Автор(ка):
Юлія Діденко
Коли тато або мама на фронті, дитина живе у двох реальностях одночасно. В одній — школа, уроки, друзі та улюблені гуртки. В іншій — очікування дзвінка, тривога через непрочитані повідомлення та самотність. Обійми замінює голос із телефону, а гордість за батьків переплітається з образою та втомою. Реальності не зливаються в одну, і саме в цьому розриві дитина вчиться дорослішати надто швидко.
Діти військових потребують насамперед того, щоб дорослі бачили в них не маленьких дорослих, не символ стійкості, а саме дитину — з її страхом, сумом, злістю та правом на звичне життя.
У цій статті ми зібрали поради психологині чернігівського центру «Голосів дітей» Марини Чабан про те, як говорити з дитиною про війну й службу батьків, як підтримати її під час розлуки, як зберегти емоційний зв'язок на відстані та коли варто звернутися по допомогу до спеціаліста.
Діти військових потребують насамперед того, щоб дорослі бачили в них не маленьких дорослих, не символ стійкості, а саме дитину — з її страхом, сумом, злістю та правом на звичне життя.
У цій статті ми зібрали поради психологині чернігівського центру «Голосів дітей» Марини Чабан про те, як говорити з дитиною про війну й службу батьків, як підтримати її під час розлуки, як зберегти емоційний зв'язок на відстані та коли варто звернутися по допомогу до спеціаліста.
Емоційні виклики дітей військових: чому їхній досвід особливий
Діти військових переживають війну інакше, ніж їхні однолітки. До страху через тривожні новини та обстріли в дитини додається самотність особливого типу. Їхні рідні щодня ризикують життям, тож війна для цих дітей — постійна тривога за тата чи маму й очікування звістки. На жаль, найтепліші слова й найкращі подарунки не замінять присутності батьків — спільних вечорів, свят у школі, днів народження.
Діти ніколи не обирають собі батьків, але коли тато або мама військові — це точно про виклики й про дорослість, що приходить надто рано. Вони просто діти, які так само потребують любові, уваги й тепла. Діти, які не обирали цієї реальності, але змушені в ній жити,
Психологиня пояснює, що вони вчаться мовчати про свої страхи, щоб не хвилювати дорослих. Гордість за батьків у них часто переплітається з образою, а любов — із відчуттям несправедливості. І дорослим буває важко пояснити дитині, чому вона змушена ділити маму чи тата з війною, чому її потреба в захисті відступає перед обов'язком дорослих захищати країну.
Дитина має залишатися дитиною незалежно від обставин. Часто їй кажуть: «Ти тепер за старшого», «Піклуйся про маму», «Будь сильним». Такими фразами ми ніби забороняємо дитині проживати власне дитинство,
Як підтримати дитину під час розлуки з батьком чи матір'ю на фронті
У періоди, коли один із батьків перебуває на фронті, дитина залишається сам на сам із великою тривогою. Не варто ховати власні сльози чи вдавати, що все добре, коли це не так — діти відчувають фальш і починають тривожитися ще більше. Дорослі можуть ділитися почуттями — сумувати, говорити про втому, — але не варто перекладати на дитину цей тягар або очікувати, що вона «врятує».
У такі часи особливо важливо не залишати її наодинці з переживаннями, навіть якщо поруч фізично є інший дорослий. Підтримка починається зі стабільності. Дитині потрібне відчуття, що життя не розсипалося. Саме це створює базове відчуття безпеки, якого так бракує під час війни,
Головне правило розмови про війну — чесність без перевантаження. Психологиня акцентує, що дитина має право знати, що відбувається, але пояснення мають відповідати віку: прості слова для менших, більше деталей — для старших. Уникати теми не варто, як і занурювати в надмірні подробиці, які можуть посилити страх дитини.
Визнавайте почуття дитини — її сум, страх, злість. Фрази на кшталт «не бійся» або «не плач» не допомагають. Натомість важливо дати зрозуміти: «Я бачу, що тобі страшно, і це нормально»,
Важливими опорами для дітей стають режим, ритуали, передбачуваність у дрібницях:
Образ батька чи матері має залишатися яскравим у щоденному житті дитини — це може допомогти під час тижнів мовчання. Важливо спілкуватися через відеодзвінки, коли є зв'язок. Але й маленькі символічні речі працюють не гірше — малюнки й листи, які дитина створює для мами чи тата, спільні фотографії на видному місці. Можна разом із дитиною пекти печиво за маминим рецептом.
-
спільне прибирання в суботу;
-
сніданок разом;
-
п'ятнична піца;
-
дорога до школи однією й тією ж вулицею;
-
гра в настільні ігри щочетверга;
-
звичка обговорювати за вечерею, що доброго відбулося за день.
Образ батька чи матері має залишатися яскравим у щоденному житті дитини — це може допомогти під час тижнів мовчання. Важливо спілкуватися через відеодзвінки, коли є зв'язок. Але й маленькі символічні речі працюють не гірше — малюнки й листи, які дитина створює для мами чи тата, спільні фотографії на видному місці. Можна разом із дитиною пекти печиво за маминим рецептом.
Зберегти емоційний зв’язок із тим із батьків, хто на фронті, можливо навіть на відстані,
Часто достатньо інтуїтивного відчуття батьків, що «щось не так», аби звернутися по консультацію й пересвідчитися, що з дитиною все гаразд. Марина радить не відкладати зустріч із фахівцем у таких випадках:
-
дитина пережила стресові чи травматичні події, а симптоми не минають понад пів року;
-
з'являється постійна тривожність;
-
дитина ізолюється від звичного оточення;
-
захоплення більше не приносять задоволення;
-
з'являється ризикована поведінка.
Програма «КЕМП+»: реабілітація для родин військових
«Голоси дітей» розробили програму «КЕМП+» саме для дружин і дітей військовослужбовців, які проживають складний досвід війни. Це тритижнева програма психологічної реабілітації в безпечному регіоні країни — авторська методика фонду, затверджена вченою радою Українського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи.
Від 2022 року фонд провів п'ятнадцять заїздів «КЕМП+», у яких узяли участь 250 дорослих і 356 дітей. Останній заїзд відбувся в Трускавці з 27 липня до 16 серпня 2025 року. Участь у ньому взяли 16 жінок і 21 дитина з одинадцяти областей України: родини загиблих воїнів, зниклих безвісти, полонених і тих, хто продовжує службу.
Програма поєднує психологічну допомогу з неформальною атмосферою табору. Групова робота з психологами для дорослих і дітей за віковими групами, індивідуальні консультації, творчі заняття, арттерапія, тілесноорієнтована терапія, ресурсні заняття — усе це допомагає учасницям стабілізуватися, освоїти техніки подолання стресу й відновити внутрішній ресурс.
Програма поєднує психологічну допомогу з неформальною атмосферою табору. Групова робота з психологами для дорослих і дітей за віковими групами, індивідуальні консультації, творчі заняття, арттерапія, тілесноорієнтована терапія, ресурсні заняття — усе це допомагає учасницям стабілізуватися, освоїти техніки подолання стресу й відновити внутрішній ресурс.
Валерія живе в Харкові з двома доньками — тринадцятирічною Алісою й семирічною Вікою. Її чоловік пішов захищати рідне місто. Валерія звільнилася з посади лікарки, адже дітей у Харкові не можна залишити ні на мить — обстріли, онлайн-навчання, тривога за чоловіка, складні стосунки з батьками й жодної допомоги поруч.
Коли співробітники фонду зателефонували їй уперше, вона зізналася, що більше не витримує. Під час програми її чоловік самовільно залишив військову частину, кілька днів від нього не було звісток. Увесь цей час психологи фонду щохвилини підтримували родину. Зараз чоловік Валерії продовжує службу в іншій частині, жінка відновила сили й знову почала насолоджуватися життям. А її доньки знайшли друзів, з якими й досі спілкуються.
Коли співробітники фонду зателефонували їй уперше, вона зізналася, що більше не витримує. Під час програми її чоловік самовільно залишив військову частину, кілька днів від нього не було звісток. Увесь цей час психологи фонду щохвилини підтримували родину. Зараз чоловік Валерії продовжує службу в іншій частині, жінка відновила сили й знову почала насолоджуватися життям. А її доньки знайшли друзів, з якими й досі спілкуються.
«КЕМП+» не завершується із закриттям програми. Учасниці долучаються до онлайн-спільноти, де продовжують ділитися успіхами й труднощами, отримувати консультації від фахівців фонду. Протягом року після заїзду команда тримає зв'язок із родинами, скеровує до спеціалістів на місцях або на онлайн-лінію психологічної підтримки, за потреби надає гуманітарну допомогу. Супровід допомагає закріпити здобуті під час програми навички й утримати довготривалий ефект.
Улітку 2026 року «КЕМП+» прийматиме родини загиблих, зниклих безвісти та полонених військовослужбовців. Восени відбудуться заїзди для сімей чинних військових і ветеранів.
Форми реєстрації публікуються на сторінках фонду в Instagram і Facebook.
Улітку 2026 року «КЕМП+» прийматиме родини загиблих, зниклих безвісти та полонених військовослужбовців. Восени відбудуться заїзди для сімей чинних військових і ветеранів.
Форми реєстрації публікуються на сторінках фонду в Instagram і Facebook.
Пам’ятайте, що ви не самі.
Якщо ви мама чи дружина військового й відчуваєте, що вам і дітям потрібна підтримка, зверніться до фонду «Голоси дітей» на нашу безоплатну лінію психологічної допомоги для дітей і батьків: 0 800 210 106. А в наших регіональних центрах діти й підлітки можуть знайти спільноту однодумців, отримати психологічну допомогу, долучитися до творчих занять та ігор.
Цей матеріал створений у межах проєкту EMPOWER (K-UKR-2025-4026) за підтримки німецької гуманітарної організації Diakonie Katastrophenhilfe.
Цей матеріал створений у межах проєкту EMPOWER (K-UKR-2025-4026) за підтримки німецької гуманітарної організації Diakonie Katastrophenhilfe.
Поділитись:
