Автор(ка):
Юлія Діденко
4 червня, у День памʼяті дітей, які загинули внаслідок війни, у київському центрі «Голосів дітей» зібралися психологи, журналісти, правозахисники й підлітки. На онлайн-дискусії, яку ми транслювали в прямому ефірі, говорили про прогалину в законі, через яку дитина до 18 років не може отримати психологічну допомогу без підпису батьків — і про те, як це змінити.
Психологічна допомога під час війни є базовою потребою. Вона має бути такою ж доступною, як і будь-яка інша допомога,
Щодня у 12 регіональних центрах фонду до психологів приходять діти, які відкрито просять про допомогу. Поки що закон цього не дозволяє: звернутися до фахівця самостійно дитина не може без згоди батьків чи іншого законного представника. Навіть тоді, коли ті перебувають на фронті, у тимчасовій окупації, загинули або самі стали для неї джерелом небезпеки.
Українське законодавство дозволяє підлітку з 14 років відкрити банківський рахунок і розпоряджатися власними доходами. Проєкт нового Цивільного кодексу йде ще далі й передбачає, що платіжні операції зі своїх електронних рахунків зможе робити навіть шестирічна дитина.
Самостійно ж звернутися до психолога при цьому не можуть ані шестирічні діти, ані сімнадцятирічні підлітки.
Українське законодавство дозволяє підлітку з 14 років відкрити банківський рахунок і розпоряджатися власними доходами. Проєкт нового Цивільного кодексу йде ще далі й передбачає, що платіжні операції зі своїх електронних рахунків зможе робити навіть шестирічна дитина.
Самостійно ж звернутися до психолога при цьому не можуть ані шестирічні діти, ані сімнадцятирічні підлітки.
Якщо шестирічна дитина в очах закону вже достатньо дієздатна для банківських операцій, чому підліток, який просить про психологічну допомогу, досі цього права не має?
Потреба величезна. Рецензоване дослідження, опубліковане в 2024 році в журналі Child and Adolescent Psychiatry and Mental Health, показало, що майже 70% українських дітей і підлітків, які звернулися по психологічну допомогу, мали ознаки посттравматичного стресового розладу (за DSM-5). Показники були ще вищими серед дітей дошкільного віку (95%). Але доступ до своєчасної підтримки досі залежить від того, чи є поруч дорослий, готовий дати згоду.
Діти живуть у час, коли ховають своїх однокласників. Або засинають із думкою про те, чи підуть завтра до школи. Я щодня дивуюся тому, як наші діти взагалі знаходять сили виживати в цій реальності, у яку дорослі, які розпочинають війни, їх занурили. Ми не хочемо бути тими дорослими, які насправді захищають себе від дітей, прикриваючись турботою про них,
«Ти наважився просити про допомогу, але тебе не чують»: чому любові батьків іноді недостатньо
Першою про досвід підлітків говорила Галина. Їй за пів року виповниться 18, а НМТ вона складала після ночі обстрілів. Уже три роки дівчина живе під Києвом. Серед її ровесників дві групи: місцеві та ті, кого війна змусила виїхати зі своїх міст. Для других найбільша рана — втрата відчуття безпеки.
У тебе більше немає дому. Ти опиняєшся на новому місці. Батьки тримають родину, розв’язують побутові питання, намагаються вижити, тож на дитину часто бракує ресурсу. Найчастіше ми говоримо про те, що хочеться додому. Хочеться мати безпечне місце, якого більше немає,
Вони часто обговорюють порівняння з іншими, нереалістичні стандарти із соцмереж та булінг через зовнішність, про який підлітки зазвичай говорять рідко. Онлайн-навчання лише посилює ізоляцію: дитина сидить удома, і подітися їй нікуди. Дівчині пощастило: мама, попри власну тривожність, щоразу шукала спосіб допомогти доньці. Серед її знайомих картина інша.
Для одних дітей батьки самі бувають агресорами. Інші дорослі впевнені, що «якось виросли», якось пережили власні труднощі — отже, і дитина впорається. Проблеми тим часом нікуди не зникають, і підтримку підлітки йдуть шукати в компаніях, соцмережах і групах, де їм підказують геть нездорові способи впоратися з кризою. Складнощі в таких сім'ях помічають уже тоді, коли ситуація стає критичною.
Для одних дітей батьки самі бувають агресорами. Інші дорослі впевнені, що «якось виросли», якось пережили власні труднощі — отже, і дитина впорається. Проблеми тим часом нікуди не зникають, і підтримку підлітки йдуть шукати в компаніях, соцмережах і групах, де їм підказують геть нездорові способи впоратися з кризою. Складнощі в таких сім'ях помічають уже тоді, коли ситуація стає критичною.
І ти не завжди можеш про це розповісти. Бо соромно. Бо страшно. Бо думаєш: а що про мене подумають? Дуже страшно залишатися наодинці зі своїми думками, коли навколо війна, батьки тебе не розуміють, а відчуття безпеки немає,
Найбільше Галину дивує аргумент, ніби підліток ще нічого не розуміє. Вона наголошує, що 14 років — це достатній вік, щоб робити висновки й вибір, але водночас діти залишаються дуже вразливими, бо саме в цей період починається сепарація від батьків.
Їм [батькам] здається, що наші проблеми незначні й минуть самі собою. Хоча вони хочуть найкращого для своїх дітей, але переконані, що все нормально і дитина сама впорається. Ти вже наважився визнати, що тобі потрібна допомога. Ти знайшов у собі сили про це сказати. Але тебе не чують. Мені за пів року буде 18, але я досі не можу самостійно вирішувати, як отримати допомогу для себе,
Ліза приїхала з Олешок, що на Херсонщині, — маленького міста, про яке багато хто дізнався лише під час війни, після підриву Каховської ГЕС. Саме з цього вона й починає свою історію, бо малі громади часто лишаються осторонь того, що відбувається у великих містах. Війна застала її в 14 років, разом з усіма підлітковими кризами одночасно.
Для мене це виглядало як завдання неможливого рівня складності. Я взагалі не знаю, як це все витримала,
До знайомства з фондом Ліза ставилася до психології скептично. У її рідному місті теми психічного здоровʼя майже не звучали, а навколо побутував один наратив: якщо людина йде до психолога, з нею щось не так. Усе, що стосувалося психології в школі, зводилося до тестів, які час від часу роздавала шкільна психологиня.
Ліза довго ховала переживання всередині. Мама намагалася підтримати, тільки підтримка часто звучала як «не звертай уваги, ти ж розумніша за це». Усвідомлення прийшло вже в Києві, куди вона переїхала у 2024 році, склала НМТ і вступила до вишу. Там Ліза вперше почала працювати з фахівцем.
Ліза довго ховала переживання всередині. Мама намагалася підтримати, тільки підтримка часто звучала як «не звертай уваги, ти ж розумніша за це». Усвідомлення прийшло вже в Києві, куди вона переїхала у 2024 році, склала НМТ і вступила до вишу. Там Ліза вперше почала працювати з фахівцем.
Вона знає підлітків, які ще у 12 років почали вживати тютюн чи алкоголь, шукаючи спосіб утекти від проблем — адже ніхто не пояснив їм: психологічна допомога існує, і звертатися по неї нормально. Тому її головне прохання — щоб така підтримка була доступною й у маленьких містечках, із кваліфікованими психологами, до яких дитина може прийти без страху.
Я дуже люблю фразу: «Усі ми родом із дитинства». Тому що багато наших дорослих проблем починаються саме там. Зараз я починаю розуміти, що чимало речей, які турбують мене сьогодні, беруть свій початок ще в школі або навіть у дитячому садку. Усе це накопичувалося роками, а потім проявилося вже в дорослому житті. І дуже шкода, що це усвідомлення приходить набагато пізніше, ніж могло б.
Мені здається абсолютно нормальним, що підлітки не завжди говорять про все з батьками. Батьки залишаються батьками, а психолог — це інша роль. Мені пощастило впоратися. Але дуже багато дітей не можуть зробити цього самостійно,
Мені здається абсолютно нормальним, що підлітки не завжди говорять про все з батьками. Батьки залишаються батьками, а психолог — це інша роль. Мені пощастило впоратися. Але дуже багато дітей не можуть зробити цього самостійно,
Чому рання підтримка важлива: думки психологині
Наталя Сосновенко, психологиня фонду, зазначає: більшість дітей приходять до неї без жодних серйозних розладів. Вони просто прагнуть, щоб їх почули — щоб зрозуміти власні емоції й реакції та дізнатися, чому з ними відбувається те чи інше. Часто достатньо вже самого факту, що поруч є безпечний дорослий, який уважно слухає й не засуджує.
Профілактику ми звикли цінувати у фізичному здоровʼї, нагадує фахівчиня, але для психічного вона важить не менше. Запит дитини дорослим часто здається дрібницею — конфлікт із друзями, переживання через зовнішність, страх перед майбутнім. Для самої дитини в цю мить усе це є цінним і «великим». Тому батькам так важливо почути своїх дітей.
Профілактику ми звикли цінувати у фізичному здоровʼї, нагадує фахівчиня, але для психічного вона важить не менше. Запит дитини дорослим часто здається дрібницею — конфлікт із друзями, переживання через зовнішність, страх перед майбутнім. Для самої дитини в цю мить усе це є цінним і «великим». Тому батькам так важливо почути своїх дітей.
Коли дорослий каже дитині: «Це дрібниці, воно минеться», вона може зробити небезпечний висновок — що її почуття неважливі й по допомогу звертатися немає сенсу. Тоді біль, тривога й образа накопичуються роками, а згодом можуть проявитися вже серйозними труднощами. Якщо дитина може вчасно проговорити свої переживання, отримати допомогу й зрозуміти, що з нею відбувається, багато проблем просто не встигають перерости в складніші стани. Психолог допомагає їй знайти власні відповіді на складні запитання, краще зрозуміти себе та впоратися з тим, що її турбує,
Страх дорослих найчастіше ґрунтується на одному побоюванні: що дитина заговорить про самих батьків, про їхні помилки, про те, що їй болить. Психологиня наголошує: годі чекати до критичного моменту. Зволікання призводить до втрати часу, коли допомога ще може бути простою й дієвою.
Дітям важливо навчитися розуміти себе й знати, що вони мають право на будь-які почуття — боятися, злитися, радіти чи сумувати. Часом для цього достатньо навіть однієї зустрічі.
Дітям важливо навчитися розуміти себе й знати, що вони мають право на будь-які почуття — боятися, злитися, радіти чи сумувати. Часом для цього достатньо навіть однієї зустрічі.
Що про доступ до психолога каже закон
Юридичний погляд на проблему представила Лариса Гретченко, адвокатка й голова Комітету з сімейного права Національної асоціації адвокатів України. Але підготовану промову вона відклала.
Коли ти слухаєш дітей, ти бачиш реальність,
А реальність така: доступ дитини до психолога досі обмежений — і законодавчо, і суто практично. У невеликому місті чи селищі дитина має менше інформації про свої права й доступні сервіси, ніж її одноліток у мегаполісі. Закон про освіту визначає офіційними представниками дитини до її повноліття батьків або опікунів, тож шкільний психолог працює в дуже вузьких межах повноважень. У нових нормах про послуги для ветеранів та їхніх родин дитину вже визнають самостійним отримувачем допомоги.
Проте часто це право існує лише на папері, а скористатися ним дитина не може.
У малому місті чи селищі дитина має менше інформації про свої права й доступні сервіси, ніж її одноліток у мегаполісі. А над усім стоїть успадкований ще з радянських часів страх. Лариса знає десятки випадків, коли батьки не ведуть дитину до фахівців, бо бояться ярликів.
Проте часто це право існує лише на папері, а скористатися ним дитина не може.
У малому місті чи селищі дитина має менше інформації про свої права й доступні сервіси, ніж її одноліток у мегаполісі. А над усім стоїть успадкований ще з радянських часів страх. Лариса знає десятки випадків, коли батьки не ведуть дитину до фахівців, бо бояться ярликів.
Досі багато людей не бачать різниці між психологом і психіатром. Їм здається, що це майже одне й те саме. І саме тому слово «психіатр» для багатьох лишається тригером. Батьки бояться, що дитину назвуть проблемною, не такою, що її не прийме суспільство.
Але це проблема не дитини. Це проблема суспільства, яке досі не навчилося нормально сприймати різні потреби дітей. Чому дитина зустрічається з психологом лише під час допиту, в суді, після пережитого насильства чи серйозної травми? Чому ми не створюємо умов, за яких вона могла б звернутися по допомогу раніше?
Але це проблема не дитини. Це проблема суспільства, яке досі не навчилося нормально сприймати різні потреби дітей. Чому дитина зустрічається з психологом лише під час допиту, в суді, після пережитого насильства чи серйозної травми? Чому ми не створюємо умов, за яких вона могла б звернутися по допомогу раніше?
З власної практики адвокатка згадує дівчину, яка шукала юриста, щоб захиститися від батьків: ті перестали давати їй кишенькові гроші й наполягали на заняттях з репетиторами. Під час детальнішої розмови зʼясувалося, що йдеться про звичайний профорієнтаційний конфлікт — батьки бачили доньку в одній професії, а вона обрала іншу.
Юрист тут був ні до чого. Дівчині просто бракувало діалогу й психологічної підтримки, і конфлікт почав розвʼязуватися саме тоді, коли психологи допомогли батькам і доньці почути одне одного.
Юрист тут був ні до чого. Дівчині просто бракувало діалогу й психологічної підтримки, і конфлікт почав розвʼязуватися саме тоді, коли психологи допомогли батькам і доньці почути одне одного.
У її формулюванні психолог часто стає перекладачем між світом дитини й світом дорослих, який уміє перекласти дитячі переживання дорослою мовою і навпаки. Саме тому адвокатка ставить поруч дві постаті.
Ще одне спостереження адвокатки звучить тривожно. Найбільша небезпека для дитини нерідко ховається всередині самої сімʼї. Стара приказка «сміття з хати не виносять» досі робить багатьох дітей беззахисними. Парадокс і в тому, що коли дитина сама хоче відвідувати психолога, батьки часто проти.
А щойно спалахує сімейний спір про місце проживання, вік дитини вже нікого не турбує. Гретченко бачила, як шестирічну дитину за пів року шість разів водили до різних психологів — щоб один із батьків довів свою позицію в суді. У таких історіях думка дитини відходить на другий план, а сама вона стає інструментом у конфлікті дорослих.
Ще одне спостереження адвокатки звучить тривожно. Найбільша небезпека для дитини нерідко ховається всередині самої сімʼї. Стара приказка «сміття з хати не виносять» досі робить багатьох дітей беззахисними. Парадокс і в тому, що коли дитина сама хоче відвідувати психолога, батьки часто проти.
А щойно спалахує сімейний спір про місце проживання, вік дитини вже нікого не турбує. Гретченко бачила, як шестирічну дитину за пів року шість разів водили до різних психологів — щоб один із батьків довів свою позицію в суді. У таких історіях думка дитини відходить на другий план, а сама вона стає інструментом у конфлікті дорослих.
Як це питання вирішують у світі
Інші країни давно знайшли відповіді на ці запитання. У Великій Британії фіксованого віку немає взагалі: фахівець за так званим тестом Гіллік оцінює, чи розуміє конкретна дитина суть, користь і ризики допомоги. У Нідерландах дитина з 12 років повноцінно бере участь у рішенні про власне лікування, а якщо батьки бездіяльні, фахівець може діяти в її інтересах. Німеччина, чий Цивільний кодекс свого часу став прообразом українського, дозволяє підлітку з 14 років звернутися по допомогу самостійно, коли фахівець визнає його зрілість достатньою.
Статистика підказує, чому рання підтримка така важлива. За комплексним планом ВООЗ, половина психічних розладів у дорослому віці починається ще до 14 років, а діти, які пережили війну, потребують допомоги й уваги значно раніше.
Статистика підказує, чому рання підтримка така важлива. За комплексним планом ВООЗ, половина психічних розладів у дорослому віці починається ще до 14 років, а діти, які пережили війну, потребують допомоги й уваги значно раніше.
Олена Розвадовська зазначає: ідеться саме про психологічну консультацію — без тривалої терапії, медикаментів чи антидепресантів.
Немає нічого страшного в тому, що 15-річна дитина прийде до психолога з питаннями, які її хвилюють, отримає підтримку, валідацію своїх переживань і повернеться додому. Від цього виграють усі.
Коли з дитиною вже щось сталося — це вже запізно. Коли сталося непоправне — завжди запізно,
Коли з дитиною вже щось сталося — це вже запізно. Коли сталося непоправне — завжди запізно,
Аргумент щодо «захисної» ролі згоди батьків Розвадовська спростовує так: до непрофесійного фахівця сьогодні може потрапити й доросла людина. Тож згода батьків сама по собі ні від чого не страхує. Має значення інше: щоб допомога була професійною, сертифікованою та якісною. Саме на це спрямований закон про психічне здоровʼя, який вимагає обовʼязкової сертифікації психологів.
Мені 40 років. Нашим батькам — по 60. Вони кажуть: якось же справлялися, якось вижили. Так, вижили. Але сьогодні діти живуть в абсолютно інших умовах. Світ змінився. Ми живемо у 2026 році. Досить уже дихати цими відлуннями 80-х. Якщо дитина говорить про свої проблеми — це добра новина. Тому що вона довіряє,
Звідси її заклик до дорослих попрацювати насамперед із власним страхом — страхом почути щось неприємне чи дізнатися, що в дитини є проблеми.
Що саме фонд пропонує змінити в законі
Є кілька можливих варіантів, які ми внесли на розгляд профільного Комітету. Один із них — узяти за основу механізм, який уже працює в медицині. Якщо законний представник відмовляє дитині в лікуванні та це загрожує тяжкими наслідками, лікар повідомляє органи опіки, і дитина отримує невідкладну допомогу.
Як варіант, фонд пропонує адаптувати цю логіку до психологічної підтримки — розширити підстави, за яких дитина може звернутися сама, не чекаючи на кризу. Момент для змін слушний: в Україні саме ухвалили новий закон про психічне здоров’я, а парламент вносить зміни до Цивільного кодексу.
Як варіант, фонд пропонує адаптувати цю логіку до психологічної підтримки — розширити підстави, за яких дитина може звернутися сама, не чекаючи на кризу. Момент для змін слушний: в Україні саме ухвалили новий закон про психічне здоров’я, а парламент вносить зміни до Цивільного кодексу.
Чинний Сімейний кодекс також уже містить гарантії захисту прав дитини. Тож чимало необхідних норм давно закріплено в законодавстві, і питання радше в тому, наскільки вони працюють на практиці.
Самі пропозиції до проєкту нового Цивільного кодексу фонд підготував, провівши відкриті обговорення з адвокатами й експертами. А також — проаналізувавши, як в Україні зараз влаштований доступ дитини до психологічної та психіатричної допомоги й що перешкоджає одержувати підтримку.
Самі пропозиції до проєкту нового Цивільного кодексу фонд підготував, провівши відкриті обговорення з адвокатами й експертами. А також — проаналізувавши, як в Україні зараз влаштований доступ дитини до психологічної та психіатричної допомоги й що перешкоджає одержувати підтримку.
Проєкт нового кодексу, за словами Лариси Гретченко, дає дітям до 14 років право на самозахист. Спочатку дитина має усвідомити, що її права порушують, а тоді — обрати, як їх захистити. Самій це вдається не завжди, тож поруч мають бути дорослі, яким вона довіряє.
Адвокат і психолог — це двоє дорослих, яким дитина може довіряти і які можуть допомогти їй захистити себе тоді, коли вона ще не має достатньо ресурсів зробити це самостійно,
Саме такі гарантії фонд і партнери пропонують прописати в законі.
Окремо Гретченко зупинилася на понятті «найкращі інтереси дитини». Воно має цілком конкретний зміст — вік дитини, її зрілість, стан здоровʼя та життєві обставини. Саме за цими критеріями й варто вирішувати, чи має дитина доступ до тієї чи іншої допомоги, зокрема психологічної.
Окремо Гретченко зупинилася на понятті «найкращі інтереси дитини». Воно має цілком конкретний зміст — вік дитини, її зрілість, стан здоровʼя та життєві обставини. Саме за цими критеріями й варто вирішувати, чи має дитина доступ до тієї чи іншої допомоги, зокрема психологічної.
Робота над цими пропозиціями триває вже понад пів року. Алла Перфецька, керівниця адвокаційного напряму «Голосів дітей», розповіла, що парламентарі вже надали попередній відгук. Напрацювання фонду й партнерів внесли до загальної порівняльної таблиці. Команда планує досліджувати далі, як на практиці дитину залучають до ухвалення рішень, що її стосуються, — від усиновлення до визначення місця проживання.
За фразою «враховується думка дитини» часто ховається безліч запитань: хто зʼясовує цю думку, за яких умов, чи вільно дитина висловлюється і чи впливає її позиція на остаточне рішення. Щоб виміряти ці показники, фонд працює над індексом участі дитини.
За фразою «враховується думка дитини» часто ховається безліч запитань: хто зʼясовує цю думку, за яких умов, чи вільно дитина висловлюється і чи впливає її позиція на остаточне рішення. Щоб виміряти ці показники, фонд працює над індексом участі дитини.
Завершуючи зустріч, Олена Розвадовська нагадала про тих, кого на дискусії не чути. Дуже багато дітей взагалі не можуть озвучити свою потребу: не довіряють дорослим, не знають, куди звертатися, або не вірять, що хтось допоможе.
За дитячим мовчанням часто ховаються найважчі історії. Завдання дорослих — зробити так, щоб якомога більше дітей бути почуті.
За дитячим мовчанням часто ховаються найважчі історії. Завдання дорослих — зробити так, щоб якомога більше дітей бути почуті.
Принцип, на якому фонд будує всю кампанію, звучить коротко: нічого про дитину без дитини.
Фонд «Голоси дітей» надає психологічну допомогу дітям, підліткам і батькам, які важко переживають наслідки війни. Звернутися по підтримку можна за номером: 0 800 210 106.
Поділитись:
