Автор(ка):
Олена Лісова
У новому епізоді «Голосного подкасту» ведучі Азад Сафаров та Олена Розвадовська міркують про те, як можна підтримувати підлітків у дорослішанні й пізнаванні світу в складних умовах війни. Своїм досвідом ділиться громадський діяч, засновник криворізького культурно-громадського центру «Шелтер+» Юлій Морозов. Він багато років підтримує підлітків, зокрема тих, що опинились у складних життєвих ситуаціях, а «Шелтер+» працює в місті вже понад 20 років. А також свої поради дала психологиня фонду «Голоси дітей», кандидатка психологічних наук Олена Лісова. Вона відповіла на запитання, які часто можуть виникати в дорослих: батьків підлітків, опікунів або просто близьких людей.
Для підліткового віку природно ставити під сумнів учорашні авторитети, шукати і вибудовувати власні принципи й життєву стратегію. Для батьків це теж складний час, коли вони вже не можуть уберегти дитину від негативного досвіду, розчарувань, помилок. Як у всьому цьому залишатися в доброму контакті з дитиною, не переборщити з опікою, але водночас давати їй відчуття, що в неї є дорослий, який її завжди підтримає?
Для батьків, як на мене, під час проживання цього вікового періоду дуже важливо насамперед прийняти той факт, що вони не єдині важливі люди в житті своїх дітей. Справитися зі своїм «батьківським егоїзмом» буває непросто: хочеться відчувати себе потрібним і визнаним. Тут варто пригальмувати й передусім визнати важливість переживань підлітка, його здібностей, досвіду, можливості мати власні таємниці, інакшості в мисленні, у цінностях, у способах реагування. Сюди ж і визнання права на помилку і прийняття того, що вчитися на своїх помилках — це нормально.
З таким визнанням тісно пов’язане прийняття батьками власних обмежень і визнання цих обмежень перед своїми дітьми. Ми не можемо (і не повинні!) підстелити соломку підліткові на кожному його кроці, ми буваємо неправими, ми знаємо і можемо далеко не все, ми не завжди можемо бути сильними: «Я не завжди знаю, як діяти правильно, але я завжди на твоєму боці». Це дає дитині розуміння, що її приймають і підтримують. Визнаючи свої обмеження, ми як батьки НЕ втрачаємо авторитет в очах дітей, а навпаки, приймаємо їхній авторитет. А ось, боячись визнати ці обмеження, ми втрачаємо з дітьми контакт, бо втрачаємо свою справжність, намагаючись бути тими, ким не є.
Для батьків, як на мене, під час проживання цього вікового періоду дуже важливо насамперед прийняти той факт, що вони не єдині важливі люди в житті своїх дітей. Справитися зі своїм «батьківським егоїзмом» буває непросто: хочеться відчувати себе потрібним і визнаним. Тут варто пригальмувати й передусім визнати важливість переживань підлітка, його здібностей, досвіду, можливості мати власні таємниці, інакшості в мисленні, у цінностях, у способах реагування. Сюди ж і визнання права на помилку і прийняття того, що вчитися на своїх помилках — це нормально.
З таким визнанням тісно пов’язане прийняття батьками власних обмежень і визнання цих обмежень перед своїми дітьми. Ми не можемо (і не повинні!) підстелити соломку підліткові на кожному його кроці, ми буваємо неправими, ми знаємо і можемо далеко не все, ми не завжди можемо бути сильними: «Я не завжди знаю, як діяти правильно, але я завжди на твоєму боці». Це дає дитині розуміння, що її приймають і підтримують. Визнаючи свої обмеження, ми як батьки НЕ втрачаємо авторитет в очах дітей, а навпаки, приймаємо їхній авторитет. А ось, боячись визнати ці обмеження, ми втрачаємо з дітьми контакт, бо втрачаємо свою справжність, намагаючись бути тими, ким не є.
Для мене, як мами і фахівчині, баланс між підтримкою та повагою до автономії підлітка ґрунтується на глибокій довірі до своєї дитини: я довіряю її здібностям розуміти свої потреби й почуття, справлятися, вирішувати, здійснювати, будувати і проявлятися. Без такої довіри взагалі, як на мене, неможливий здоровий стосунок з дитиною будь-якого віку. Важливо чітко позначати цю свою довіру: «Я вірю в тебе!», і водночас: «Якщо виникнуть труднощі, я завжди готовий / готова допомогти».
Також для доброго контакту з підлітком важливі:
Також для доброго контакту з підлітком важливі:
- активне слухання (давати можливість висловлювати свої думки і почуття без осуду; не перебивати; не поспішати давати поради, якщо про це прямо не просять);
- збереження стабільності (у часи стресу чи невизначеності підлітки потребують від батьків передбачуваності й емоційної стійкості);
- спільний час (спільні прогулянки, обговорення фільмів чи книжок, настільні, активні чи навіть комп’ютерні ігри тощо).
Що робити, якщо дорослий все ж відчуває, що цей контакт втрачається? Починаються сварки, є відчуття, що дитина щось приховує?
Тут знову варто почати із себе, з рефлексії. Поставити собі запитання: «Чи я слухаю дитину? Чи підтримую її, коли вона ділиться чимось важливим? Чи даю я їй достатньо простору, щоб висловитися? Чи визнаю її і довіряю їй?».
У часі війни потреба безпеки відчувається особливо гостро. І в контакті підліток-батьки це також важливо. Замість звинувачень чи допитів краще сказати: «Я відчуваю, що між нами щось змінилося, і мені важливо знати, як тобі зараз»; «Мені прикро, що ми часто сперечаємося. Я хочу краще зрозуміти тебе. Можемо поговорити?». Варто уникати критики й тиску, щоб відновити довіру.
Такі ситуації точно підсилюють батьківську тривогу. Щоб впоратися з нею, можуть вдаватися до підсилення контролю, однак тут це часто буде поганою стратегією. Замість суворого моніторингу краще час від часу ненав’язливо запитувати: «Що ти думаєш про це? Чим я можу допомогти?». До підлітка дуже важливо не лізти зі своєю непроханою допомогою.
Помічати дрібниці. Підлітки часто подають сигнали про свої переживання через дрібні деталі: стиль одягу, музику, поведінку. Помічайте і дбайливо запитуйте про це.
Встановлювати межі з любов’ю. Дайте зрозуміти, що правила важливі, але вони є для підтримки, а не покарання.
У часі війни потреба безпеки відчувається особливо гостро. І в контакті підліток-батьки це також важливо. Замість звинувачень чи допитів краще сказати: «Я відчуваю, що між нами щось змінилося, і мені важливо знати, як тобі зараз»; «Мені прикро, що ми часто сперечаємося. Я хочу краще зрозуміти тебе. Можемо поговорити?». Варто уникати критики й тиску, щоб відновити довіру.
Такі ситуації точно підсилюють батьківську тривогу. Щоб впоратися з нею, можуть вдаватися до підсилення контролю, однак тут це часто буде поганою стратегією. Замість суворого моніторингу краще час від часу ненав’язливо запитувати: «Що ти думаєш про це? Чим я можу допомогти?». До підлітка дуже важливо не лізти зі своєю непроханою допомогою.
Помічати дрібниці. Підлітки часто подають сигнали про свої переживання через дрібні деталі: стиль одягу, музику, поведінку. Помічайте і дбайливо запитуйте про це.
Встановлювати межі з любов’ю. Дайте зрозуміти, що правила важливі, але вони є для підтримки, а не покарання.
Батьки часто бояться, щоб дитина, яка дорослішає, не попала під поганий вплив. Де тепер цього більше: на вулиці чи в онлайні? Які особисті проблеми дитини роблять її більш вразливою до нього?
У сучасному світі ризики поганого впливу є як у реальному житті, так і в онлайні. І те, де підліток може потрапити під поганий вплив, залежить, як на мене, від того, де він більше проводить часу і до чого має доступ у вразливому стані, коли переживає важкі ситуації, емоції. Сучасні підлітки проводять дуже багато часу в інтернеті, і від цього практично неможливо відмовитися. Тому, можливо, звідти можна очікувати на дещо більшу небезпеку, адже її не завжди можна чітко розпізнати. З цим не завжди справляються навіть досвідчені дорослі: згадаймо тільки, як нерідко ми самі або наші знайомі потрапляємо в шахрайські схеми чи стаємо свідками того, як це поширюється.
Інтернет дає простір для маніпуляцій і приховування справжніх намірів, що використовують небезпечні групи чи особи. Тобто через інтернет зловмисники мають доступ до дуже великої кількості людей, залишаючись водночас анонімними.
Пропаганда, дезінформація, а також контент, який ідеалізує насильство чи самопошкодження, особливо небезпечні для емоційно нестабільних підлітків. Через свої вікові особливості підлітки інформаційно вразливі, що знижує їхній спротив сильним, емоційно зарядженим впливам. Крім того, у підлітковому віці сприйняття інформації може бути некритичним, особливо якщо її подають авторитетні для них джерела.
Інтернет дає простір для маніпуляцій і приховування справжніх намірів, що використовують небезпечні групи чи особи. Тобто через інтернет зловмисники мають доступ до дуже великої кількості людей, залишаючись водночас анонімними.
Пропаганда, дезінформація, а також контент, який ідеалізує насильство чи самопошкодження, особливо небезпечні для емоційно нестабільних підлітків. Через свої вікові особливості підлітки інформаційно вразливі, що знижує їхній спротив сильним, емоційно зарядженим впливам. Крім того, у підлітковому віці сприйняття інформації може бути некритичним, особливо якщо її подають авторитетні для них джерела.
Особисті проблеми, які роблять підлітка вразливим до негативного впливу:
Щоб мінімізувати ризики, батькам варто навчати дитину критично мислити, цікавитися її інтересами в онлайні, обговорювати ризики без залякування. Головне — залишатися для неї джерелом підтримки.
- низька самооцінка;
- відсутність підтримки в сім’ї;
- відчуття ізоляції чи самотності;
- прагнення до прийняття й належності.
Щоб мінімізувати ризики, батькам варто навчати дитину критично мислити, цікавитися її інтересами в онлайні, обговорювати ризики без залякування. Головне — залишатися для неї джерелом підтримки.
Батьки відчувають, що підлітку бракує дозвілля, спільнот для соціалізації. Як пропонувати це йому / їй, з чого почати пошуки і як знайти своє?
Пошук дозвілля й соціальних спільнот для підлітка становить складний, але важливий процес. Він починається з розуміння інтересів дитини й делікатної пропозиції.
-
Запитати про інтереси: «Що тобі цікаво? Що ти хотів би / хотіла б спробувати?». Якщо дитина не знає, варто пропонувати варіанти: творчі гуртки, спорт, волонтерські проєкти. Тут знову ж важливо, щоб батьки зрозуміли, чи то справді інтерес підлітка, чи через свою дитину вони реалізовують власні нереалізовані потреби.
-
Тому шукати варто разом, а не прийти до підлітка з готовим рішенням.
-
Підтримати ініціативу самої дитини, якщо така є: «Класно, що ти це знайшов. Якщо хочеш, можу піти з тобою на перше заняття чи подію».
-
У таких справах важливо бути терплячими. Підліток може не одразу знайти своє. Важливо давати свободу вибору й підтримувати в спробах. Дитина може перебрати багато різних занять, і це нормально: точно не стоїть завдання довести справу до кінця. Основне завдання — спробувати те, що хочеться спробувати. Підлітковість — найкращий вік, щоб це робити.
-
М’яко заохочувати соціалізацію. Тепер підлітки можуть відчувати труднощі в розширенні контактів чи встановленні нових. Тому, імовірно, доведеться обговорювати, як важливо пробувати нові активності, навіть попри тривогу чи страх.
Намагаючись бути авторитетом і підтримкою, дорослі часто можуть не показувати підліткам власну вразливість. Коли це може бути доречно?
Адже, з одного боку, не можна перекладати власні проблеми на плечі дітей, а з іншого — з дітьми варто бути чесними, бо вони відчувають нещирість і недомовки.
Так, тут справді дуже хиткий баланс, який потребує емпатії та розуміння самих себе з боку дорослих, а також двох базових речей, про які йшлося вище, — визнання й довіри.
На мою думку, як мами і фахівчині, вияв вразливості доречний, коли він щирий і спрямований на зміцнення довіри. У якийсь момент можна розповісти про свій досвід переживання труднощів: «Я теж колись відчував / відчувала подібне і розумію, як це важко». Це допомагає в таких речах.
Водночас важливо не перевантажувати дитину власними емоціями. Досить сказати: «Мені зараз трохи важко, але я справляюся і знаю, що ми зможемо все подолати». Це покаже силу, не перекладаючи відповідальність на дитину.
Так, тут справді дуже хиткий баланс, який потребує емпатії та розуміння самих себе з боку дорослих, а також двох базових речей, про які йшлося вище, — визнання й довіри.
На мою думку, як мами і фахівчині, вияв вразливості доречний, коли він щирий і спрямований на зміцнення довіри. У якийсь момент можна розповісти про свій досвід переживання труднощів: «Я теж колись відчував / відчувала подібне і розумію, як це важко». Це допомагає в таких речах.
- Створення емоційного зв’язку. Підліток побачить, що його почуття нормальні й він не самотній.
-
Навчання емоційної регуляції через досвід батьків у доланні труднощів з акцентом на позитивних висновках. Тут лише важливо знову ж бути чесними, щоб не видавалося, що дорослі завжди були як супергерої, а підліток на їхньому тлі нібито лузер.
-
Зміцнення довіри. Щирість сприяє відкритості підлітка, якщо вона не перетворюється на перекладання проблем.
Водночас важливо не перевантажувати дитину власними емоціями. Досить сказати: «Мені зараз трохи важко, але я справляюся і знаю, що ми зможемо все подолати». Це покаже силу, не перекладаючи відповідальність на дитину.
Поділитись: