Автор(ка):
Команда фонду
У свіжовідремонтованому приміщенні трускавецького центру фонду «Голоси дітей» гучно й весело. Учасники фольклорного гурту «ЩукаРиба» разом з дітьми, які відвідують осередок, колядують, щедрують і водять козу.
Коза
Репетиція розтягується на кілька годин. Під керівництвом учасників гурту підлітки розподіляють ролі й вчаться старовинного обряду — їм треба правильно «оживити козу». Спочатку хтось із дітей ніяковіє, намагається залишитися лише спостерігачем, але потім так розходиться, що глядачі раз за разом вибухають сміхом.
Насправді будь-якого підлітка можна розкрити, головне — не будувати дистанцію вчитель і дитина, — пояснює учасниця гурту, фольклористка Ярина Сізик. — Ми намагаємося робити це щиро і природно, бо це частина нашого життя.
Експертка і психологиня трускавецького центру Антоніна Сорочинська розповідає, що свято допомогло дітям торкнутися до народних традицій. А повернення до коріння — це завжди про відновлення, навіть якщо річ про підлітків. До того ж можливість поспілкуватися з однолітками сьогодні дуже цінна, адже більшість дітей з внутрішньо переміщених родин і навчаються онлайн у школах своїх рідних міст. Тому комунікації їм бракує.
Ну, і не менш важливе — під час водіння кози діти змогли по-справжньому виплеснути свої емоції.
Підлітки колосально відкрилися! — радіє психологиня. — Гра для дитини має терапевтичний ефект. Вони змогли викричатися, вивільнити свої переживання. Їх ніхто не змушував — вони могли брати участь в обряді, могли спостерігати. Але підліткам важливо проявити себе, і вони зробили це потужно. А ще всі побачили, які в нашому осередку талановиті діти.
14-річна Патрісія, яка відвідує трускавецький центр усього місяць, водила козу вперше в житті. Вона блискуче впоралась із роллю ворожки, яка й намагалася цю козу оживити.
Я займалася раніше в театральному гуртку і відвідувала курси акторської майстерності, тому досвід у цій сфері є, — розповідає дівчина. — Я з Кривого Рогу. Ми з мамою всього чотири місяці як переїхали. Переїзд — це складно. Але завдяки осередку в мене вже з’явилося коло знайомих.
Вертеп
Разом з підлітками, які відвідують центр, у вертепі взяли участь діти зі станиці Дрогобич найвідомішої української скаутської організації «Пласт». Разом співали колядки, разом з учасниками колективу «ЩукаРиба» водили козу.
Саме це й було метою заходу — об’єднати дітей з різними досвідами, місцевих і тих, хто переїхав, створити для них майданчики для спілкування і через гру зацікавити культурою та народними традиціями.
Дрогобицькі пластуни прийшли в костюмованих образах, які фонд створив для них у співпраці з майстринею, художницею, дослідницею українських традицій Ганною Мізюк. 12 костюмів для традиційного вертепу, з яким діти зі станиці Дрогобич незмінно виступають щороку. Тепер їхній вертеп буде ще святковішим. На гучну коляду прийшло чимало гостей, зокрема мер Трускавця Андрій Кульчинський.
Цього року у вертепу важлива соціальна місія: ми відвідуємо військові реабілітаційні центри, дитячі будинки, родини, яким довелося покинути свої домівки й переїхати, — пояснює координаторка цьогорічного вертепу Анастасія Суязова (Сурма). — Окрім того, колядуємо, збираємо на благодійність. Зібрані гроші підуть і на потреби ЗСУ, і на новорічні подарунки дітям військових, у яких тато загинув чи зникнув безвісти. Детальніше про витрати відзвітуємо на наших сторінках.
Сама авторка костюмів, Ганнуся Мізюк, уже четвертий рік поспіль бере участь у вертепах. І грає там, і співає, і костюми та декорації робить. А ще з різними ватагами вертепників Ганнуся їздила на Сумщину, Миколаївщину, у Запоріжжя, в Одесу. Крім того, майстриня співпрацює з дитячим табором «НепрОсті».
Я створювала костюми не сама, а з допомогою знайомих майстрів, які виготовляють одяг, натхненний традиційним українським строєм. Тому можна сказати, що це найкраща версія кумівства, — сміється майстриня. — Одяг я збирала по різних брендах, які відтворюють і стилізують автентичний український одяг. Наприклад, зверталася до команди «ВидимоНевидимо», які досліджують старовинні речі в музеях, а потім створюють якісні, дещо осучаснені репліки. Що стосується аксесуарів для вертепу, елементів, які робили образи впізнаваними, — це вже повністю моя робота.
Як додає майстриня, найбільше часу і зусиль пішло на три пари янгольських крил.
Це близько 30 годин роботи. З одного боку, крила типові. Часто і в сучасних вертепах люди натягують тканину на каркас. З іншого боку, вони авторські, бо я вирішила прикрасити їх великою кількістю китиць, помпонів, рюш, вовняних перчиків, — каже Ганнуся Мізюк. — Спочатку було кілька невдалих варіантів, бо я вибрала неправильну проволоку для каркаса. Але фінальний результат мені дуже подобається. Символічно, що в магазині колір тканини, яку я вибрала для крил, мав назву «Тіло янгола».
Місточок між поколіннями
Емоційний майстерклас зі співами, жартами й театралізованими сценками завершився вже в сутінках. І, як сподіваються учасники гурту «ЩукаРиба», став для дітей мотивацією, поштовхом практикувати вивчене надалі. Адже народні традиції можуть бути частиною веселого дозвілля.
Від того, з яким настроєм ти прийдеш до людей і розкажеш про свій досвід, залежатиме, чи підуть вони це робити далі вже без зайвої допомоги. Тобто без нас, вихователів, майстрів, — впевнена Ярина Сізик. — І водіння кози — той самий місточок. Цей обряд може здаватися інтерактивним і легким, але він має глибокий зміст. Головне — не заганяти дітей у рамки чіткого сценарію. Навпаки, давати місце для творчості, показувати, що традиція — не щось, що тебе обмежує. І тоді вони включаються в процес і розкривають свій потенціал.
Поділитись:
