Напрями роботи
Допомога дітям та батькам
Реагуємо на розмаїті потреби дітей, чуємо їх і надаємо допомогу вчасно, професійно й відповідно до їхніх запитів.
Детальніше
Посилення громад і дитячих закладів
Разом із громадами та місцевим бізнесом створюємо інклюзивні простори, майданчики, сенсорні кімнати, хаби для дітей і підлітків.
Детальніше
Професійна підтримка фахівців та експертиза в травмі війни
Формуємо спроможність фахівців широкого профілю по роботі з дітьми.
Детальніше
Адвокація голосу дитини
Посилюємо голос дитини через соціальні кампанії, дослідження та аналітику.
Детальніше
Центр Дитинства
Фонд будує масштабний центр підтримки для дітей і батьків, які постраждали від війни.
Детальніше
Укр
Eng
До всіх новин
08.08.2025
Новини фонду

«Я хочу навчити свою дитину бути щасливою», — письменник Ілларіон Павлюк про батьківство під час війни

Як зберігати близькість із дітьми, коли тато на фронті? Чому дитині важливо говорити правду про війну? І що означає виростити щасливу дитину? Про це розповідає український письменник, продюсер та військовий Ілларіон Павлюк у випуску «Голосного подкасту» фонду «Голоси дітей».
«Голосний подкаст» — розповіді про дитинство, яке впливає на дорослих. І дорослих, які впливають на дитинство. Ця розмова почалася із цитати маленької Єви: «Коли тато повернеться з війни, він спатиме поруч зі мною, щоб не боявся повітряних тривог». За словами ведучої, співзасновниці фонду «Голоси дітей» Олени Розвадовської, така фраза показує, як глибоко діти рефлексують на тему відсутності батька, але з унікальним дитячим поглядом — вони хочуть допомогти й захистити того, хто в часи війни захищає їх.
Найболісніша правда батьківства під час війни
Коли розпочалася повномасштабна війна, український письменник і військовий Ілларіон Павлюк вирішив повернутися на фронт. Він поїхав саме в день народження старшого сина — 27 лютого 2022 року. У подкасті письменник говорить про батьківство як про складний і відповідальний шлях, особливо в умовах війни.
Моїй молодшій доньці Сарі було шість, коли я поїхав на війну у 2022 році. Я боявся не встигнути до Києва, перш ніж його оточать. Так склалося, що в день народження сина я привітав його — і вирушив. Мені дуже прикро, що я завдав йому болю цим вчинком. А десь у травні, посеред ночі, Сара підійшла до мами, розбудила її й сказала: «Мамо, а що, як ми спимо, а тата вже вбили?». Для мене найстрашніше — приректи своїх дітей на те, щоб вони жили з цим,
— розповідає Ілларіон.
Письменник відверто говорить про ціну свого вибору. Ілларіон залишив родину, чітко усвідомлюючи, що цим рішенням жертвує частиною дитинства своїх синів і доньок. Діти жили з думкою, що, можливо, тата в них уже немає, просто їм ще не зателефонували, щоб повідомити про це.
Роль матері: тримати сім'ю разом
Співведуча Оля Русіна, письменниця й журналістка, порушила важливе питання — про досвід дружини військового. Одна з колег висловилася, що вона ніби тримає сім’ю разом і зберігає її — для себе, для дітей і для свого чоловіка.

Ілларіон також чесно визнає, наскільки складною є ця ситуація для дружини. Коли чоловік іде захищати країну, він фактично перекладає на жінку всю повноту відповідальності: за дітей, побут, емоційний клімат. Бути батьком під час війни — це вибір без вибору.
«Я хочу навчити свою дитину бути щасливою», — письменник Ілларіон Павлюк про батьківство під час війни — Фото  1
«Я хочу навчити свою дитину бути щасливою», — письменник Ілларіон Павлюк про батьківство під час війни — Фото  2
Їй дуже важко. Мені легко сказати фразу: «Я, звісно, пішов на війну — інакше й бути не могло». Але для неї це означає, що її думку взагалі ніхто не враховує. Є моє уявлення про обов’язок — і я мушу йти. У цій ситуації її думки ніхто не запитав — чи готова вона сама взяти на себе все. Тепер дружина самостійно дає раду їхньому дорослішанню, підлітковим вибрикам, проблемам у школі. Їй доводиться самій тягнути те, що ми колись домовлялися робити разом,
— так він описує реальність материнства в умовах війни.
Чесність замість ілюзій і головна помилка дорослих
Ілларіон наголошує: діти мають право знати правду про те, що відбувається навколо. Замість того щоб відгороджувати їх від складних тем, він радить говорити про ці речі відверто й із повагою. У його родині є правило — ніколи не брехати дітям, навіть коли йдеться про найскладніші запитання. Це допомогло сформувати атмосферу довіри та відкритості.
Це був челендж, коли перший син підростав і почав ставити різні питання, незручні для дорослого. Ми домовилися завжди казати правду, як є,
— пояснює письменник.
Автор також ділиться важливим спостереженням: діти здатні зрозуміти набагато більше, ніж зазвичай припускають дорослі. Під час роботи над новою книжкою, яка спершу задумувалася як дитяча, але через пережите під час війни стала більш дорослою й глибокою, Павлюк читав уривки своїм дітям. Виявилося, що навіть важкі сцени та складні емоційні переживання героїв були для них близькими й цікавими, а не травматичними, як побоювалися батьки.

Дорослі часто недооцінюють дітей. Але коли з ними говориш як з особистостями, коли поважаєш їхнє право знати й розуміти те, що може вплинути на їхнє життя, — вони сприймають це з великою вдячністю. Саме так і формується довіра.
З дітьми треба боятися навпаки — не розмовляти на важкі теми. Коли спілкуєшся з ними серйозно й чесно, коли поважаєш їхнє право знати те, що їх лякає, — формується надзвичайна довіра. Наші діти розповідають нам усе — інколи навіть більше, ніж мені хотілося б знати,
— зізнався Ілларіон.
Розповідаючи про службу в часи АТО 2015 року біля Горлівки, він згадує зворушливий момент: якийсь дідусь із велосипедом, показавши на військових своєму онукові, сказав: «Це наші». А хлопчик помахав їм рукою. Для нього це було дуже приємно, адже нерідко вони стикалися там із ворожим ставленням.
Пам’ятаю, як діти спочатку теж могли бути настороженими, а згодом ти поступово долаєш цю прірву страху й відкриваєш для них інший погляд. Те, наскільки цілюще це впливає на дітей, — ще одне свідчення того, чому так важливо з ними говорити й працювати,
— додала Олена Розвадовська, яка багато років прожила на сході, у прифронтових селах.
Особливим досвідом для письменника стала реабілітація доньки Ілани — вона змінила його погляд на дитинство. У чотири роки, як зазначає Ілларіон, він теж багато чого не знав. Будь-яку людину можна завести в розмові на тему, у якій вона не обізнана — наприклад, почати говорити про квантову механіку з тим, хто не знає, що це таке. Але це не є вадою — це сфера, яку вона не розуміє.
Усі навколо вважали, що вона має розумову відсталість, бо не вміли з нею спілкуватися. Але насправді вона вже в три з половиною роки вміла читати — щоправда, великими літерами через вади зору. Дуже любила читання й мала високий рівень інтелекту. Ми зрозуміли: з іншими дітьми відбувається те саме — дорослі часто сприймають їх ніби як розумово неповноцінних, хоча насправді просто не вміють їх зрозуміти,
— поділився Ілларіон.
Про щастя як головну мету виховання
Коли ти батько, чого ти найбільше хочеш для своєї дитини? Відповідь має бути такою: я хочу навчити свою дитину бути щасливою. Це глибоке й комплексне поняття,
— переконаний Ілларіон.
Отже, мета батьківства — не нав’язати дитині власну мрію, а навчити її бути щасливою. Саме приклад дорослого є ключем до того, щоб дитина відчувала право шукати власний шлях.

Ілларіон критикує поширений підхід, за якого батьки прагнуть, щоб дитина реалізувала їхню мрію, не питаючи, чи є вона мрією самої дитини, — і в підсумку маємо мільйон по-різному скалічених доль. Письменник також виступає проти радянського підходу до щастя.
Мене дратує російське прислів’я «сміх без причини — ознака дурості», яке досі побутує на нашій землі. Наче ти не маєш права прагнути щастя — тобі обов’язково потрібна якась «суперпричина», щоб бути щасливим. Навчити дитину бути щасливою можна лише тоді, коли ти сам показуєш це на власному прикладі — коли вмієш бути щасливим і щось для цього робиш. Оце і є формула розвитку,
— розповідає Ілларіон.
Книги як інструмент виховання та самопізнання
Література — це інструмент пізнання себе, свого минулого, досвіду батьків. Діти завжди питають: «Це було насправді?», бо шукають у книгах правду — і знаходять її, якщо вона там є.

Розповідаючи про свою нову книжку, Ілларіон зауважує, що спочатку вона мала бути дитячою. Але зараз у ній з’явилося багато похмурих тем, смерті, недитячих мотивів. Герою все ще дев’ять років, однак виклики, з якими він стикається, перетворили історію на доросле фентезі. Це книжка для тих поціновувачів «Гаррі Поттера», які вже подорослішали, — як сказав сам автор.
Ілларіон переконаний, що складні сцени, філософські діалоги, гіркі переживання — це не надто «доросле» для дітей. Вони здатні сприймати глибину й відчувати неправду. Саме тому Ілларіон Павлюк пише такі історії, які можна зрозуміти на кількох рівнях.

Він підкреслює важливість літератури у вихованні та розвитку дітей. Його власні діти, які стали першими читачами рукопису, довели, наскільки важливо говорити з дітьми про серйозні, а інколи й моторошні речі. Виявляється, вони не лякають дітей, а навпаки — викликають у них цікавість.
Найкращі книжки для дітей — це ті, у яких закладено два шари: коли в дитинстві зчитуєш одне, а в дорослому віці — вже щось інше,
— зауважила письменниця Оля Русіна.
Для мене це — про Астрід Ліндгрен. «Пеппі Довгапанчоха», яку я читала в дитинстві, — зовсім не та Пеппі, яку я читаю зараз,
— додала Олена.
Письменник також ділиться своїми побоюваннями щодо кліпового мислення та впливу коротких відео на здатність до концентрації. Його тривожить те, що чимало підлітків втрачають навичку зосереджуватися. Водночас він бачить і інший бік: якщо дитині цікаво, вона аналізує фільми, ставить глибокі запитання й мислить критично. Але найважливішим тут є приклад дорослих. Діти читають тоді, коли бачать, що читають їхні батьки.
Якщо ваша дитина не читає, запитайте себе: як часто вона бачить вас із книжкою? Діти не роблять нічого з того, чого не роблять їхні батьки. Якщо батьки вважають, що дитині потрібно більше читати, їм слід передусім самим узяти книжку до рук,
— наголошує письменник.
Про насильство щодо дітей
Ілларіон переконаний: за фізичні покарання дітей має бути передбачена кримінальна відповідальність. Якщо насильство щодо дітей у суспільстві сприймається як норма, то чого можна очікувати від дорослих? Внутрішню толерантність до насильства вже сформували їхні батьки.
Проблема з нашими сусідами, які «не нам решать, я выполнял приказ», а у вільний час катують і розстрілюють, полягає в тому, що їх з дитинства б’ють поголовно,
— зазначає письменник.
«Все буде добре» — оптимістичний фінал
Говорячи про суспільні зміни, Ілларіон висловлює оптимізм щодо українського суспільства, яке активно розвивається попри війну. На його думку, українці мають чудові шанси збудувати майбутнє, у якому діти зростатимуть у відкритості, довірі та повазі до їхньої особистості. Він наголошує, що саме зараз необхідно продовжувати цю роботу, незважаючи на труднощі війни.
Як військовий, я не бачу передумов для того, щоб росія могла перемогти. Якщо подивитися на динаміку її дій на фронті — у ворога серйозні проблеми. Україна вийде із цієї війни зі статусом, який назвуть «перемогою». Але за цю перемогу хочеться заплатити якнайменше. Я вважаю, що все буде добре. Важливо не перекладати відповідальність на інших і розуміти: ми творимо історію самі. Її можна творити як діями, так і бездіяльністю,
— вважає Ілларіон.
Повну розмову з Ілларіоном Павлюком дивіться на YouTube-каналі фонду «Голоси дітей». Якщо ви поділяєте місію «Голосів дітей» — підтримайте щоденну роботу фонду благодійним внеском.
Поділитись:
Facebook LinkedIn Twitter (X) Скопіювати
Останні новини
Малювали кавою, будували замки й говорили про емоції: березень у центрах «Голосів дітей»
Десятирічний Тимур із Сум вирощує декоративних раків. Одного з них він хоче подарувати осередку фонду «Голоси дітей», куди ходить на заняття. Навіщо йому психолог, хлопчик упевнено пояснює: «Щоб навчитися думати своєю головою». Його мама додає: «Такі люди, як ви, дуже важливі для прикордоння. Дякую, що навчили піклуватися про себе». Тимур — один із тих дітей, яких щомісяця підтримують команди «Голосів дітей» по всій країні. У березні 11 регіональних центрів фонду — від Львова до Харкова, від Трускавця до Миколаєва — працювали в активному ритмі: психологічні групи, творчі заняття, виїзди мобільних бригад у громади, екскурсії, кулінарні майстер-класи, сімейні кіноклуби.
Танцювальна лабораторія на Львівщині з Христиною-Марією Слободянюк: як зареєструватися
Фонд «Голоси дітей» разом із танцівницею, акторкою та режисеркою Христиною-Марією Слободянюк запрошує підлітків 14–17 років на творчу резиденцію із сучасного танцю. Учасники працюватимуть із тілом, рухом та емоціями — через танцювальні воркшопи та практики. Програма побудована так, щоб допомогти повернути контакт зі своїм тілом, подолати страх і сором, знайти власний спосіб рухатися й краще зрозуміти себе.
Підтримка дітей після окупації та депортації: ментори уже працюють у закладах загальної середньої освіти
Фахівці БФ «Голоси дітей» провели тематичне навчання для освітян із 10 пілотних закладів освіти Києва та області, а також Кіровоградщини. Їх навчили травмоорієнтованого підходу та розповіли, як підтримувати дітей, які пережили окупацію, депортацію чи вимушене переміщення. Відтак вони готові створювати в школах безпечний простір для своїх учнів.
Безоплатна психологічна допомога: 0 800 210 106