Завжди залишатися батьками: як розлучення впливає на дітей і як краще цей період пройти

Для дитини розлучення батьків – процес не менш болісний, ніж для подружжя. А коли з нею не говорять про зміни в сім’ї, дитина може почуватися ще й винною та покинутою.

У новому епізоді «Голосного подкасту» ведучі Олена Розвадовська й Азад Сафаров говорять про те, як батькам подбати про інтереси дитини та зберегти для неї сім’ю навіть після розлучення.

Гостя подкасту — письменниця й журналістка Олена Пшенична, яка переживала розлучення двічі й в обох ролях: дитини батьків, що розійшлися, і молодої мами, що завершувала стосунки зі своїм чоловіком.

Свої поради для цього епізоду також дала психологиня фонду «Голоси дітей», кандидатка психологічних наук Олена Лісова. Нижче – її поради.

Офіційні дані кажуть, що два останні роки розлучень більшає.

За перші шість місяців 2024 року зареєстровано 15,5 тисячі розлучень, що в 1,5 раза більше, ніж торік, і на 18% більше, ніж у першому півріччі 2021 року. І фахівці прогнозують, що до кінця третього року великої війни ця статистика буде ще більшою.

Зростання кількості розлучень після 2022 року пов’язане з кількома факторами:

1. Стрес і невизначеність. Постійне напруження через війну підвищує рівень конфліктності в сім’ях. Багато пар не витримують випробувань, пов’язаних з евакуацією, розлукою чи втратою житла.
   

2. Еміграція й розлука. Багато родин опинилося в різних країнах, що створює емоційну дистанцію та ускладнює стосунки.
   

3. Розлука через службу одного з подружжя у війську. Чоловіки на фронті чи в теробороні часто не можуть бути поруч, а жінки беруть на себе весь тягар турботи про сім’ю, що викликає втому й напруження. Крім того, жінки впритул стикаються із психологічними змінами, які відбуваються з їхніми чоловіками-військовими. Вони до цих змін не готові — до цього майже неможливо бути готовими — і часто не справляються із цим напруженням. Психологи, які працюють з військовими, кажуть, що на третьому році великої війни у захисників на передній план виходять саме проблеми в близьких стосунках.
   

4. Переоцінення цінностей. Війна змушує переглянути свої життєві пріоритети. Подекуди це призводить до усвідомлення, що стосунки не дають щастя: коли ще, як не тепер?
   

Попри збільшення кількості розлучень, багато людей знаходить у собі сили підтримувати одне одного. У таких умовах важливо працювати із психологами, щоб знайти способи зберегти стосунки чи завершити їх з повагою до кожного члена сім’ї.

Розлучення батьків — складний процес для всіх членів сім’ї. Пройти його, не травмувавши дитину, не вдасться.

Але якщо стосунки були самі собою травмівними й сповненими насилля, дитина сприйматиме розлучення з полегшенням.

Навіть за найсприятливіших обставин дитина переживатиме розлучення батьків як руйнування звичного їй світу. Тим паче, що руйнування сім’ї НЕ є наслідком вибору самої дитини. Вона мусить змиритися з батьківським рішенням. За різними даними дослідників, близько 90% дітей, дізнавшись про розірвання шлюбу батьків, відчували короткочасний шок, біль і несвідомий страх. Близько половини дітей почуваються відкинутими.

Тому перший фактор, який пом’якшить наслідки розлучення, — мінімізувати цю травму й максимально підтримати дитину, уважно ставлячись до її потреб, передусім у безпеці. Розлучення подружжя не повинно скасовувати батьківства: хіба що хтось із батьків загрожує дитині і вдається до насильства. Другий фактор — не допустити тріангуляції — маніпулятивного залучення дитини як третьої сторони в стосунки батьків, щоб розв’язати конфлікт або уникнути напруги. Третій фактор — не звинувачувати іншого партнера й дати дитині змогу зберігати контакт з обома батьками, якщо це безпечно для неї.

Дитині важливо пояснити ситуацію зрозуміло, чесно й у спосіб, який відповідає її віковим особливостям. Не можна приховувати правду про факт розлучення навіть перед дитиною дошкільного віку (3–6 років). Навіть якщо вона ще не розуміє його причин, то відчуває зміни в атмосфері сім’ї, настроях дорослих і їхньому ставленні одне до одного.

Для такої малої дитини пояснення має бути простим, однак його, найімовірніше, доведеться багато разів повторювати, бо вона неодноразово перепитуватиме про це: «Мама і тато більше не житимуть разом, але ми обоє тебе дуже любимо».

Варто уникати складних деталей у поясненні, але наголошувати на незмінній важливості дитини для обох батьків.

Дитина молодшого шкільного віку (6–10 років), як правило, прагне розуміти справжні причини розлучення і може звинувачувати себе через природну егоцентричність. Тому навіть якщо діти цього віку не озвучують уголос такі припущення, важливо проговорити: «Це НЕ через тебе. Це наш дорослий вибір, але ми завжди будемо твоїми батьками».

Також варто запевнити дитину, що вона має право любити обох батьків. Підлітки (11–18 років) здатні досить повно розуміти складність ситуації. Їхній спектр переживань буде широким: вони можуть відчувати тривогу, сум, гнів, зраду, розчарування, провину, полегшення й інколи – всі ці емоції одразу.

Тому після пояснення на кшталт: «Ми не могли далі жити разом, але завжди будемо поряд, якщо ти потребуватимеш підтримки», важливо дати підлітку простір для емоцій і можливість обговорити їх.

Повідомляти дитину будь-якого віку про розлучення варто лише тоді, коли подія вже відбулася або батьки ухвалили беззастережне рішення. У жодному разі не можна погрожувати розлученням у розмовах при дітях. Розповідати їм про подію найкраще обом батькам — мамі й татові. Подружжю бажано з’ясувати стосунки наодинці ще до цієї бесіди й уже потім без зайвих емоцій розмовляти з дитиною.

Варто зосередитися саме на зміні способу життя. Водночас дитина має переконатися, що все продумано та є план дій: це зніме страх невизначеності майбутнього.

Дитина може гостро зреагувати (сльози, гнів). Когось краще приголубити, спробувати відволікти, а комусь — дати спокій, але бути неподалік.

1. Втрата відчуття безпеки. Дитина бачить нестабільність і не розуміє, на кого може покластися. Це може викликати тривожність, страх перед майбутнім.
   

2. Зниження самоцінності. Якщо дитина відчуває себе причиною конфліктів або бачить, що її потреби ігнорують, це шкодить її впевненості в собі. Дитина може відчувати себе непотрібною, зайвою, покинутою. Віддаленим, більш складним наслідком може стати депресія.
   

3. Формування негативних моделей стосунків. Дитина може вирости з уявленням, що конфлікти й напруження – нормальні в стосунках.
   

4. Проблеми з емоційною регуляцією. В атмосфері постійного стресу дитина може стати більш агресивною, закритою чи схильною до самозвинувачень.
   

Віддалені наслідки розлучення можуть бути пов’язані з:

• прогресуальним розвитком почуття неповноцінності, невротичними й фобічними синдромами;
  

• небажанням (нездатністю, невірою в можливість) створити повноцінну сім’ю, а тому нестійкими романтичними стосунками;
  

• нетривалими стосунками з улюбленими людьми, щоб не виникла глибша прихильність, отже, сильніші переживання під час можливого розриву;
  

• конфліктними стосунками на роботі, щойно виникає ситуація, близька до емоційного відкидання під час переживання розлучення.
  

Після розлучення дитина має відчувати, що є важливою частиною сім’ї, навіть якщо батьки живуть окремо.

Домовтеся, як дитина проводитиме час із кожним з батьків.

Я не знаю, який рецепт правильний: один тиждень дитина живе з мамою, інший — з татом чи якось інакше.

Тут головне — стабільність. Цьому сприяє звичне місце для сну, розташування кімнат, речі, розпорядок дня, відвідування того самого навчального закладу тощо. Так легше зробити, коли дитина постійно живе з одним з батьків, але регулярно бачиться з іншим. І завжди є можливість підстрахувати одне одного, якщо в когось відрядження, втома, хвороба чи інші справи.

Кожна сім’я вибирає зручний для себе формат. Тут варто враховувати й думку дитини. Хоча є випадки, коли дитина вибирає жити з менш вимогливим батьком, наприклад: «Я хочу жити з татом, бо він не змушує мене робити уроки» або «Я хочу жити з мамою, бо вона відпускає мене гуляти допізна» тощо.

Тому важливо встановлювати спільні вимоги до дитини, дотримуватись обіцянок і бути на зв’язку в прямому та переносному сенсі.

Якщо регулярно зустрічатися неможливо, важливо регулярно контактувати через телефон чи відеозв’язок.

Обоє батьків повинні бути залучені в життя дитини: брати участь у шкільних заходах і святкуваннях, мати регулярні сімейні традиції (наприклад, святкування днів народження). Це може допомогти дитині зберегти відчуття єдності, навіть якщо батьки живуть окремо.

Не варто поспішати знайомити дитину з новим партнером / партнеркою. Робити це є сенс лише тоді, коли ви переконані, що це серйозні стосунки й вони мають перспективу створення сім’ї чи спільного життя.

Якщо є така впевненість, варто підготувати дитину до знайомства й дати їй трохи часу звикнутись із цією думкою. Спочатку поясніть: «Я зустрічаюся з людиною, яка мені подобається, і хотів би / хотіла б познайомити вас». Зустріч має бути короткою і невимушеною, без зобов’язання до взаємної симпатії.

По-друге, важлива повага до почуттів дитини, навіть якщо вони вам не подобаються. Вона може відчувати ревнощі чи страх втратити увагу батька / матері й навіть перешкоджати новим стосункам інколи жорсткими способами (маніпуляціями, погрозами тощо). Тут деякі батьки можуть злякатись і відмовитися будувати своє щастя. У такий спосіб вони перекладають відповідальність за своє щастя на дітей: «Дитина мені заборонила зустрічатися з будь-ким».

Якщо до цього моменту ви все зробили етично й екологічно щодо дитини, з турботою про її потреби, то не має виникнути серйозних проблем. Завжди все можна обговорити й вирішити, просто на це може знадобитися більше часу. Скажіть дитині: «Твоє місце в моєму житті завжди буде важливим, навіть якщо в мене буде новий партнер».

Якщо в новій сім’ї є інші діти, допоможіть їм знайти спільні заняття, не змушуючи до швидкої близькості. Водночас важливо встановити межі й обговорити правила, які будуть зрозумілими й однаковими для всіх, зокрема для всіх дітей. На початку стосунки між зведеними братами / сестрами часто забарвлені ревнощами. Тому потрібно допомогти дітям пізнати одне одного: проводити час разом, дізнаватися про інтереси, спробувати допомогти в чомусь.

Тут не можна форсувати події, потрібні максимальні терпіння й увага до емоцій кожного члена сім’ї. Батькам треба дивитися не тільки на поведінку своєї дочки або сина, а й на іншу дитину, контролювати себе у виявленні емоцій.

Якщо сильно опікати одну дитину й нехтувати іншою, між зведеними братами й сестрами точно виникне конфлікт.