Автор(ка):
Юлія Діденко
Юлія втратила чоловіка Андрія, який загинув у боях за Вугледар у складі 72 ОМБр імені Чорних Запорожців. Вона залишилася з двома дітьми — Денисом і Соломією, і перед нею постав найважчий виклик у житті — як продовжувати жити без коханої людини. Цього року їхня родина стала учасниками нашої програми «КЕМП+», де знаходять підтримку ті, хто переживає втрату близьких на війні.
Наші побачення з чоловіком були в полі. Ми відкривали багажник машини, бо там не було ні лавочки, ні місця для відпочинку. Просто сиділи разом,
Одні з найважчих часів для Юлії почалися, коли чоловіка відправили на Донеччину. Спочатку вони потрапили в оточення, після чого Андрій отримав час на реабілітацію через дві контузії. Юлія сподівалася, що він більше не повернеться на фронт, адже виконав свою місію, але чоловік знову записався до групи для відправлення.
Мені залишалося це прийняти. Він переконував, що нові позиції вже безпечні й там спокійно. Це був Вугледар,
У січні 2023 року прийшла страшна звістка. Юлія вирішила сказати дітям правду про загибель батька, але на поховання їх не взяла. Коли передали речі Андрія, рюкзак два тижні стояв нерозкритим — жінка не наважувалася торкнутися його, аж поки діти не наполягли зробити це разом.
Біля дітей я стримувала сльози. Ми почали діставати речі, і вони пахли ним. Я обіймала їх, засинала поруч і плакала,
Вона познайомилася з іншими жінками, дружинами побратимів. Особливо зблизилася з Танею, якій того ж дня, коли ховали Андрія, принесли сповіщення про загибель її чоловіка. Саме тоді Юлія зрозуміла — справжню підтримку можуть дати лише ті, хто сам пережив схожий досвід.
Решта людей часто кажуть: «Не плач, заспокойся, йому там добре». Але ж добре було тут,
Силу жити далі Юлії давали діти. Вона пообіцяла завжди бути поруч та оберігати їх.
Я змушувала себе вставати та йти далі. Донька питала: «Мамо, ти не помреш?». Я не знала, що відповісти, бо життя непередбачуване. Але сказала: «Я буду з тобою, оберігатиму тебе й нікуди не подінуся». Це підштовхувало мене йти вперед: заради них, заради себе,
До того, як жінка дізналася про наш фонд, першим досвідом психологічної підтримки для неї стали онлайн-консультації. Але Юлія не розуміла, про що розповідати. На «КЕМП+» вона відчула себе інакше.
Тут зовсім по-іншому, інший формат — легше. Лекція або гра, розмова. Ділишся болем, а спеціаліст допомагає побачити варіанти виходу, підштовхує знайти власні сили,
Дітям допомагали творчі заняття — хоча б ненадовго забути про горе та знайти нових друзів, які теж втратили батьків на війні. Юлія бачила, як діти повертаються із занять радісними, показують свої роботи, і розуміла — життя справді триває. Сьогодні Юлія переконана, що пам'ять про чоловіка має поєднуватися з радістю життя.
Ми надихаємося, нас підтримують, нам кажуть: живіть далі, радійте заради себе й дітей. Спогади та пам’ять про нього — дуже важливі, але я впевнена: він би не хотів, щоб ми постійно горювали. Я думаю, він би пишався нами,
Програма «КЕМП+» триває 21 день і створена спеціально для дітей і дружин військових, які потребують професійної психологічної допомоги та розуміння від людей, що проходять схожий досвід. Ми допомагаємо учасникам знаходити сили жити далі, ділитися своїми історіями та відчувати, що вони не залишаються наодинці зі своїм болем.
Підтримайте родини, які втратили своїх близьких на війні, щоб вони могли отримати шанс на відновлення та нові спогади, сповнені тепла та надії. Долучайтеся внеском.
Підтримайте родини, які втратили своїх близьких на війні, щоб вони могли отримати шанс на відновлення та нові спогади, сповнені тепла та надії. Долучайтеся внеском.
Поділитись:
