі, на яких тримається дитяча психіка: відчуття безпеки й приналежності. Тобто фундамент, на якому дитина будує розуміння світу та себе в ньому. Коли він руйнується, дитина втрачає внутрішню опору. Вона більше не може покладатися на те, що світ передбачуваний, що дорослі захистять її, що вона має право бути собою.
У депортації дитина опиняється серед великої кількості обмежень, які пов’язані, перш за все, із її безпекою: у мові спілкування, проявах власних думок. Коли в середовищі карають за українську ідентичність, вона змушена ховати частину себе, тому що інакше не вижити.
У депортації дитина опиняється серед великої кількості обмежень, які пов’язані, перш за все, із її безпекою: у мові спілкування, проявах власних думок. Коли в середовищі карають за українську ідентичність, вона змушена ховати частину себе, тому що інакше не вижити.
Якщо цей стан триває роками, дитина починає пристосовуватися: приймає нав’язані правила, нормалізує психологічне насильство. Сприймає реальність як взірець і будує світогляд відповідно,
Коли дитина не може змінити обставини, вона змінюється сама: вчиться передбачати настрої дорослих і говорити те, що від неї чекають. Психологиня пояснює, що дитяче «Я» не може вільно розвиватися — воно застигає у формі, яку диктує оточення. До того ж батьки в окупації часто не можуть говорити з дітьми відверто — адже це небезпечно. Одне необережне слово дитини в школі чи на вулиці може призвести до репресій проти всієї родини.
Тому вона залишається наодинці з реальністю, яка вимагає відмовитися від себе заради прийняття. Дитина може не розуміти, чому батьки мовчать, або що насправді відбувається. І в цій невизначеності починає будувати власні пояснення — часто хибні, але такі, що дають хоч якусь ілюзію контролю над ситуацією.
Тому вона залишається наодинці з реальністю, яка вимагає відмовитися від себе заради прийняття. Дитина може не розуміти, чому батьки мовчать, або що насправді відбувається. І в цій невизначеності починає будувати власні пояснення — часто хибні, але такі, що дають хоч якусь ілюзію контролю над ситуацією.
Критичне мислення: коли особистий досвід не збігається з пропагандою
Тривала пропаганда викривлює уявлення дитини про добро та зло. Якщо всі в оточенні транслюють одне й те саме послання, йому надзвичайно важко опиратися. Проблема в тому, що діти не мають життєвого досвіду, на який могли б спиратися. Вони перебувають у стадії формування самоідентичності — і саме в цей момент отримують суперечливі сигнали.
Особистий досвід дитини може не збігатися з тим, що їй нав'язують. Усередині виникає внутрішній конфлікт, часто несвідомий. Це проявляється як тривога, замкненість, спалахи агресії чи байдужість. З часом дитина перестає довіряти власним відчуттям. Їй стає важче розуміти себе та будувати здорові стосунки в майбутньому,
Уявіть: дитина бачить, що батьки сумні, напружені, чогось бояться. Але їй кажуть, що все чудово, що вони «звільнені», що тепер їм краще. Ці два сигнали не стикуються. І дитина опиняється перед вибором: вірити своїм очам чи вірити словам. Критичне мислення формується там, де можна ставити запитання й отримувати чесні відповіді, а в тотально контрольованому середовищі такої можливості немає. Але здатність мислити критично не зникає назавжди.
Якщо створити безпечний простір, де дитині дозволяють сумніватися, порівнювати, запитувати, мати власну думку, відмінну від думки оточення, то поступово цей механізм починає працювати знову,
Повернення в Україну не завжди радісне
Найчастіше діти, які повертаються з окупації чи депортації, переживають страх. Їх залякували поверненням в Україну — тому воно викликає не радість, а злість, протест і відчуження. Дитина може відмовлятися говорити українською, відкидати українські символи. Для оточення це виглядає як зрада чи неповага, але насправді за цим ховається інше.
Це не агресія проти України, а спроба захистити свій внутрішній світ, який не встигає адаптуватися до нової реальності. Далі можуть з'явитися криза ідентичності, сором, відчуття «я тут чужий». Проблеми в школі з формуванням нових зв'язків. Недовіра до дорослих, яка поширюється на всіх,
Криза ідентичності — це стан, коли дитина не розуміє, хто вона насправді. Їй соромно за те, у що вона вірила, але водночас страшно відпустити це, бо тоді залишається порожнеча.
Як підтримати дитину, що повернулася з депортації чи окупації
Головне правило реінтеграції — жодного примусу. Дитині потрібні безпечні умови для адаптації та відновлення. Коли вона відчуває себе частиною спільноти, умови для формування або відновлення створюються поступово і природно.
Важливо сформувати приналежність через досвід, а не через слова. Це відбувається через прийняття від дорослих, середовище, у якому українське — це про підтримку та спільність, а не про тиск. Щоб у цей час поруч із дитиною були дорослі, які не знецінюють її минулий досвід, а допомагають зрозуміти: вона не винна в тому, що її змушували вірити неправді. Якщо суспільство зустріне її осудом, ми лише підсилимо травму, віддаленість та ізоляцію. А якщо забезпечимо підтримкою, співчуттям, розумінням — так ми створимо шанси на відновлення,
Не варто казати дитині: «Забудь про це», «Це все неправда, не думай про це», «Ти ж розумієш, що тебе обманювали?». Для дитини той досвід — реальний. Натомість потрібно визнати: «Так, ти через це пройшла. Це було важко. Ти не винна в тому, що так сталося. Тепер ми разом, і ти в безпеці. Можеш ділитися всім, що відчуваєш, і я не відвернуся від тебе».
Кожна дитина має право на захист і повернення додому. Але адаптація не завжди починається з довіри. Ми, дорослі, маємо забезпечити дітям середовище, яке сприяє відновленню, а не карає. Дитина має побачити й відчути, що бути українцем — це безпечно, це про турботу й про те, що її чують і приймають. Не слова переконають її, а щоденні дії: як з нею розмовляють учителі, як реагують однокласники, чи є місце, де вона може бути собою без страху осуду.
Кожна дитина має право на захист і повернення додому. Але адаптація не завжди починається з довіри. Ми, дорослі, маємо забезпечити дітям середовище, яке сприяє відновленню, а не карає. Дитина має побачити й відчути, що бути українцем — це безпечно, це про турботу й про те, що її чують і приймають. Не слова переконають її, а щоденні дії: як з нею розмовляють учителі, як реагують однокласники, чи є місце, де вона може бути собою без страху осуду.
Благодійний фонд «Голоси дітей» надає психологічну допомогу дітям і родинам, які зазнали впливу війни. Зокрема, наші фахівці долучені й до підтримки дітей, які повернулися з депортації чи окупації. Ми розуміємо, що кожна дитина має унікальний досвід та ресурс до відновлення. Наше завдання — створити для неї умови, у яких цей потенціал зможе розкритися.
Нині в Україні діють десять регіональних центрів «Голосів дітей» і мобільні бригади. У кожному з осередків діти можуть знайти спільноту однодумців, отримати психологічну підтримку, узяти участь у творчих заняттях та іграх. Також працює психологічна лінія онлайн-підтримки за номером: 0 800 210 106 (безоплатно в межах України, дзвінки приймають з 09:00 до 20:00).
Нині в Україні діють десять регіональних центрів «Голосів дітей» і мобільні бригади. У кожному з осередків діти можуть знайти спільноту однодумців, отримати психологічну підтримку, узяти участь у творчих заняттях та іграх. Також працює психологічна лінія онлайн-підтримки за номером: 0 800 210 106 (безоплатно в межах України, дзвінки приймають з 09:00 до 20:00).
Поділитись:
