Автор(ка):
Команда фонду
1 мільйон 600 тисяч гривень за літачок із пап'є-маше у зборі, який ініціювала дитина, що отримала підтримку фонду. 900 тисяч євро від нідерландського журналіста, який прочитав про фонд у медіа... Щоб одна дитина з Полтавщини потрапила на психологічну консультацію, мають збігтися кілька речей.
Хтось має знайти партнера, який профінансує роботу регіонального центру. Хтось — написати пост, який цей партнер прочитає й вирішить долучитися. А ще — зробити так, щоб про можливість отримати допомогу дізналася сама дитина і її родина.
Хтось має знайти партнера, який профінансує роботу регіонального центру. Хтось — написати пост, який цей партнер прочитає й вирішить долучитися. А ще — зробити так, щоб про можливість отримати допомогу дізналася сама дитина і її родина.
Підлітки зустрілися з Наталею та Олексієм із департаменту партнерств. Вони залучають фінансування від бізнесу на програми «Голосів дітей». А також із Дмитром Ромашком, який відповідає за комунікації.
Дві розмови — про те, як партнери приходять у фонд, як говорити про дітей у соцмережах, не нашкодивши їм, і чому фандрейзинг і комунікації працюють лише разом — провели: Дар'я Ларіонова,16 років, м. Мелітополь / Запоріжжя та Єлизавета Захарченко,18 років, Київська область.
Дві розмови — про те, як партнери приходять у фонд, як говорити про дітей у соцмережах, не нашкодивши їм, і чому фандрейзинг і комунікації працюють лише разом — провели: Дар'я Ларіонова,16 років, м. Мелітополь / Запоріжжя та Єлизавета Захарченко,18 років, Київська область.
Як фонд залучає партнерів: знання, довіра, дія
- Як до вас знаходять шлях нові партнери?
Наталя: За багато років у нас зібралося чимало друзів і партнерів. Хтось приходить сам — дізнається про фонд із медіа й пише на пошту. Когось ми долучаємо самі, готуючи цікаві пропозиції та кампанії.
Для мене в роботі партнершип-департаменту важливі три речі: знання, довіра, дія. Спочатку партнери про нас дізнаються й детально вивчають нашу діяльність. Якщо з'являється довіра — зважаючи на обсяги допомоги, яку ми надаємо, нашу прозорість, постійні звіти, щорічний аудит, історії дітей, яким ми допомогли, — тоді переходять до дії. Партнери готові донатити й створювати разом із нами позитивні зміни в житті дітей.
- Наскільки складно зараз шукати партнерів?
Олексій: Партнерство й залучення коштів — далеко не легка прогулянка. Часто доводиться занурюватися в бюрократію, бо кожен партнер унікальний, і потрібно до нього підлаштовуватися — і в комунікації, і в документообігу. Ринок дуже динамічний і постійно змінюється. Якщо у 2022 році потрібні були ідеї для ефективнішого вкладення коштів, то на сьогодні потрібні гроші на втілення цих ідей.
Коли ми починаємо співпрацю з якимось партнером, також важливо, щоб у нас збігалися цінності.
Сьогодні на першому місці армія, і це правильно та важливо. Але майбутнє — це й нинішні діти, які згодом стануть дорослими. Якщо ми сьогодні відвернемося від дітей, то все, чим пожертвували наші військові, буде даремним.
- Чому важливо, щоб про роботу фонду розповідали?
Олексій: Можна робити багато всього крутого, але якщо про це ніхто не знає, фандрейзити на наступні проєкти стає складніше. Одна з показових історій — наш партнер, журналіст із Нідерландів Патрік Хаар. Він свого часу надихнувся тим, що ми робимо, побачивши інформацію про нас у медіа, і почав розповідати про це нідерландській аудиторії. Йому вдалося зібрати для допомоги українським організаціям, зокрема й нашій, майже 900 тисяч євро.
- Із чого складається ваша звичайна робота?
Наталя: Ти постійно комбінуєш — крутиш і намагаєшся скласти всі пазли, аби покрити потреби, які є на цей момент у фонду. Не буває такого, що хтось прийшов і дав гроші одразу на всі наші програми. Тож ми постійно перебуваємо в стані багатозадачності й винахідливості, аби, зважаючи на можливості донорів, а також наш ресурс, зробити щось дійсно класне.
Літачок Софії: одна ідея перетворилася на 1,6 мільйона гривень
- Розкажіть історію, яка особливо запам'яталася за цей рік.
Наталя: Софія — дівчинка, яка переїхала з Києва до Швейцарії після початку повномасштабного вторгнення. Там їй довелося зіткнутися з проблемою адаптації в чужій країні, і вона звернулася по психологічну допомогу до фонду.
Згодом для шкільного проєкту Софія самотужки виготовила з пап'є-маше макет літака Ан-225 «Мрія», який росіяни знищили у 2022 році. Разом із фондом дівчинка відкрила масштабний збір на допомогу українським дітям. До акції долучилися SkyUp Airline, ювелірний бренд Kochut, благодійний магазин «Ласка», український бренд одягу «Авіація Галичини» та компанія-видавець відеоігор Ubisoft. Сам макет виставили в київському Державному музеї авіації.
Команда АТ «Антонов» також дізналася про історію Софії й підтримала її ідею, долучившись подарунками та інформаційною підтримкою. Компанія навіть подарувала Софії мініатюрну модель АН-225 на знак вдячності за її ініціативу. Особливим гостем пресконференції став Дмитро Антонов — пілот, який керував справжньою «Мрією» протягом двадцяти років.
Замість початкової мети збору — 500 тисяч гривень — вдалося зібрати в кілька разів більше: 1 мільйон 600 тисяч гривень. Велику пожертву зробила американська організація Jamestown Relief Project.
Команда АТ «Антонов» також дізналася про історію Софії й підтримала її ідею, долучившись подарунками та інформаційною підтримкою. Компанія навіть подарувала Софії мініатюрну модель АН-225 на знак вдячності за її ініціативу. Особливим гостем пресконференції став Дмитро Антонов — пілот, який керував справжньою «Мрією» протягом двадцяти років.
Замість початкової мети збору — 500 тисяч гривень — вдалося зібрати в кілька разів більше: 1 мільйон 600 тисяч гривень. Велику пожертву зробила американська організація Jamestown Relief Project.
-
Хто ще з друзів фонду стояв за великими зборами цього року?
Олексій: Артур Дронь — відомий поет і ветеран, хороший друг «Голосів дітей». Увесь прибуток від його поетичної збірки «Тут були ми» Артур разом із Видавництвом Старого Лева передає у фонд на потреби дітей. Через гонорари, наклади, продаж прав на переклади та благодійні заходи — Артур Дронь уже зібрав понад 1 700 000 грн для дітей, які постраждали від війни (на момент публікації вже більше 2 млн грн). Він також часто організовує власні збори та публічні заходи.
У 2025 році ми спільно з Артуром та випускниками курсу поезії з елементами арттерапії влаштували велику подію в Театрі Франка в Києві: виставу «Найважливіша спеція життя», яку створили діти з львівської школи за мотивами віршів Артура й поета Андрія Гудими, а також спільні поетичні читання з підлітками. Квитки можна було придбати за донат, і поет зібрав для дітей майже 202 тисячі гривень.
Виклик 2026: фінансування для Центру дитинства
- Який найбільший виклик чекає на вас наступного року?
Наталя: Виклик на 2026 рік для департаменту партнерств — знайти фінансування на будівництво реабілітаційного Центру дитинства. Це великий дороговартісний проєкт у Київській області, який матиме всеукраїнське значення. Фандрейзити на те, що ми тільки будуємо, — це теж виклик і додаткова складність.
Я хотіла б наголосити на важливості побудови спільноти відповідальних дорослих. Люди зараз переважно донатять тим, кого знають особисто. Відгукуються на персональні збори. Саме тому, якщо долучаєшся до цієї справи, важливо розповідати своєму колу знайомих, кому ти допомагаєш, чому це важливо та чому довіряєш саме цим людям. Тільки так ми можемо органічно вирощувати екосистему людей, які підтримуватимуть дітей.
СММ і комунікації: робота одним словом — інформування
- Якби треба було описати вашу роботу одним словом — що б це було?
Дмитро: Для мене це інформування. Дітей і родин — про нашу роботу. Донорів — про те, що ми робимо. Бо все це пов'язано: без комунікації ніхто б не знав, що існує такий фонд, що він потребує допомоги. А ті, кому вона потрібна, не знали б, що ми можемо її надати.
- Як виглядає ваш звичайний робочий день?
Дмитро: Ми приходимо в офіс і говоримо :). У нас дуже багато різних проєктів, зобов'язань. І ми щодня жонглюємо інформацією, щоб усе зробити якісно, корисно й не нудно. Бо навіть прозвітувати про допомогу можна по-різному. Наприклад: «Дякуємо такому-то за надані речі…» — нікому не цікаво. Ми намагаємося кожну подяку, кожен пост подати через історію або через якийсь контент, цікавий людям.
Кожен робочий день виглядає так, що ми балансуємо — тобто намагаємося поєднати обов'язки з креативом і душевністю, щоб не перетворювати все лише на цифри й фото. За кожною публікацією стоять люди та історії тих, хто поруч із нами. Тому в усьому цьому процесі вкрай важливо зберігати етику комунікацій.
Про етику й охоплення в соцмережах
- Що для вас найскладніше в роботі онлайн?
Дмитро: Зараз я наближаюся до мого найголовнішого болю. Ми всі знаємо, що коли трапляється щось погане, у соцмережах постійно постять важкі фото. Це звичайна реакція на біль. Але ми у фонді дотримуємося правила — не робити цього, адже постраждалих та їхніх близьких це може ретравматизувати.
Ми ніколи не постимо фото загиблих, не пишемо подробиць про них. Такі матеріали мають менше охоплень, менше лайків і репостів. Але в довгостроковій перспективі люди дякують за цей етичний підхід.
Щодня ми намагаємося зробити максимум, але в межах наших етичних засад, які дуже цінуємо. Адже все, що ми публікуємо, залишається в інтернеті назавжди. Важливо давати собі відповідь — чи комфортною буде ця публікація про дитину або родину через рік чи п'ять років.
- Який ваш проєкт цього року найбільше відгукнувся в авдиторії?
Дмитро: Однією з найбільших за охопленнями історій початку року була ситуація з Білої Церкви. Там стало відомо про дівчинку — жертву булінгу. Усі постили її фото, на якому було чітко видно обличчя.
Розголос про злочини — це дуже важливо, та завжди треба зважати, чи не нашкодить дитині оприлюднення подробиць та особистих світлин.
Ми через кілька днів вийшли з публікацією про те, чому так робити не можна — у таких випадках треба обов'язково блюрити обличчя, щоб людину неможливо було впізнати. Це знову питання етики. Так, про такі випадки не можна мовчати, з булінгом треба боротися. Але з іншого боку — важливо зберігати анонімність постраждалих, адже все залишиться в інтернеті. Цей пост у нас дуже розлетівся, і ми раділи, що люди почали до нього прислухатися.
«Хочеться донести світу: у нас війна, але ми — не жертви»
- Що б ви хотіли змінити чи покращити у своїй роботі наступного року?
Дмитро: Я тут згадую слова Олени Розвадовської, яка каже, що наступного року ми маємо зробити всього вдвічі більше: регіональних центрів, кемпів, мистецьких лабораторій. І те, що було важким рік тому, тепер є досвідом, який ми щодня посилюємо.
Ми продовжуємо доносити світу, що в нас війна, але не хочемо, щоб нас сприймали як жертв. У нас є свобода. Проте від допомоги людей з усього світу залежить, як ця історія, ця війна — яка вже вплинула на світ також — триватиме далі. Від того, що ми робимо щодня, залежатиме добробут усього світу. Багато хто це вже розуміє, але є й ті, хто ні. І от нам хочеться ці бульбашки розуміння розширювати.
Війна триває, і ще більше дітей потребують нашої підтримки.
Ми віримо, що щасливе та успішне майбутнє повоєнної України починається вже сьогодні — з дітей, які мають зростати без тягаря пережитого досвіду війни. За час повномасштабного вторгнення ми разом із благодійниками допомогли понад 162 тисячам дітей і їхніх батьків. Щоб допомагати далі й робити ще більше, нам не обійтися без вашої участі.
Ви можете задонатити в будь-який зручний спосіб, підписатися на щомісячну підтримку або розповісти іншим про нашу діяльність.
Ви можете задонатити в будь-який зручний спосіб, підписатися на щомісячну підтримку або розповісти іншим про нашу діяльність.
Поділитись:
