Автор(ка):
Команда фонду
Цей текст наша співзасновниця Олена Розвадовська написала у своїх соцмережах після звичайної прогулянки Києвом з однорічною донькою Лейлою. Звичайної настільки, наскільки це можливо, коли над містом летять російські дрони.
Хочемо поділитися її текстом тут.
Хочемо поділитися її текстом тут.
Обідня пора, парк, тепле осіннє сонечко. Ідеальний час для прогулянки з малям. Єдина проблема, що це Київ; і на місто якраз насунулась дронова атака.
Лейлуся обожнює гойдалки. Як сяде, так і прилипне на пів години, поки інші малявочки по три підходи уже зроблять.
Однорічки з невеликим плюсиком (Лейлочці рік і два, іншим діткам трошки менше) такі милі на майданчиках. Ніби вже й самі ходять, але ще тягають мам за собою. Ніби вже й якісь склади вимовляють, але ще не складають їх у слова. Ніби вже самостійні й знають, чого хочуть, але такі ще мамині малюпусінки.
Нескінченні повітряні тривоги. Мами автоматично лізуть за телефонами вивчати обстановку.
— Лейлуся, почекай, мама моніторить, куди летить дрон, — це те, що моя дочка чує постійно.
І добре, що вона цього ще не усвідомлює.
Лейлуся обожнює гойдалки. Як сяде, так і прилипне на пів години, поки інші малявочки по три підходи уже зроблять.
Однорічки з невеликим плюсиком (Лейлочці рік і два, іншим діткам трошки менше) такі милі на майданчиках. Ніби вже й самі ходять, але ще тягають мам за собою. Ніби вже й якісь склади вимовляють, але ще не складають їх у слова. Ніби вже самостійні й знають, чого хочуть, але такі ще мамині малюпусінки.
Нескінченні повітряні тривоги. Мами автоматично лізуть за телефонами вивчати обстановку.
— Лейлуся, почекай, мама моніторить, куди летить дрон, — це те, що моя дочка чує постійно.
І добре, що вона цього ще не усвідомлює.
Найбільше я боюся моменту, коли вона запитає: «Що таке дрон?» Але відкладаю цей страх на потім, бо який сенс тривожитися про це зараз.
Дрони маневрують туди-сюди, десь за хмарами чуємо їх. ППО чуємо постійно, десь трохи далі. А от на далекий шум за хмарами вуха по-особливому насторожуються.
Відчуття, ніби ти дикий звір і завмер, щоб краще прислухатися: звідки загроза і якого вона масштабу.
Коли телеграм канали сповіщають, що загроза якраз пролітає над нашим районом, на майданчику зависає тиша.
Іти? Лишатися? Дзвонити? Відійти ближче до укриття?
Відкриті питання матерів до… простору, неба, не знаю, до кого.
— Ми переходимо на інший майданчик, там поруч укриття, раптом що, — каже одна мама.
Інша підтримує цю ідею, і вони зі своїми дітьми йдуть. Лейлуся проводжає друзів поглядом і махає «па-па».
Ми ще трохи затримуємося. Я далі стежу, що там і як.
Лейлуся на майданчику вже сама.
І тут мене трохи накрило: це що, я прирікаю свою дитину на самотність, на порожні гойдалки, на фрустрацію від того, що дітки раптом розійшлися?
І причина не в тому, що вони пішли спати чи їсти, чи покакали, чи впали й заплакали.
Причина — дронова атака.
Це так несправедливо до цих малявочок.
Довбані дрони.
У моменті серце розривається. А потім вмикається голова, і я вирішую йти додому.
Зрештою, час їсти і спати.
Дрони маневрують туди-сюди, десь за хмарами чуємо їх. ППО чуємо постійно, десь трохи далі. А от на далекий шум за хмарами вуха по-особливому насторожуються.
Відчуття, ніби ти дикий звір і завмер, щоб краще прислухатися: звідки загроза і якого вона масштабу.
Коли телеграм канали сповіщають, що загроза якраз пролітає над нашим районом, на майданчику зависає тиша.
Іти? Лишатися? Дзвонити? Відійти ближче до укриття?
Відкриті питання матерів до… простору, неба, не знаю, до кого.
— Ми переходимо на інший майданчик, там поруч укриття, раптом що, — каже одна мама.
Інша підтримує цю ідею, і вони зі своїми дітьми йдуть. Лейлуся проводжає друзів поглядом і махає «па-па».
Ми ще трохи затримуємося. Я далі стежу, що там і як.
Лейлуся на майданчику вже сама.
І тут мене трохи накрило: це що, я прирікаю свою дитину на самотність, на порожні гойдалки, на фрустрацію від того, що дітки раптом розійшлися?
І причина не в тому, що вони пішли спати чи їсти, чи покакали, чи впали й заплакали.
Причина — дронова атака.
Це так несправедливо до цих малявочок.
Довбані дрони.
У моменті серце розривається. А потім вмикається голова, і я вирішую йти додому.
Зрештою, час їсти і спати.
Поділитись: