Спілкуватися з психологами, здобути навички першої емоційної самодопомоги й навчитися різних дихальних та тілесних практик — і все це серед мальовничих гір у Східниці на Львівщині. Таку можливість мали працівники соціальних служб України, які взяли участь у триденному тренінгу благодійного фонду «Голоси дітей».
Захід отримав назву «Профілактика емоційного і професійного вигорання керівників служб у справах дітей». У ньому взяли участь соцпрацівники з Донецької, Луганської, Запорізької, Харківської, Сумської, Чернігівської, Рівненської, Волинської, Львівської і Закарпатської областей.
Люди, які працюють у державній системі захисту прав дитини, під час війни стикаються з новими професійними й особистими викликами. Хтось втратив домівку та, як і мільйони інших, став переселенцем, хтось пережив окупацію або травматичний шлях евакуації, хтось втратив рідних або колег тощо. Проте це все не звільняє соціальних працівників від обов’язку працювати задля тисяч інших сімей із дітьми. За таких обставин дуже не просто залишитись ефективними і стійкими.
«Нам важливо, щоби люди, які надають правову допомогу дітям, були здорові психічно теж», — зазначила керівниця Експертної ради БФ «Голоси дітей» Тетяна Асланян.
За її словами, приблизно 30–40 % учасників звернулися по індивідуальну психологічну допомогу.
Здебільшого учасники потребують не кризового консультування, а пропрацювання травматичного досвіду.
Тетяна Асланян, психотерапевтка, керівниця експертної ради БФ «Голоси дітей».
Тетяна Асланян, психотерапевтка, керівниця експертної ради БФ «Голоси дітей».
На думку кризової психологині БФ «Голоси дітей» Марини Дробишевої, соцпрацівники часто забувають, що про себе також потрібно дбати.
«Вони сильно віддають себе роботі, і тому емоції і тілесні реакції заморожуються. Адже всі ресурси покладено на те, щоби працювати, працювати і працювати. Для них це були дуже важливі зустрічі, щоби нагадати, що вони є в самих себе», — пояснила фахівчиня.
Сильні й віддані захисту дітей також потребують підтримки та професійної допомоги.
Людмила Волинець, експертка у сфері захисту прав дитини, яка долучилася до розроблення і проведення тренінгу.
Людмила Волинець, експертка у сфері захисту прав дитини, яка долучилася до розроблення і проведення тренінгу.
За словами тренерів та учасників тренінгу, натепер працівники соцслужб стикаються з такими проблемами:
- професійне перевантаження і вигорання;
- потреба ухвалювати відповідальні рішення в екстремальних ситуаціях за браку алгоритму;
- незмога вмовити сім’ї з дітьми евакуюватися з прифронтових територій;
- брак живого контакту з підопічними в умовах евакуації;
- ігнорування власних потреб під час допомоги іншим.
«Кілька разів морально не витримувала, тому що хочеться допомогти всім дітям, а ресурсу в тебе не вистачає… Найскладніше — відчувати й бачити чужий біль, коли ти не можеш заспокоїти людину», — розповіла начальниця Служби в справах дітей Торецька Донецької області Тетяна Никонова.
Однак уже в перший день заходу учасники відчули позитивні зрушення у своєму емоційному стані. Це помітили і психологи, адже в їхніх підопічних почали світлішати очі й з’являтись усмішки.
«Три дні нас навчали, як розібратися в собі, як допомогти собі, тому що нам потрібно мати ресурс допомагати іншим… Бальзам знайдений, змащені наші душі», — поділилася начальниця Служби в справах дітей Пологівської міської ради Запорізької області Олександра Полєшко.
Членкиня Експертної ради БФ «Голоси дітей» Руслана Мороз каже, що соціальні працівники не зможуть допомогти іншим людям, якщо самі не будуть у ресурсі. У цьому й полягає важливість цього тренінгу.
Вона докладно розповіла про техніки експресивного реагування:
«Принцип такий: звільнитися від накопичених стресів, переживань і навантажень, зреагувати й накопичити ресурс. Ми показали різні техніки й інструменти, щоби вони обрали те, що найкраще для них спрацьовує, що більше допомагає. Щоб учасники поїхали вже з певним арсеналом інструментів, які будуть швидкою психологічною самодопомогою в екстремальних ситуаціях».
Учасники описали атмосферу тренінгу як дружню, теплу й сімейну. Найбільше до душі їм припали вправи «Сейф» (складання неприємних спогадів до сейфа, який забирають якомога далі від людини), «Олов’яний солдатик» (відстеження ситуації навколо, стоячи на одній нозі), «Думати по-іншому» (вплив на почуття і дії через думки).
«Я за вісім місяців уперше всміхнулася», — зі сльозами на очах зізналася начальниця Служби в справах дітей Слов’янської міської ВЦА Донецької області Олена Соколова.
Ці жінки навчилися відпускати чужий біль, щоби звільнити місце для любові до себе. Вони усвідомили, що лише так зможуть зануритись у пущу людського страждання і не потонути там, а допомогти. Вони їдуть іншими. Сильнішими.
Додаємо також відгук однієї з учасниць тренінгу, яка захотіла зберегти анонімність:
Я сильна, Я все можу, Я впораюся з будь-якими труднощами, Я не маю права бути слабкою, Я сильна завжди і всюди. Саме з таким девізом йду по життю, від самого дитинства впевнена у своїх силах та можливостях: інакше бути просто не може.
2022 рік, січень. Я втрачаю найріднішу людину, я втрачаю людину, яка подарувала мені життя, я втрачаю людину, яка любить мене такою, якою я є, з усіма недоліками, я втрачаю свою матусю. Біль, інколи нестерпний, і сльози, сльози, сльози…
24.02.2022. Починається клята велика війна, яка принесла біль кожному українцю. Біль. Страх за дітей. Допомога людям, яким ще гірше, ніж тобі. Залишення рідної домівки. Руйнування всіх планів, мрій, бажань, які були до війни. Життя в постійному страху, у напруженні. Ти живеш із постійним болем: болить душа, ти не знаєш, де вона у твоєму тілі, але розумієш, що болить саме вона. З очей дедалі частіше ллються сльози, але відчуваєш, що це плачеш не ти. Це плаче твоя душа. Але ти ні на мить не забуваєш, що ти сильна й не маєш права на сльози та відчай. Ти маєш бути Сильною! Ти не маєш права робити боляче своїм рідним, своїм дітям.
А чи маєш сили для того, щоб у цей час залишитися сильною, щоби надавати допомогу тим, хто потребує саме твоєї підтримки? Навіть коли розумієш, що фізично виснажена, що втомлена, завжди пам’ятаєш, що ти впевнена, сильна, що жодної сторонньої допомоги не потребуєш, з усіма негараздами впораєшся сама, усе здолаєш, усе зможеш. Водночас не помічаєш, що твої очі забули щиру усмішку, з почуттів зникають радість, з’являється смуток.
Але, мабуть, Всесвіт знає краще за нас, що нам треба в той чи інший час. Він надає людині шанс переосмислити свій світогляд. Дає, здавалося б, непомітні натяки: випадкові зустрічі, події, почуті слова, прочитані книжки, переглянуті фільми тощо.
Для мене таким знаком стала участь у семінарі. Прочитавши його програму, зрозуміла, що це саме те, чого тепер потребую. Так, я саме потребую допомоги досвідченої професійної людини, яка знає і вміє допомогти іншій — тій, яка вигоріла і від професійного напруження, і від особистих подій.
Й ось я на зустрічі. На першому ж занятті бачу, що поруч зі мною — такі ж «завжди сильні» жінки. І їм також тепер потрібна психологічна допомога.
Ми разом пропливли від берега до берега — від першого «Берега очікувань» до підсумкового «Берега реалізованих очікувань». Між ними — бурхлива річка з болем, тугою, відчаєм, тривогою і всього три дні, щоби дістатися іншого берега. Чи реально це? Думаєш і розумієш, що ні, це неможливо, нереально, але є бажання, воля, мотивація.
Я не сподівалася опинитися на протилежному березі вже за три дні. Але все залежить від того, з ким пливеш. На щастя, поруч була команда фахівців, які мають величезне бажання поділитися з тобою всіма знаннями та досвідом, уміють і прагнуть допомагати мудро, кваліфіковано, вдало, злагоджено навчити під час запливу і правильно дихати, і своєчасно відпочивати, і користуватися внутрішніми ресурсами організму, щоби долати бурхливі хвилі потоку життя. І, головне, під час запливу пам’ятати: «Треба любити себе! Бути собою! Дбати про себе!».
Лише коли будеш любити себе, чути своє тіло і внутрішній голос, не зламаєшся, не зігнешся від перевтоми та зможеш любити і світ довкола, і Батьківщину, і батьків, і дітей, і людей, і матимеш змогу допомагати оточенню якісно та без шкоди для себе.
Під час цього запливу не можу не згадати простягнену руку допомоги чарівної Руслани. Після першого ж сеансу індивідуальних занять за тривалий час на моєму обличчі вперше з’явилася щира щаслива усмішка, яку я подарувала цій чарівній, милій жінці. Саме за допомогою її вміння, її професійного таланту я не просто здолала течії бурхливої річки, а й вийшла на берег та пішла по ньому першими невпевненими кроками. Впевнена, що з подальшою роботою кожний мій наступний крок буде дедалі впевненішим, а мої ноги перестануть тремтіти.
Сподіваюся, що завдяки допомозі, наданій мені такою потужною командою спеціалістів, намагатимусь у щоденному бурхливому життєвому потоці знаходити час користуватися порадами, вправами, які дійсно працюють і дають результати, не лише сама, а й зі своїм колективом. Умотивовано буду вчитися Любити Себе, водночас не менше Любити людей, які мені найдорожчі у світі, людей навколо мене, любити Батьківщину, природу, радіти життю і дякувати Всесвіту, що в мене є така можливість.
2022 рік, січень. Я втрачаю найріднішу людину, я втрачаю людину, яка подарувала мені життя, я втрачаю людину, яка любить мене такою, якою я є, з усіма недоліками, я втрачаю свою матусю. Біль, інколи нестерпний, і сльози, сльози, сльози…
24.02.2022. Починається клята велика війна, яка принесла біль кожному українцю. Біль. Страх за дітей. Допомога людям, яким ще гірше, ніж тобі. Залишення рідної домівки. Руйнування всіх планів, мрій, бажань, які були до війни. Життя в постійному страху, у напруженні. Ти живеш із постійним болем: болить душа, ти не знаєш, де вона у твоєму тілі, але розумієш, що болить саме вона. З очей дедалі частіше ллються сльози, але відчуваєш, що це плачеш не ти. Це плаче твоя душа. Але ти ні на мить не забуваєш, що ти сильна й не маєш права на сльози та відчай. Ти маєш бути Сильною! Ти не маєш права робити боляче своїм рідним, своїм дітям.
А чи маєш сили для того, щоб у цей час залишитися сильною, щоби надавати допомогу тим, хто потребує саме твоєї підтримки? Навіть коли розумієш, що фізично виснажена, що втомлена, завжди пам’ятаєш, що ти впевнена, сильна, що жодної сторонньої допомоги не потребуєш, з усіма негараздами впораєшся сама, усе здолаєш, усе зможеш. Водночас не помічаєш, що твої очі забули щиру усмішку, з почуттів зникають радість, з’являється смуток.
Але, мабуть, Всесвіт знає краще за нас, що нам треба в той чи інший час. Він надає людині шанс переосмислити свій світогляд. Дає, здавалося б, непомітні натяки: випадкові зустрічі, події, почуті слова, прочитані книжки, переглянуті фільми тощо.
Для мене таким знаком стала участь у семінарі. Прочитавши його програму, зрозуміла, що це саме те, чого тепер потребую. Так, я саме потребую допомоги досвідченої професійної людини, яка знає і вміє допомогти іншій — тій, яка вигоріла і від професійного напруження, і від особистих подій.
Й ось я на зустрічі. На першому ж занятті бачу, що поруч зі мною — такі ж «завжди сильні» жінки. І їм також тепер потрібна психологічна допомога.
Ми разом пропливли від берега до берега — від першого «Берега очікувань» до підсумкового «Берега реалізованих очікувань». Між ними — бурхлива річка з болем, тугою, відчаєм, тривогою і всього три дні, щоби дістатися іншого берега. Чи реально це? Думаєш і розумієш, що ні, це неможливо, нереально, але є бажання, воля, мотивація.
Я не сподівалася опинитися на протилежному березі вже за три дні. Але все залежить від того, з ким пливеш. На щастя, поруч була команда фахівців, які мають величезне бажання поділитися з тобою всіма знаннями та досвідом, уміють і прагнуть допомагати мудро, кваліфіковано, вдало, злагоджено навчити під час запливу і правильно дихати, і своєчасно відпочивати, і користуватися внутрішніми ресурсами організму, щоби долати бурхливі хвилі потоку життя. І, головне, під час запливу пам’ятати: «Треба любити себе! Бути собою! Дбати про себе!».
Лише коли будеш любити себе, чути своє тіло і внутрішній голос, не зламаєшся, не зігнешся від перевтоми та зможеш любити і світ довкола, і Батьківщину, і батьків, і дітей, і людей, і матимеш змогу допомагати оточенню якісно та без шкоди для себе.
Під час цього запливу не можу не згадати простягнену руку допомоги чарівної Руслани. Після першого ж сеансу індивідуальних занять за тривалий час на моєму обличчі вперше з’явилася щира щаслива усмішка, яку я подарувала цій чарівній, милій жінці. Саме за допомогою її вміння, її професійного таланту я не просто здолала течії бурхливої річки, а й вийшла на берег та пішла по ньому першими невпевненими кроками. Впевнена, що з подальшою роботою кожний мій наступний крок буде дедалі впевненішим, а мої ноги перестануть тремтіти.
Сподіваюся, що завдяки допомозі, наданій мені такою потужною командою спеціалістів, намагатимусь у щоденному бурхливому життєвому потоці знаходити час користуватися порадами, вправами, які дійсно працюють і дають результати, не лише сама, а й зі своїм колективом. Умотивовано буду вчитися Любити Себе, водночас не менше Любити людей, які мені найдорожчі у світі, людей навколо мене, любити Батьківщину, природу, радіти життю і дякувати Всесвіту, що в мене є така можливість.
Поділитись: