— Можна вас обійняти? — школярка Ілона зустрічає психологиню Юлію Тукаленко перед черговим заняттям. Юлія у відповідь пригортає дівчину.
Тут, у Козинецькій гімназії на Київщині, мобільна бригада «Голосів дітей» щотижня проводить групові психологічні заняття. Адже майже кожна дитина тут має свою складну історію: чи досвід окупації, чи полон мами, чи тато на фронті.
Наші психологи працюють за програмою «Діти й війна». Вона розроблена на основі когнітивно-поведінкової терапії та спрямована на подолання травми війни за короткий період.
Ця програма допомагає дітям розуміти та опрацьовувати свої емоції в безпечному середовищі. Вони отримують можливість відчути підтримку, розвинути психологічну стійкість і відновити відчуття безпеки,
— пояснює Юлія Тукаленко.
— пояснює Юлія Тукаленко.
Фахівці адаптують програму під запити дітей, додаючи більше рухливих ігор, бо їм не вистачає дозвілля. Школярі кажуть, що на заняттях їм найбільше подобається, як не дивно… гратися!
Обійми, іграшкова гусениця й боротьба зі страхами
Діти передають іграшкову гусеницю, яку вони назвали Федею, по колу під час початкової рефлексії. І намагаються потиснути її за кожної нагоди. Далі Юлія навчає підлітків діафрагмального дихання. Вони складають руки на животі, глибоко вдихають і видихають.
Якщо ви відчуватимете неприємне збудження або тривожність, таке дихання допоможе вам заспокоїтися,
— пояснює сенс вправи психологиня.
— пояснює сенс вправи психологиня.
Потім Юлія пропонує поговорити про погані сни й спробувати їх трансформувати — намалювати щасливе завершення кошмару. У якийсь момент Ілона розплакалася над порожнім аркушем. Юлія приватно з нею довго говорить.
Опрацювавши погані сни, група переходить до страхів. Психологиня пропонує дітям опанувати те, чого вони бояться, складаючи алгоритм із кроків подолання у вигляді драбини. Наприклад, якщо є страх до собак або півнів, можна почати з того, щоб дивитися на них на віддалі. Дівчинка, тато якої воює, каже, що нічого не боїться.
Київська мобільна бригада «Голосів дітей» їздить у різні села області. Та тут, у Козинцях, каже Юлія, працювати найважче. Не через складних дітей, а через дорослих, які не дають їм достатньо уваги.
На жаль, не всі діти мають розуміння та прийняття в родинах і залишаються сам на сам зі складними переживаннями й думками. Інколи під час групової роботи вони вперше наважуються поділитися з нами своїми хвилюваннями і відчути підтримку та увагу,
— розповідає психологиня дорогою з Козинців.
— розповідає психологиня дорогою з Козинців.
Діти просять психологів: «Приїжджайте частіше». Приїдуть.
Поділитись: