Одного серпневого вечора 2023 року 17-річна Валерія сама йшла полями до підконтрольної Україні території. Позаду були російська окупація та депортація, але в цей момент дівчина почувалася щасливою. Бо вільною.
Валерія стала гостею нового випуску «Голосного подкасту». Вона поділилася досвідом своїх і всіх інших дітей, які більше не зможуть свідчити про воєнні злочини росіян.
На кожному своєму інтерв’ю я кажу голосом дітей, які вже не зможуть говорити. Вони поїхали в росію — і в них просто немає змоги говорити. Або в перші дні просто загинули,
— сказала дівчина.
— сказала дівчина.
Початок. Повномасштабне вторгнення та окупація
Валерія — сирота, яка після смерті мами перебувала під опікою бабусі. Її рідне місто, Нову Каховку, окупували росіяни з першого дня повномасштабного вторгнення. Дівчина та її рідні не одразу це зрозуміли: вони бачили військові колони, але не знали, чиї вони. Усі сумніви зникли, коли на Каховську ГЕС вивісили російський триколор.
Окупація — це як клітка. Головне — ти не можеш говорити те, що хочеш,
— поділилась Валерія.
— поділилась Валерія.
Коли через рік наблизились українські війська, росіяни оголосили в місті «евакуацію». Спочатку вона була добровільною, але вже незабаром примусовою.
Документи Валерії незаконно перемістили в школу, яка пішла на співпрацю з ворогом. Так дані дівчини опинились у російських списках. Її разом з іншими дітьми й підлітками вивезли «на відпочинок» у Євпаторію в окупованому Криму буцімто на два тижні.
Нас просто посадили в автобуси, які супроводжували російські військові. На автобусах були «зетки»,
— згадує Валерія.
— згадує Валерія.
Життя в російській депортації
У Криму українських дітей намагались переконати, що вони росіяни і їхня рідна мова — російська. Кожен ранок у таборі починався з російського гімну, але Валерія намагалась уникати цього заходу.
Я придумала собі причину: сказала, що в мене зв’язок ловить тільки зранку,
— розповіла дівчина.
— розповіла дівчина.
Постійно тривала агітаційна робота: приїздили представники окупаційної адміністрації та російських вишів, які виступали перед дітьми й говорили їм про «можливості» в країні-агресорці.
Коли минуло два тижні, дітей ніхто повертати не збирався. Виїхати дозволяли лише разом із батьками. Зрештою Валерія пробула в таборі два місяці, а потім по неї приїхала бабуся.
Звільнення
З Криму Валерія з бабусею поїхали не до Нової Каховки, а до Генічеська, у якому не було активних бойових дій. Дівчині потрібно було отямитися, але не лише це. Перебуваючи в тому окупованому місті, вона вступила онлайн у медичний коледж в Одесі, як і мріяла.
Окупація і війна не стали для мене якоюсь перешкодою,
— констатувала Валерія.
— констатувала Валерія.
Дівчина додала, що дуже важила підтримка сильних людей поряд. Зокрема, бабусі, яка «стала стимулом діяти далі».
А потім був довгий шлях на підконтрольну Україні територію. Валерія самостійно зв’язалася з перевізником і вирушила в дорогу з двома валізами.
На російському пропускному пункті дівчина мала неприємний інцидент — її відвели на «допит». Окупанти не могли зрозуміти, як неповнолітня може самостійно перетинати кордон. Валерія спершу розгубилась, але швидко взяла себе в руки й говорила росіянам те, що вони хотіли чути, і її відпустили.
Від КПП до української території потрібно було йти пішки. Було лячно, бо вже сутеніло, але водночас неймовірно гарно: безкраї поля, захід сонця.
Коли Валерія побачила піксель і почула українську мову, її поглинули емоції.
Я просто стою і плачу. І все,
— згадує дівчина.
— згадує дівчина.
Хепіенд?
Натепер Валерія живе в Києві й дистанційно навчається в медичному коледжі. Дівчина почала займатись із психологинею «Голосів дітей» Наталією Сосновенко і вже не уявляє свого життя без цієї допомоги.
Від Наталії про Валерію дізналася керівниця комунікаційного напряму фонду Ольга Тимченко, яка після початку повномасштабного вторгнення виявила в собі готовність взяти в опіку якусь дитину. Уже під час першої зустрічі з дівчиною Ольга зрозуміла, що хоче стати опікункою саме для неї.
Нещодавно Ольга й Валерія з’їхались. Вони ще пізнають одна одну, але вже відчувають, що є рідними людьми.
Мені подобається дарувати Лєрі трішки дитинства. Коли ми познайомились, вона була дуже серйозна. Тепер на деяких фотках вона так щиро всміхається, і мені це дуже гріє серце,
— поділилась Ольга.
— поділилась Ольга.
Валерія відчуває її підтримку й насолоджується спільним побутом.
Оля — моя людина, я просто це відчуваю з кожним днем,
зазначила дівчина.
зазначила дівчина.
Після спілкування з ними обома не виникає сумнівів у тому, що їм добре разом. Якщо Валерія тепер має ще одну опору, то Ольга — ще один відтінок сенсу в житті.
Поділитись: