Автор(ка):
Ольга Єрохіна
Провідне франкомовне канадське медіа La Presse опублікувало матеріал про історію Платона — хлопчика, чий світ змінила війна.
Ви можете ознайомитись із повним текстом за посиланням. Ми ж публікуємо адаптовану версію цієї історії, щоб ще раз привернути увагу до переживань українських дітей в умовах війни. Фонд «Голоси дітей» підтримує Платона й інших дітей, допомагаючи перетворити їхні травми на досвід.
Три роки — це половина життя Платона. Війна забрала в нього дім, дідусів і бабусь, друзів. Але найголовніше — вона відібрала його тата, Геннадія, який загинув у бою.
Для його мами, Катерини, кожний ранок — це випробування. Вона має знаходити сили будувати нове життя без нього.
Ви можете ознайомитись із повним текстом за посиланням. Ми ж публікуємо адаптовану версію цієї історії, щоб ще раз привернути увагу до переживань українських дітей в умовах війни. Фонд «Голоси дітей» підтримує Платона й інших дітей, допомагаючи перетворити їхні травми на досвід.
Три роки — це половина життя Платона. Війна забрала в нього дім, дідусів і бабусь, друзів. Але найголовніше — вона відібрала його тата, Геннадія, який загинув у бою.
Для його мами, Катерини, кожний ранок — це випробування. Вона має знаходити сили будувати нове життя без нього.
Велика подорож малого хлопчика
Що взяти із собою в подорож у три роки? Що покласти в рюкзак, коли мама дає тобі велику сумку для великої пригоди?
Платон узяв із собою розмальовки, улюблену ковдру й пожежну машинку. Але якби міг, він би взяв ще дідусів і бабусь, друзів із дитячого садочка, а може, й усе Азовське море.
Катерина згадує ті дні з болем і ніжністю водночас. Уже три роки минуло з того часу, як вони в паніці залишили рідний Бердянськ у перші тижні повномасштабного вторгнення 2022 року.
Платон узяв із собою розмальовки, улюблену ковдру й пожежну машинку. Але якби міг, він би взяв ще дідусів і бабусь, друзів із дитячого садочка, а може, й усе Азовське море.
Катерина згадує ті дні з болем і ніжністю водночас. Уже три роки минуло з того часу, як вони в паніці залишили рідний Бердянськ у перші тижні повномасштабного вторгнення 2022 року.
Це майже половина життя мого сина. Я щаслива, що він не був зовсім маленьким, коли ми виїжджали. У нього залишилися спогади про наше життя там: прогулянки біля моря, дідусів і бабусь, яких він так любив,
Батьки Катерини залишилися в окупації.
— Мій батько не міг виїхати через стан здоров’я, — пояснює вона.
Вони досі там під постійним контролем окупантів. Час від часу можуть надсилати новини, але невідомо, коли вони знову зустрінуться.
— Мій батько не міг виїхати через стан здоров’я, — пояснює вона.
Вони досі там під постійним контролем окупантів. Час від часу можуть надсилати новини, але невідомо, коли вони знову зустрінуться.
Втеча до Києва
Катерина із чоловіком не вагалися: залишатися в окупації було неможливо.
— Мій чоловік воював у полку «Азов» ще 2014 року. Він знав, що буде далі. Ми також знали: рідні військових цього полку в окупації — у смертельній небезпеці.
Перший місяць у Києві був важким. Два місяці Катерина не розпаковувала валізи. У Платона не було друзів, і він щодня запитував, коли вони повернуться додому.
— Мій чоловік воював у полку «Азов» ще 2014 року. Він знав, що буде далі. Ми також знали: рідні військових цього полку в окупації — у смертельній небезпеці.
Перший місяць у Києві був важким. Два місяці Катерина не розпаковувала валізи. У Платона не було друзів, і він щодня запитував, коли вони повернуться додому.
Він переглядав відео з останнього свята в садочку й дуже сумував. Уночі боявся вибухів. Ми спали в коридорі, подалі від вікон. Мій хлопчик, такий балакучий завжди, тепер мовчав і просто виконував усі правила. Він знав: ми повинні вижити,
А потім Геннадій повернувся на фронт.
— Він навідував нас у Києві, коли міг. Платон і тато були дуже близькими. Для нього тато був як Бог. Він знав, що тато — солдат, але ще не розумів, наскільки це небезпечно.
— Він навідував нас у Києві, коли міг. Платон і тато були дуже близькими. Для нього тато був як Бог. Він знав, що тато — солдат, але ще не розумів, наскільки це небезпечно.
Остання прогулянка
Катерина відкриває телефон і показує фото: парк, вона, Геннадій і Платон, який сміється й робить смішну гримасу.
— Це була наша остання прогулянка разом…
Бо тато більше не повернеться.
Геннадій загинув під Бахмутом 7 червня 2023 року під час українського контрнаступу.
— Це була наша остання прогулянка разом…
Бо тато більше не повернеться.
Геннадій загинув під Бахмутом 7 червня 2023 року під час українського контрнаступу.
Жити без тата
Катерина тихо говорить, сидячи в осередку фонду «Голоси дітей». Навколо кольорові меблі, у кутку складені іграшки, на стінах малюнки тварин. Тут усе створене для підтримки дітей. Але, зізнається вона, допомога зараз більше потрібна їй, ніж Платону.
Коли я отримала листа про загибель чоловіка, не змогла сказати про це синові. У моїй голові ще жевріла надія, що Геннадій повернеться.
Їй довелося звернутися до психолога. Вона відвідала десятки зустрічей, перш ніж знайшла в собі сили сказати Платону правду.
Платон вчиться жити далі
— Ми багато плакали разом. Йому було всього п’ять років… Іноді мені здається, що щось важке стискає груди. А Платон обіймає мене й каже: «Навіть якщо тата більше немає, я тут».
Дитяче сприйняття втрати — складний процес, каже Катерина.
Під час похорону Платон запитав: «Мамо, ти впевнена, що це саме мій тато в труні?».
Час від часу він просить відвезти його на кладовище. А коли злиться на маму, то йде до фото тата й каже йому, що вже втомився від неї.
Але хлопчик росте. Йому навіть подобається дівчинка в школі.
Катерина посміхається, дивлячись, як Платон стрибає по дитячому майданчику, сміється й жбурляє сніг угору.
— Якось ми йшли додому із садочка, — згадує вона, — і раптом він зупинився й почав плакати. Він щойно усвідомив, що більше ніколи не пограється з татом…
Дитяче сприйняття втрати — складний процес, каже Катерина.
Під час похорону Платон запитав: «Мамо, ти впевнена, що це саме мій тато в труні?».
Час від часу він просить відвезти його на кладовище. А коли злиться на маму, то йде до фото тата й каже йому, що вже втомився від неї.
Але хлопчик росте. Йому навіть подобається дівчинка в школі.
Катерина посміхається, дивлячись, як Платон стрибає по дитячому майданчику, сміється й жбурляє сніг угору.
— Якось ми йшли додому із садочка, — згадує вона, — і раптом він зупинився й почав плакати. Він щойно усвідомив, що більше ніколи не пограється з татом…
Поділитись: