Психологи відзначають, що після початку повномасштабного вторгнення психоемоційний стан дітей в Україні значно погіршився. І їхні запити на допомогу психологів змінюються.
Про це свідчать результати соцдослідження щодо психологічної підтримки дітей та сімей в умовах повномасштабної війни благодійного фонду «Голоси дітей».
Для дослідження провели опитування психологів та психотерапевтів, залучених у роботу фонду з дітьми, які мають травматичний досвід війни.
Якщо на початку вторгнення психологічний стан дітей характеризувався високою емоційністю, важкістю контролю і розпізнавання своїх емоцій, то наразі є наслідки накопиченого тривалого стресу, більша складність у виконанні завдань, замкненість, апатія.
Зараз запити щодо психологічної допомоги стають більш сконцентрованими на адаптації та доланні наслідків тривалого стресу, здобутті навичок і механізмів успішної адаптації та соціалізації, побудові ефективної комунікації.
Психологи відзначають, що війна шкодить когнітивним здібностям дітей (пам’ять, увага, швидкість реакцій), якості та комунікації з однолітками (проблеми соціалізації дітей молодшого віку, дезадаптація під час соціальної взаємодії дітей середнього та старшого шкільного віку) та батьками/опікунами (нерідкі прояви конфронтації, нерозуміння, агресії).
Оскільки фізично війна більш гостро відчувається в прифронтових областях, то її вплив на місцевих дітей є більш гострим. Діти, які мешкають близько фронту, частіше стикаються з травматичними подіями: руйнування житла, смерть близьких, тілесні ушкодження тощо. Окрім того, на прифронтових територіях діти навчаються онлайн, що також шкодить їхній соціалізації.
Психологи зауважують, що запити від депортованих дітей чи дітей-ВПО сильно відрізняються від запитів решти, оскільки вони частіше за інших стикались з проявами насильства, травмами та втратами.
Їхні запити найчастіше безпосередньо пов’язані з війною, тоді як запити людей з інших регіонів часто відносяться до питань повсякденного життя: проблем у дитячо-батьківських взаєминах, стосунків з однолітками, проблем соціалізації тощо.
Ті діти, які вже повернулися з-за кордону, стикаються з серйозними проблемами, оскільки не мають адаптаційного механізму до стресу, який уже сформувався у інших. Розповсюдженою серед них є самоушкоджуюча поведінка.
Існують проблеми зі страхами та тривожністю серед тих, хто виїхав в іншу країну і продовжує там жити.
Деякі діти, що безпосередньо не стикалися з війною, через насичений інформаційний фон можуть відчувати провину того, хто вижив.
У великих містах частіше звертаються з депресією, тоді як в маленьких – з тривожністю. В селах та невеликих містах люди часто не розуміють свого емоційного стану і не завжди розуміють, навіщо потрібна психологічна допомога. Місцеві мешканці звертаються, як правило, з набагато важчими станами та глибшими переживаннями, ніж містяни.
Найуразливішими за віком є:
- діти молодшого шкільного віку – менш сепаровані та більш залежні від батьків/опікунів; психологи помічають тенденцію регресу у поведінці, тривожність, невротичні стани (порушення сну, енурез) та підвищення рівня агресії.
- підлітки – у випадку яких війна накладається на традиційні проблеми дорослішання та сепарації; як правило, скаржаться на депресію, самоушкоджуючі стани та на проблеми із соціалізацією, комунікацією, зав’язуванням нових знайомств та стосунків. Довгий час формату онлайн-навчання та зміна оточення через війну призвели до того, що підліткам стає важко заводити нових друзів і підтримувати відносини зі старими.
Часто запити з погіршення самопочуття у дітей стосуються збільшення відповідальності, що покладається батьками і школою на них, їхнього надмірно швидшого (за власним відчуттям) дорослішання або, навпаки, неможливості чи небажання брати на себе відповідальність та приймати рішення.
Дослідження каже, що досі незначна частина батьків/опікунів розуміють власні потреби та потреби дітей в отриманні психологічної допомоги. І це впливає на формування ментальних проблем у дітей. Кількість звернень батьків, за оцінкою психологів, є невеликою (від 10 до 20%).
Діти старші 13 років самостійно (без супроводу батьків) звертаються за психологічною допомогою до фонду. Проте, за законодавством, без дозволу батьків психологи не можуть працювати з дітьми до 14 років.
При цьому значна кількість дітей (від 20 до 50%) самі просять батьків привести їх до психолога, оскільки усвідомлюють свою проблему.
Спеціалісти відмічають, що запити батьків сильно відрізняються від запитів дітей.
Запити дітей стосуються переважно особистісних психоемоційних проблем, наприклад, тривожності, депресивних станів, проблем із комунікацією з однолітками.
Батьки, на думку психологів, перш за все хочуть змінити поведінку дітей (залежність від гаджетів, проблеми із навчанням, підвищення рівня агресії, тривожність, замкнутість, проблеми зі сном або розлади харчової поведінки), але не намагаються змінюватись самі, хоча часто корінь проблем дітей лежить в сім’ї. При цьому серед батьків-ВПО набагато більше людей, які ідентифікують потребу в психологічній підтримці.
За опитуванням психологів, оптимальна тривалість психологічної підтримки – 10 сесій; це дозволяє надати дитині власні інструменти для самодопомоги та керування власними емоціями, допомагає зняти гострий стан.
Психологи також звертають увагу на збільшення випадків перенаправлення дітей до психіатрів. Це може бути пов'язано з довготривалою реакцією на стрес, виснаженням психіки в умовах війни, наявністю таких проявів як самоушкоджуюча поведінка (селфхарм), розлади харчової поведінки, розлади тривожно-депресивного спектру.
Серед інших причин перенаправлень можуть бути симптоми ПТСР, переживання втрати, надмірні стресові ситуації, суїцидальні думки, РДУГ (розлад дефіциту уваги та гіперактивності).
Більшість пацієнтів, які потребують психіатричної допомоги – діти шкільного віку.
Довготривалість війни виступає каталізатором, що підсилив ще довоєнні психотравмуючі ситуації. У дітей хронічний стрес, а руйнування великої кількості психіатричних закладів унеможливила своєчасне звертання за допомогою.
Якщо у психолога є бодай незначні сумніви у необхідності медикаментозної допомоги, він скеровує до психіатра.
Якщо ви відчуваєте, що вам або вашій дитині потрібна підтримка через важкі новини чи довготривалий вплив війни, ви можете звернутися по безоплатну психологічну допомогу:
- 0800 210 106 — лінія безоплатної психологічної підтримки БФ «Голоси дітей»;
- Viber-бот — https://is.gd/5xIr0J;
- у наших центрах по Україні — bit.ly/4eiP5KM.
Поділитись: