Автор(ка):
Адмін
Це була п’ятниця 12 липня, але атмосфера нагадувала п’ятницю 13-го. Задушливу спеку розірвав раптовий дощ — і в київському центрі «Голосів дітей» вперше за останній період вибило світло. На кілька митей жінки в передпокої поринули в темряву.
Вони зібрались на форум-виставу «А я?», яку підготували підлітки за результатами чотириденного інтенсиву з фахівчинею дозвілля Оксаною Богуцькою та її менторкою Яною Салаховою, практикинею методики театру пригноблених, головою ГО «Театр змін».
Майстерня відбулася в рамках менторської програми Школи театру пригноблених, де студенти навчаються через дію, тобто на практиці набувають досвіду ведення майстерні, створення форум-вистави та ведення показу разом з ментором.
Один, два, три — дія!
Глядачки й акторки зайняли свої місця — так, серед них не було жодного чоловіка. І почалося дійство.
Коли Оксана пояснила, чим форум-театр відрізняється від класичного, глядачки злегка напружились — вони також братимуть участь у виставі. Акторки висвітлять лише зав’язку й кульмінацію, а вже розв’язку шукатимуть спільно із залом.
Про це сам форум — простір для пошуку спільних рішень. Зазвичай це теми, які порушують у суспільстві, а не якісь побутові,
— додала Оксана.
— додала Оксана.
Щоб трохи розворушити учасниць, їм запропонували таку гру. Розбитись на пари й по черзі спробувати розкрити кулак партнерки, але не застосовувати грубу силу. Усі загалом впорались: чи підкупили масажем, чи схитрували, чи просто попросили.
Тоді настав час самої вистави. Перед початком усі промовили: «Один, два, три — дія!», сплеснувши в долоні на останньому слові. Цей ритуал допоміг акторкам зануритись у роль.
Висловити наболіле на сцені
Вистава мала три дії, у яких акторки висвітлили гостросоціальні проблеми з власного життя. Реквізит, музику й афішу підготували самі підлітки.
Кольори я підбирала під настрій вистави, а також намагалася зробити щось хоча б трохи схоже на нашу залу в осередку. Чомусь здалося, що афіша матиме непоганий вигляд,
— розповіла Стася, акторка й авторка афіші.
— розповіла Стася, акторка й авторка афіші.
Дія перша. Двоє дівчат зазнали булінгу: однокласниці грубо намагались зігнати їх з їхніх місць. Якщо Аліна швидко поступилася кривдницям і пересіла, то Кіра вирішила дати їм відсіч. Однак саме тоді до класу зайшла вчителька, яка не захотіла розбиратись, хто винен, і просто наказала всім розійтись.
Дія друга. Кіра розповіла своїй мамі про те, що трапилось у школі, і попросила її допомогти. Але жінка відмахнулась від своєї дочки й сказала їй, щоб розібралася з усім сама, бо «вже доросла».
Дія третя. Після триденної відсутності додому вертається тато Кіри. Він і мама сваряться, не зважаючи на дочку, яка це все бачить і чує. Раптом усе завмирає, крім Кіри, яка відчайдушно намагається докричатись до батьків. Але намарне.
Сцена як майданчик для дії та дискусії
Коли акторки залишили сцену, у повітрі зависло болісне напруження через відсутність розв’язки. Оксана попросила глядачок поділитися своїми враженнями — багатьом було прикро.
На душі якось тяжко,
— зазначила Дана, фотографка.
— зазначила Дана, фотографка.
Тоді Оксана запитала, що можна було б змінити у виставі, щоб історія Кіри мала щасливу кінцівку. Спочатку глядачки звернули увагу на свідків булінгу в першій дії: якби хтось у класі став на бік дівчинки, було б легше протистояти кривдницям. Потім запропонували переграти роль батька Кіри — зробити його щирим та чуйним як до своєї дружини, так і до своєї дочки.
Але коли глядачки відтворили задумане на сцені, хепіенду не сталось. Дівчинка, яка заступилася за Кіру, не змогла переконати кривдниць припинити, а вчителька знову закрила очі на проблему й усіх розігнала.
Водночас дещо таки змінилось. Акторка, яка зіграла Кіру, відчула підтримку й припустила, що могла б подружитися зі своєю захисницею, дівчата в ролі кривдниць втратили трохи запалу через новий опір, а підлітка в образі вчительки зізналась, що почала сумніватися щодо свого ставлення до подій у класі.
Я відчувала хвилювання, що ідею не зрозуміють, осудять, але була приємно вражена публікою. Я дуже сильно увійшла в роль своєї персонажки, тому відчувала також те, які емоції вона відчувала б, тобто тривожність, сум, нерозуміння,
— поділилась акторка, яка зіграла Кіру.
— поділилась акторка, яка зіграла Кіру.
Схоже відбулось і в дії з оновленим батьком. На перший погляд, розгорнулась та сама сімейна драма, але під час обговорення і глядачки, і акторки зазначили, що чоловік має шанс змінити все на краще, якщо матиме достатньо часу й прикладе максимум зусиль. Якою б «магічною» не була раптова зміна тата Кіри, саме висловлення цієї ідеї та відтворення її на сцені наблизило це до реальності.
Паскаль Гілен у своїй книзі «Культура в підмурках громадянського суспільства» говорить, що завдання творів мистецтва — вказувати на альтернативні можливості. Суть у самій можливості іншої перспективи. На цьому форум-показі я відчувала, що ми створили такий мистецький простір, де можна уявити альтернативні стосунки в родині та освіті. І якщо ця альтернатива вже існує у нашій уяві, це значить, мозок почне шукати шлях, як зробити це реальністю крок за кроком,
— переконана Яна Салахова.
— переконана Яна Салахова.
Були також ідеї щодо матері Кіри, але учасницям забракло часу, щоб випробувати це на сцені. Можливо, хтось із них перевірить це в житті.
Театр починається після вистави
Хоча учасниці форум-вистави так і не дійшли до повноцінної розв’язки, відчуття безпорадності вже не було. Глядачки й акторки, між якими майже стерлась межа, ділилися думками про захід. Вони з’ясували, що головна проблема персонажів полягає в тому, що вони не вміють говорити з іншими й висловлювати свої почуття. Цим форум-вистава порушила загальносуспільну проблематику.
Це проблема загалом нашого суспільства. Нас ніде не навчають, як спілкуватися з людьми,
— наголосила Олена, мама однієї з акторок.
— наголосила Олена, мама однієї з акторок.
Своєрідним тренувальним майданчиком для розвитку комунікативних навичок може стати й форум-театр. Учасниці відчули на собі дієвість цього мистецтва.
Театр починається після вистави. Я хотіла б, щоб ви не відкидали одразу висвітлені тут теми, а трохи поміркували над ними. Можливо, це зробить світ трошки кращим,
— підсумувала Оксана.
— підсумувала Оксана.
Поділитись: