Автор(ка):
Адмін
Згадайте 2015 рік. В Україні рік триває війна, яку офіційно називали антитерористичною операцією. Більшість країни продовжує мирне життя, адже росія вторглася неофіційно на частину територій Луганської та Донецької областей.
Як і тепер, тоді українці теж поступово втомлюються від теми війни й бойових дій. У медіа поступово меншає війни, фронту, переселенців і волонтерів. Досвіди дітей у прифронтових містах і селищах разюче різняться від мирних буднів інших українських дітей.
І в цей час Олена Розвадовська залишає роботу прессекретарки Уповноваженого президента України з прав дитини в безпечній столиці та переїжджає в Слов’янськ на Донеччині, щоб опікуватися місцевими дітьми. Робить так, бо «через 10 років буде покоління українців, яке виросло на війні і яке ніхто не розумітиме», а вона хоче розуміти.
І в цей час Олена Розвадовська залишає роботу прессекретарки Уповноваженого президента України з прав дитини в безпечній столиці та переїжджає в Слов’янськ на Донеччині, щоб опікуватися місцевими дітьми. Робить так, бо «через 10 років буде покоління українців, яке виросло на війні і яке ніхто не розумітиме», а вона хоче розуміти.
Вона живе в центрі для переселенців, бо це було безоплатно, і їздить по всьому прифронту. Переодягається в кицьку і розповідає дітям, який вигляд мають міни й чому їх не можна чіпати.
З такими лекціями-виставами за підтримки програми Швейцарського фонду з протимінної діяльності у 2015–2016 роках вона об’їжджає близько сотні шкіл і садочків на лінії вогню.
На зустрічах близько знайомиться з дітьми, які травмуються не лише від близькості фронту, а й часто від умов, у яких живуть. Наприклад, із залежними батьками.
Олена особливо переймається долею окремих дітей, тож починає часто їх навідувати, дружити з ними, передавати їм найпотрібніше та розповідати про інше життя. Вона хоче, щоб і в них було майбутнє. Дітей, які залишаються на небезпечних територіях, наприклад у Зайцевому, Олена може назвати за іменами:
«Діма потрапив під обстріл. Едік практично не виїжджав навіть у часи сильних обстрілів, недавно в нього народилася менша сестричка. Вікуся бере тебе за руку і показує одразу всі свої іграшки. Хлопчик Женя і маленька Камілла приїжджають тільки на вихідні. Женя сильно боїться обстрілів. Камілла боїться відпустити мамину руку. Ще є Аделіна, якій 19 років і яка формально вже не дитина. І Діана, з якою я не познайомилася. На вигляд вони звичайні діти, але в кожного своя травма від війни».
Тут же волонтерка працює з командою Папи Римського, який збирає кілька мільйонів євро для українців на Сході, і переконує спрямувати частину коштів саме на дітей.
У такому стані постійних поїздок від одних дітей до інших Олена проводить на Луганщині та Донеччині п’ять років, хоча планувала на кілька місяців — «до завершення війни».
Зустріч і фільм, які змінюють усе
«Чи не заснувати б тобі благодійний фонд?» — час від часу питають Олену друзі, розуміючи масштаб її роботи. Але їй більше до душі жити за напрацьованою схемою.
Усе змінюється, коли вона зустрічає журналіста Азада Сафарова. Як лінійний продюсер і другий режисер, він із данським режисером Сімоном Леренґом Вільмонтом планує відзняти документальний фільм про Донбас та шукає контакти дітей, які постраждали від війни.
Це вже друга спільна робота чоловіків — раніше Сімон зняв ще одну стрічку про Україну — «Віддалений гавкіт собак», що увійшов до короткого списку «Оскара» у 2019 році. Олена погоджується допомогти їм для докфільму і приєднується до знімальної команди як консультантка.
Для зйомок вони вибирають притулок у Лисичанську. Завдяки Олені команда отримує дозволи на зйомки, вони стартують у квітні 2019 року.
Олена з психологами консультують режисерів, щоб усе було коректно й етично в спілкуванні з неповнолітніми. Тим паче, що в притулок потрапляють діти через недбале ставлення батьків. За 40 кілометрів — лінія фронту. Активних бойових дій немає, але гуркіт вибухів чутно.
Якщо батьки дітей із притулку впродовж дев’яти місяців приборкують свої залежності та покращують умови життя, діти повертаються в родину. Але найчастіше батьки на контакт не йдуть. Тож дітей забирають найближчі родичі, прийомні сім’ї або, у гіршому випадку, інтернати.
Вихователькам досі складно дивитися на те, як діти чекають на матерів. І як ті обіцяють прийти, але майже ніколи не з’являються. Саме це й поставили за мету показати творці фільму — дітей, які живуть між двома війнами. Між тою, яку веде росія, і тою, яка триває в їхніх домівках через батьків, яким вони непотрібні. Будні дітей фільмують до жовтня 2020 року.
Фільм розповідає про трьох дітей, тимчасово відірваних від батьків, і їхніх вихователів, які намагаються створити їм безпечний простір біля лінії фронту в місцевому центрі соціально-психологічної реабілітації. Як зазначає кіновидання Roger Ebert, фільм пояснює, що «не всі жертви війни з’являються на полі бою».
«12-річна дівчинка розповідає, як п’яний тато бив маму і хотів вдарити менших дітей. Вона кинулася на нього, щоб натомість вдарили її, а не менших. Попри це, діти все одно скучають за батьками, якими б вони не були. Дзвонять і постійно питають, коли ти приїдеш до мене?» — розповідає Сафаров.
Фільм називають «Будинок зі скалок». Азад переконує, що покаже стрічку на всіх можливих кінофестивалях, бо на таких заходах багато людей хочуть допомогти героям, але вони хотітимуть робити це через благодійний фонд. Адже для іноземців «волонтер» — незрозумілий формат благодійності.
Тоді Олена вперше задумується створити фонд. Самостійно вона може допомогти до сотні дітей, тоді як можливості благодійного фонду могли б збільшити допомогу в рази.
Вона наважується на цей крок. І 3 грудня 2019 року разом з Азадом Сафаровим реєструє благодійний фонд «Голоси дітей».
Чому голоси? Бо фонд працює, щоб почули саме голоси дітей. Це те, що вони дорослими переживали в дитинстві, коли їх не чули.
Олена з нуля починає вивчати фандрейзинг, фінансові звіти за закупівлями, стратегування, паралельно збираючи команду однодумців. Вона з минулого вже має свою мережу комунікацій на Сході України: діти, батьки, дитсадки, школи, посадовці. Усе це допомагає в подальшій роботі.
«Мені довелося стати машиною з перероблення всіх можливих документів, платежів, бухгалтерських звітів, звітів для донорів. Не очікувала, що паперової роботи буде настільки багато! Але фонд став природним продовженням моєї індивідуальної правозахисної діяльності. Ми отримали важелі для того, аби голоси дітей зазвучали ще голосніше», — пригадує Олена.
За три роки після старту фільмування стрічка здобула низку нагород, зокрема перемогла на Ґетеборзькому кінофестивалі у Швеції, а також виграла приз у номінації «Найкраща режисерська робота» міжнародного документального конкурсу американського кінофестивалю Sundance.
Паралельно з початку заснування фонд став надавати психологічну підтримку дітям, які постраждали від війни, і їхнім батькам. З часом з’явилася можливість платити психологам зарплату. Тепер тут працюють близько 40 психологів, які щодня приймають дітей і батьків онлайн та офлайн.
До початку повномасштабної війни «Голоси дітей» концентрувалися на допомозі дітям саме на Сході України — містечках і селах Донецької та Луганської областей на підконтрольних Україні територіях.
«Наша діяльність була поширена фактично вздовж лінії фронту, у найвіддаленіших містечках і селах, які зараз фактично знищені»
З 2019-го і до початку повномасштабного вторгнення фонд охоплював до 1000 дітей на рік за різними програмами. Комусь допомагали продуктовими наборами, для когось проводили арттерапевтичні заняття в школі.
Тоді в команді було близько 15 людей — місцеві, які там жили й працювали, та Олена з Азадом.
Повномасштабна війна
Напередодні повномасштабного вторгнення локації фонду на прифронтових територіях розуміють, що активність бойових дій росте. Тому зупиняють свої активності.
Психологиня фонду в Слов’янську активно консультує жителів Станиці Луганської, куди активно переїжджають місцеві. Слов’янськ тоді видавався безпечнішим.
«Але 24 лютого стався Київ. У той же день усі колеги, які там були, вже виїхали — хто як міг, хто на чому міг. Потім й зі Слов'янська всі колеги виїхали. Ми швидко відкрили офіс у Львові. Я тоді була в Трускавці, і місто почало приймати поїзди з Києва, Харкова», — пригадує Олена Розвадовська.
Уже 1 березня команда «Голосів» починає працювати в школах Трускавця, де вимушені переселенці сплять на матрацах, килимах — на чому було. Те, з чим працювали раніше на прифронті, для команди враз масштабується в рази.
Азад з Оленою вмовляють не їхати за кордон психологів, з якими працювали раніше, і терміново шукають спонсорів, які б могли оплатити їм квартири у Львові. Розуміють, що в іншому випадку допомогти дітям буде нікому.
Фонд активніше починають підтримувати пожертвами. Одного дня бачать на електронній пошті фонду тисячі листів — пишуть іноземці, які хочуть підтримати, і надсилають гроші. Їх настільки багато, що система прийому платежів певної миті навіть перестає справлятися з кількістю переказів.
«Найбільше пожертв ішло з Великої Британії, США та Німеччини. Для нас це була можливість думати не про гроші, а про те, як швидко допомогти одразу всім», — розповідає Олена.
Далі про фонд у своєму блозі пише Опра Вінфрі, а Мадонна переказує гроші, зібрані з аукціону свого проєкту, — про роботу «Голосів» дізнається ще більше людей, пожертви знову ростуть.
Вони дають змогу відкрити центри у Львові, Трускавці, Івано-Франківську, Чернівцях, Береговому, Кривому Розі, Харкові. Й офіс у Києві.
Працюють щодня, психологи безоплатно допомагають будь-кому, хто прийде, бо розуміють, що ситуація з дитиною погіршується через війну.
«У нас є 16 центрів, куди можна прийти та безплатно записатися або на групову, або на індивідуальну консультацію. Щомісяця через них проходить приблизно тисяча дітей. Хтось — вперше, хтось — втретє або вчетверте. Також є онлайн-допомога: або телефон, або бот у телеграмі. Він дуже зручний саме для тих, хто виїхав за кордон. Онлайн маємо десь 150 запитів у місяць», — такою була ситуація вже в травні 2024 року, ділиться Олена.
У квітні 2022 року Forbes складає рейтинг благодійних фондів і громадських організацій, які найефективніше змогли залучити гроші для підтримки українців і ЗСУ. «Голоси дітей» входять до десятки. На той час ішлося про 68,3 мільйона зібраних гривень.
«Будинок зі скалок» і номінація на «Оскар»
У 2023 році фільм про дитячий притулок прифронту «Будинок зі скалок», над яким команда працювала ще до повномасштабної війни, номінують на «Оскар» як найкращу повнометражну документальну стрічку. Він стає другим документальним фільмом з українською участю, який здобув оскарівську номінацію, — у 2016 році номінували стрічку про Євромайдан «Зима у вогні: боротьба України за свободу». Загалом стрічку показали на 15 кінофестивалях.
Фільм стає адвокаційним для привернення уваги світу до проблем дітей через російську агресію і для боротьби з архаїчними радянськими інституціями — інтернатами, говорить Азад. Про стрічку пишуть у світових ЗМІ. The Guardian називає його екстраординарним фільмом про вразливих українських дітей. The New York Times пише, що фільм зняли з чуйністю, ніби сплітаючи карколомний гобелен, що світиться співчуттям. Карколомним документальним портретом дітей, чия доля невизначена, стрічку називає Variety.
«Під час зустрічей на всіх показах і пресконференціях ми відчували велику підтримку та турботу. Усі підходили до нас із запитанням: чим можна допомогти? Усі питали, що можна для нас зробити. Усі питали, що сталося з дітьми та яка нині ситуація в Україні…» — пригадує Азад Сафаров.
Він каже, що номінація на «Оскар» — не кінець шляху, а трамплін, адже важливо привернути увагу через фільм до контексту того, що відбувається в Україні: «По-людськи нам хотілося, щоб ми отримали “Оскар”. З іншої сторони, бути в п’ятірці відібраних серед тисяч документальних стрічок на таку визначну професійну премію — вже хороше досягнення. Я щаслива, що стрічку про глибоку, важку соціальну проблематику, пов’язану з війною і з неблагополуччям у сім’ї, показали на великих екранах по всьому світу», — розповідає Олена Розвадовська.
Фільм буквально змінює життя одного з героїв. На одному з перших показів підлітка Колю бачить чоловік, який згодом забирає його в сім’ю — «побачив у ньому свого другого сина».
«На жаль, не часто дорослих дітей забирають в опіку. Частіше беруть маленьких. Коля – чудовий хлопчик. У фільмі видно, як у ньому борються ангели і демони. Він і хуліган, і турботливий брат», — говорить Сафаров. Молодших брата і сестру Колі теж всиновлюють, але вони живуть у різних родинах.
Сафаров того ж року отримує й іншу відзнаку. У вересні 2023 року на 44-й телепремії «Еммі» в галузі новин і документалістики в номінації «Найкраща новинна програма» перемагає британський телеканал Sky News з репортажем «Битва за Бучу та Ірпінь» (The lost souls of Bucha). Його готували за участі двох українських журналістів, одним з яких був Азад.
Одна з сотні найвпливовіших жінок світу
У листопаді 2023 року британська телерадіомовна корпорація BBC оголошує щорічну сотню впливових жінок, які надихають (BBC 100 Women 2023). У перелік потрапляють три українки, серед яких і захисниця прав дітей Олена Розвадовська.
Тоді ж на честь ювілею команда «Громадського» нагороджує 10 українців, які вплинули на історію України. І в цьому списку номінантів теж є Розвадовська.
«Війна голосами дітей»: книжка, яку читатиме світ
До річниці повномасштабного вторгнення фонд видає книжку із сотнею дитячих цитат про війну. Їх упродовж років роботи з дітьми збирали, записували й зберігали.
До створення книжки долучають митців з України та з-за кордону, а також дітей, якими опікується фонд, — з Часового Яру, Авдіївки, Маріуполя. Усі вони допомагають з візуальним оформленням видання: створюють ілюстрацію, малюнок чи фото, які б передавали вміщену в книжці дитячу цитату.
Серед тих, хто долучається до ініціативи, — Джамала, Євген Клопотенко, Олександр Грехов, Нікіта Тітов, Сергій Майдуков, Ірина Вале, Данило Мовчан, Святослав Вакарчук.
Книжку «Війна голосами дітей» видають українською й англійською мовами та презентують у посольствах України в різних країнах, щоб якомога більше людей у світі дізналися про долю українських дітей.
Книжку презентують у Європейському парламенті в Брюсселі разом з річним моніторинговим звітом про злочини росіян, які вони скоїли проти дітей за рік. Тоді співзасновник фонду Азад Сафаров читає європейським посадовцям лист хлопчика з окупації, надрукований у книжці. Вони вражені.
Книжку можна отримати за донат на сайті «Голосів дітей». Усі гроші з неї спрямовують на психологічну і психосоціальну реабілітацію дітей, які постраждали через війну.
«Про що ці голоси дітей? Про сум, про надію, про віру. Вони про любов до батьків, до батьківщини. Ми зустріли тут багато ціннісних цитат дітей. Звідки та мудрість береться — я не знаю. Мабуть, від цього всього, що відбувається, від цього загального розуміння про те, що ця війна, правда, за нашу цінність, нашу свободу і наш дух», — ділиться Олена.
На Лондонському книжковому ярмарку у квітні 2023 року одне з найбільших видавництв світу HarperCollins Publishers зацікавлюється книжкою благодійного фонду.
Після угоди з фондом американське видавництво отримує право на переклад книжки всіма можливими мовами світу, окрім російської та білоруської.
У жовтні 2024 року в США стартує продаж книжки дитячих цитат Through the Eyes of Children. Уперше в історії книговидавничого бізнесу книжку українського благодійного фонду видало іноземне видавництво.
«HarperOne, бренд видавництва HarperCollins, дуже радий поділитися цією потужною книжкою з читачами в усьому світі, — каже президентка HarperOne Group і видавчиня Джудіт Керр. — Зворушлива і прекрасна книжка показує нам, як це бути дитиною, яка живе в країні, у місті, в облозі, або живе в чужому місті чи країні, далеко від усього, що вона знала і любила, словами самих дітей. Деякі цитати сповнені надії, а інші — смутком і страхом, і в сукупності вони здатні познайомити читачів будь-якого віку з наслідками війни».
Частину коштів із продажу кожного примірника спрямують на психологічну допомогу українським дітям із досвідом війни. Книжку можна придбати на сайті видавництва, а також через Amazon, Barnes & Noble, Books-A-Million, Bookshop, Target та Walmart.
Дитяча креативна рада
Щоб не загубитись у вирі щоденних турбот та ініціатив і не відхилитися від курсу на право дітей бути почутими, у команді фонду створили спеціальний дорадчий орган — Дитячу креативну раду (ДКР).
Це об’єднання дітей з різних куточків України, яких залучають до обговорення важливих питань, що стосуються життя дітей. Дають їм право голосу та залучають до ухвалення рішень.
У ДКР усе по-дорослому: тут є голова й секретар, проєктні менеджери та SMM-спеціалісти. Вероніка Шелдагаєва з Херсона, яка очолює дитячу раду, виступала перед парламентарями Британії, де розповіла і про життя в окупації.
Також тут організовують творчі активності, серед яких, наприклад, зустріч із менторкою з Америки та представлення власних короткометражок у фіналі підліткового кінофестивалю Cinemoteen. «Ми створили Cinemoteen, щоб показати всьому світу, що нас хвилює», — каже засновниця фестивалю з Дитячої креативної ради Марія.
Часто діти, якими опікуються у фонді, згодом самі починають допомагати, стають волонтерами та працюють з тими, хто потребує допомоги. У фонді їх роблять частиною команди. Як, наприклад, Риту з Авдіївки.
«Ми познайомилися з нею, коли їй було 11. Вона була однією з перших серед дітей, яких я зустріла на Сході наприкінці 2015 року. І з того часу дружимо з нею та її бабусею. Це неймовірне відчуття, коли ти знаєш дівчинку ще дитиною, а тут вона вже подорослішала, і їй уже 20», — пригадує Олена. Вона допомагала Риті з бабусею евакуюватися в безпечніше місце і в часи АТО, і з початку повномасштабної війни. Рита почала допомагати фонду в роботі з дітьми і стала його працівницею. Згодом фонд допоміг їй організувати власне весілля. Скоро Рита стане мамою.
Робота з депортованими до росії дітьми
Лише 388 українських дітей з-поміж тих, яких примусово вивезли до росії з окупованих територій, вдалося повернути в Україну. Станом на вересень 2024 року загальна кількість депортованих дітей офіційно становила 19 546.
Найбільше постраждали сироти й діти, позбавлені батьківського піклування. Це дані дослідження «(Не)повернення дітей: Україна перед найбільшим викликом з часів незалежності», яке провів БФ «Голоси дітей» у співпраці з ГС «Українська мережа за права дитини» та ГО «Регіональний центр прав людини». Попри всю складність процесу повернення таких дітей, в Україні вони потребують не менш складного і довгого процесу реабілітації та адаптації.
«До першочергової базової потреби повернутих дітей належать їхнє розташування, супровід соціального працівника й кейс-менеджера, юридична підтримка, контакт з громадою. Це набір базових послуг, після того як тебе з корінцем вирвали», — вважає Олена Розвадовська. Для цього у фонді розробили Концепцію по роботі з дітьми, які були депортовані або насильно переміщені в росію.
Документ передбачає створення оптимальних умов для психосоціальної реадаптації та реабілітації депортованих чи вимушено переміщених до росії дітей, визначає процедуру психологічного супроводу, надання психосоціальних послуг, нормативно-правового регулювання та етичних засад щодо супроводу таких дітей.
«Голоси дітей» надають психологічну підтримку і супроводжують під час опитування правоохоронцями дітей, які прибули з рф чи окупації відповідно до статті 226 Кримінального процесуального кодексу України.
Поділитись: