Автор(ка):
Команда фонду
До психолога потрібно йти, коли вже сталося щось дуже серйозне — так вважає більшість батьків за даними дослідження фонду «Голоси дітей». Наприклад, коли дитина зазнала насильства, втратила рідну людину чи пережила обстріли.
Натомість, коли психологічний стан нібито некритичний, батьки намагаються впоратися самотужки — прогулюються на свіжому повітрі, дивляться фільми, слухають музику, медитують чи моляться. Фонд «Голоси дітей» провів якісне дослідження про те, чому сім'ї не звертаються до психолога, коли мають потребу.
Поширені упередження батьків щодо отримання психологічної допомоги:
- негативне сприйняття: якщо людина звертається до психолога, то вона «хвора на голову, ненормальна»;
- «просто заробляють гроші»: упереджене ставлення до приватних психологів;
- відсутність коштів або інформації про безоплатну допомогу;
- очікування швидкого результату: психолог, як лікар, нібито має швидко усунути проблему;
- страх, сором і закритість, нерозуміння того, як психологи можуть допомогти;
- страх порушення конфіденційності та розголосу з боку психолога;
- страх батьків, що дитина розкаже про ситуацію в родині, критикуватиме їх;
- нерозуміння ситуації і потреб у психологічній допомозі батькам та дітям;
- страх батьків, що психолог не зможе розв’язати проблему, а погіршить ситуацію;
- батьки намагаються самі розв'язати проблему.
Більшість батьків сказали, що коли виникає потреба, вони шукають поради психологів у популярних програмах на телебаченні та в соціальних мережах. Для профілактики стресу та тривожних станів часто використовують практики самодопомоги. Наприклад, змінюють вид діяльності, шукають хобі, малюють, читають книжки, ведуть щоденники.
Ті батьки, які все ж звернулися до психолога, обирали його за порадами від знайомих. Батьки також знають про гарячі лінії психологічної допомоги, хоча здебільшого не користуються ними, бо важко відкриватися чужій людині по телефону. Але для екстрених випадків, коли вже стан відчаю, називали це хорошим варіантом.
Батьки, які звернулися по психологічну допомогу для своїх дітей та себе, ділилися позитивним відгуком про цей досвід. Вони згадували як групові заняття, так і індивідуальні консультації. Тільки деякі батьки сказали про нефаховість психологів або ситуації, коли до них не виникло довіри.
Самі ж діти сказали, що послуги психологів потрібні за умов війни і загалом до психолога, як до лікаря, можна звертатися з різними проблемами. Діти зазначили, що звернення до психолога є нормою, а не чимось надзвичайним.
Більше про те, як батьки та діти сприймають психологічну допомогу, які проблеми та потреби є на шляху до її отримання та як організувати систему психосоціальної підтримки — читайте в дослідженні «Психосоціальні послуги для сімей з дітьми: потреби, ставлення та досвід отримання» від фонду «Голоси дітей».
Поділитись: