Автор(ка):
Адмін
Як не нашкодити людині, яка бачила війну, коли намагаєтеся її підтримати? Колективно з психологами Фонду ми визначили фрази, які не треба говорити свідкам війни, бо такі запитання чи ремарки не допомагають людям, а, навпаки, посилюють переживання.
Також поговоримо про дії та слова, які можуть підтримати та допомогти.
НЕ треба говорити
«Як же ти тепер житимеш?» Якщо людина втратила близьких, таке запитання ще більше вганяє в депресивний стан.
«Ти ж просто переїхав/переїхала, а я бачив, що в когось дім зруйнований чи родичі загинули», «Тобі не так погано, іншим ще гірше». На варто порівнювати та знецінювати досвід інших.
«Чому ти не поїхав/не поїхала раніше?», «Краще було б зробити так, а не так...» На це були певні причини, не варто звинувачувати й давати поради постфактум чи повчати.
«Коли ти повертатимешся додому?», «Коли ти туди поїдеш?», «Чи залишилось у тебе житло?» Найчастіше невідомо, коли людина повертатиметься й чи повертатиметься додому, бо не знає, чим завершаться бойові дії в її місті.
«Все буде добре». Ми не знаємо, як буде, а така фраза дає марну надію та знецінює підтримку.
Тепер поговоримо про те, що ж казати та як діяти, щоб підтримати й допомогти людині, яка пережила травматичні події, пов’язані з війною. Поради ми підготували разом із психологинею Фонду Іриною Єфімцовою.
Які дії та слова можуть допомогти
Найперше потрібно просто бути поруч, щоб людина відчувала, що вона не сама. Можна сказати: «Якщо ти хочеш поговорити, я поруч. Те, що ти пережив/пережила, дуже жахливо». Але важливо пам’ятати, що підтримувати краще, якщо у вас є на це ресурс, тоді це буде ефективно.
Попіклуйтеся про базові потреби людини: вкрийте, якщо змерзла, дайте попити, запитайте, чи поїла, запропонуйте допомогу, якщо щось буде потрібно.
Використовуйте метод активного слухання, щоб допомогти та підтримати людину, яка переживає страх, тривогу, пережила переїзд, пов’язаний із війною, зазнала втрат. Можна запропонувати поговорити. Ви можете просто слухати, показуючи, що чуєте і сприймаєте те, що вам розповідають, без зайвих запитань та висловлення своєї думки. Якщо людина виговориться, це вже велика допомога, але важливо не оцінювати почуття та думки інших. І водночас не бійтеся ставити запитання, бо мовчання ранить більше, ніж коли людина має можливість поговорити про те, що її турбує.
Якщо людина висловлює занепокоєння тим, що буде далі, можна сказати: «Я не знаю, як буде. Але тут і зараз ми можемо зробити ось це й ось це».
Торкатися й обіймати можна лише з дозволу. Якщо ви хочете, можете запропонувати людині обійняти її, запитавши, чи можна це зробити.
Людям, які не переживали активних травматичних подій у воєнний час, непросто зрозуміти людину, яка їх пережила, тому можна це визнати: «Я не знаю, як ти все те пережив/пережила», «Я не знаю, як би дів/діяла я». Можете сказати, що пишаєтеся тим, як людина переживає складні події. Але не зосереджуйтеся на позиції жертовності. Не перебільшуйте, але й не применшуйте вплив тієї події, яку пережила людина. Підкреслюйте сильні сторони особистості, які допомогли людині впоратися.
Люди, які пережили травматичні події, можуть плакати, кричати, говорити самі із собою. Це нормальний стан у такій ситуації. Не треба цього лякатися і намагатися виправити.
Треба бути готовим до того, що людина може не дякувати за допомогу, яку їй надають, тому що в неї бракує на це сил. Вона відчуватиме вдячність, але, можливо, через деякий час.
Така допомога не є спеціалізованою, її може надавати будь-яка емпатична людина, кожен, хто має бажання підтримати. Наодинці переживати ці почуття та емоції надто складно, тому розділити їх з іншою людиною — це вже велика допомога.
Поділитись: