Напрями роботи
Допомога дітям та батькам
Реагуємо на розмаїті потреби дітей, чуємо їх і надаємо допомогу вчасно, професійно й відповідно до їхніх запитів.
Детальніше
Посилення громад і дитячих закладів
Разом із громадами та місцевим бізнесом створюємо інклюзивні простори, майданчики, сенсорні кімнати, хаби для дітей і підлітків.
Детальніше
Професійна підтримка фахівців та експертиза в травмі війни
Формуємо спроможність фахівців широкого профілю по роботі з дітьми.
Детальніше
Адвокація голосу дитини
Посилюємо голос дитини через соціальні кампанії, дослідження та аналітику.
Детальніше
Центр Дитинства
Фонд будує масштабний центр підтримки для дітей і батьків, які постраждали від війни.
Детальніше
Укр
Eng
До всіх новин
21.03.2024
Поради фахівців

Зрушення є, але проблем досі багато: яка ситуація із синдромом Дауна в Україні

Мають право злитися, навчатися у звичайних школах і працювати на відкритому ринку. З нагоди Всесвітнього дня людей із синдромом Дауна пропонуємо більше дізнатися про них.
Для цього ми взяли інтерв’ю в Тетяни Павлюк, віцепрезидентки Всеукраїнської благодійної організації «Даун Синдром».
Що таке синдром Дауна і скільки українців його мають
Синдром Дауна — це не хвороба, а генетична особливість, яку спричиняє додаткова хромосома. З огляду на неможливість «вилікувати» синдром, ставлять за мету гарантувати нормальний соціальний статус цих людей. На жаль, над цим ще потрібно працювати, в Україні зокрема.
За даними ВООЗ, синдром Дауна з’являється приблизно в кожному 700-му заплідненні. Якщо говорити про ситуацію в Україні, то до повномасштабного вторгнення народжувалось близько 200–250 немовлят на рік.
Центр громадського здоров’я МОЗ цього року на наш запит надав такі дані: 150 новонароджених за 2022 рік. Однак у цьому переліку відсутня кількість по Запорізькій, Київській, Луганській областях і Криму. Чому без цих даних — не маю відповіді. Деякі через окупацію, мабуть,
— зазначила Тетяна Павлюк.
Стереотипи навколо синдрому Дауна і роль у цьому СРСР
Попри серйозні зрушення навколо теми синдрому Дауна, досі існують стереотипи. Мовляв, такі люди заразні, не здатні навчатися й працювати.
На думку Тетяни Павлюк, цей сумний спадок ми дістали від СРСР, коли людей з інвалідністю просто не помічали, бо вони були незручними для системи. Імовірно, образливе «даун» походить саме з тих часів.
На противагу ненависному ярлику батьки дітей із синдромом Дауна почали використовувати визначення «сонячні». Адже існує думка, що люди із синдромом Дауна не мають «гена зла».
Можливо, глибинної злості в них і немає, але на емоцію злості вони мають право і не треба у них це право забирати,
— наголосила Тетяна Павлюк.
Щоб боротися зі стереотипами, з жовтня 2023 року ВБО «Даун Синдром» запустила інформаційну кампанію «Чому не “сонячні”». За словами віцепрезидентки організації, якщо суспільство розумітиме, що таке синдром Дауна, прийматиме таких людей, буде готове до їхньої соціалізації — батькам не потрібно буде приховувати це під «сонячними».
Яка натепер головна проблема людей із синдромом Дауна
За останній час вдалося багато зробити для інтеграції людей із синдромом Дауна в суспільство: інклюзія в школах і садочках, соціальні послуги, медичний протокол. Наразі рушієм змін залишається громадський сектор.
Звісно, не все так ідеально, як хотілося б, бо сам навчальний процес у школах потребує вдосконалення. Вчителям не просто адаптовувати програми, налагоджувати роботу, коли в класі з’являється дитина з особливими освітніми потребами. На цьому ми тепер фокусуємо увагу, створюємо проєкти, щоб допомогти навчальним процесам,
— зауважила Тетяна Павлюк.
На сьогодні головні проблеми людей із синдромом Дауна стосуються дорослого життя: післяшкільне навчання, працевлаштування й автономне проживання.
«Даун Синдром» спробували себе в підтримуваному працевлаштуванні — і вдалось. Молоді люди працюють на відкритому ринку, у різних містах України з’являються нові ініціативи. На жаль, це лише одиничні випадки. Щоб ця практика стала поширеною, потрібно:
  • змалечку працювати з дітьми;
  • долати упередження суспільства щодо людей із синдромом Дауна;
  • на державному рівні створювати доступні сервіси підтримки людей з інвалідністю — як на роботі, так і в самостійному житті.
Автономне проживання людей із синдромом Дауна становить окремий біль для родин. Наразі в Україні існують лише будинки підтриманого проживання, засновані громадським сектором.
Але громадський сектор живе проєктами, які мають початок і кінець. А підтримане проживання — це безперервна послуга. Держава та місцеві органи влади мають бути «в долі»,
— пояснила Тетяна Павлюк.
Значення цього соціального запиту важко переоцінити, адже після 18 років люди із синдромом Дауна фактично залишаються в чотирьох стінах власних домівок і їхні життя стають дуже обмеженими. Не менш важко батькам і опікунам людей із синдромом Дауна — вони вже не мають права «зійти з колії».
Сподіваємося, держава підтримає такі родини. І молоді люди із синдромом Дауна зможуть проживати окремо від своїх батьків чи родичів,
— підсумувала Тетяна Павлюк.
Поділитись:
Facebook LinkedIn Twitter (X) Скопіювати
Останні новини
Малювали кавою, будували замки й говорили про емоції: березень у центрах «Голосів дітей»
Десятирічний Тимур із Сум вирощує декоративних раків. Одного з них він хоче подарувати осередку фонду «Голоси дітей», куди ходить на заняття. Навіщо йому психолог, хлопчик упевнено пояснює: «Щоб навчитися думати своєю головою». Його мама додає: «Такі люди, як ви, дуже важливі для прикордоння. Дякую, що навчили піклуватися про себе». Тимур — один із тих дітей, яких щомісяця підтримують команди «Голосів дітей» по всій країні. У березні 11 регіональних центрів фонду — від Львова до Харкова, від Трускавця до Миколаєва — працювали в активному ритмі: психологічні групи, творчі заняття, виїзди мобільних бригад у громади, екскурсії, кулінарні майстер-класи, сімейні кіноклуби.
Танцювальна лабораторія на Львівщині з Христиною-Марією Слободянюк: як зареєструватися
Фонд «Голоси дітей» разом із танцівницею, акторкою та режисеркою Христиною-Марією Слободянюк запрошує підлітків 14–17 років на творчу резиденцію із сучасного танцю. Учасники працюватимуть із тілом, рухом та емоціями — через танцювальні воркшопи та практики. Програма побудована так, щоб допомогти повернути контакт зі своїм тілом, подолати страх і сором, знайти власний спосіб рухатися й краще зрозуміти себе.
Підтримка дітей після окупації та депортації: ментори уже працюють у закладах загальної середньої освіти
Фахівці БФ «Голоси дітей» провели тематичне навчання для освітян із 10 пілотних закладів освіти Києва та області, а також Кіровоградщини. Їх навчили травмоорієнтованого підходу та розповіли, як підтримувати дітей, які пережили окупацію, депортацію чи вимушене переміщення. Відтак вони готові створювати в школах безпечний простір для своїх учнів.
Безоплатна психологічна допомога: 0 800 210 106