Автор(ка):
Команда фонду
Останніми днями в медіа й соціальних мережах розповсюджується заклик та обурення тим, що, наприклад, у Бахмуті Донецької області, який перебуває в епіцентрі бойових дій, за окремими оцінками волонтерів, досі залишаються приблизно 200 дітей у сім’ях. Численні заклики органів влади, волонтерських ініціатив, навіть вмовляння окремих батьків не дали результату, і ці дві сотні дітей продовжують щодня ризикувати власним життям. У цьому контексті виникає запитання: то чи зобов’язана держава втрутитися і вивезти цих дітей примусово?
Конвенція ООН про права дитини в низці статей закріплює право на життя кожної дитини та обов’язок держави гарантувати дитині такий захист і піклування, які потрібні для її добробуту. Усі ці зобов’язання мають також бути реалізовані відповідно до принципу найкращого інтересу дитини. Конвенція також закріплює той факт, що сім'я є «природним середовищем для зростання й добробуту всіх її членів і особливо дітей», а відповідно підтримки змоги бути вихованою в сім'ї та є найкращим інтересом дитини.
З початком широкомасштабної війни в Україні під загрозою загибелі опинилися тисячі українських родин з дітьми, які з різних причин не виїхали/евакуювались із зони війни. Для реалізації державної політики захисту постраждалого від війни населення Кабінет Міністрів України 2 серпня 2022 року приймає Розпорядження №679-р «Про проведення обов’язкової евакуації населення Донецької області» і організовує технічну можливість виїхати з зони бойових дій потягами, автобусами чи власним транспортом. Обов’язкова евакуація не дорівнює примусовій. Україна є демократичною державою і примушування до евакуації можливе лише за умов позбавлення волі/свободи, що можливо лише за вмотивованим рішенням суду.
То чи має держава просто залишити дітей з батьками, які не здатні оцінити ризики для себе і власних дітей?
НІ.
- Держава повинна продовжувати переконувати батьків у потребі виїхати з зони ведення бойових дій, одночасно пропонуючи сприятливі умови розміщення на новому місці тимчасового розміщення.
- Держава повинна використовувати наявні інструменти пропорційного втручання в сім'ю з метою захисту життя дитини. До таких інструментів можуть належати негайне відібрання дитини в батьків або осіб, які їх замінюють, із забезпеченням їй тимчасового влаштування.
- Підставою такого втручання є безпосередня та пряма загроза життю дитини в зоні активних бойових дій.
- Держава не може робити це масово та одночасно, для цього мають бути використані наявні механізми, які застосовуються до кожної окремо взятої родини з дітьми.
На жаль, вимушені констатувати, що тривала реформа провідного «дитячого» органу в державі — Державної служби у справах дітей, призвела до того, що в багатьох громадах вони так і не були створені, а ті, які залишились, опинилися в стані «кадрового» знекровлення. Тому в екстреному порядку потрібно ухвалити рішення на рівні Міністерства соціальної політики України, яке відповідає за формування державної політики захисту дитини, щодо створення чи делегування відповідного органу, який здатний виконати оцінку ризиків для кожної родини та ухвалити відповідні рішення в кращих інтересах дитини.
Поділитись: