Автор(ка):
Юлія Діденко
Одинадцятирічна Ліза з Луганщини сьогодні живе в Німеччині — за тисячі кілометрів від рідного дому. Її історія потрапила на шпальти британського видання Daily Express, яке розповіло про долю дитини, що втратила все через російську агресію.
Лізі було лише вісім, коли у 2022 році її рідний Сіверськодонецьк зазнав масованих обстрілів, а згодом російські війська повністю знищили будинок її бабусі. Разом із домом згоріла й віолончель дівчинки — улюблений інструмент, з яким Ліза мріяла пов’язати своє майбутнє.
Мама Олена разом із донькою спочатку переїхала до Бердянська на Запоріжжі — за 350-400 кілометрів від рідного дому. У перший день повномасштабного вторгнення старший брат Лізи, який служить у лавах ЗСУ, допоміг родині дістатися західної частини України, а згодом вони тимчасово оселилися в Києві. Проте навіть столиця не стала їхнім остаточним прихистком.
Постійні повітряні тривоги, нічні вибухи та психологічне навантаження змусили Олену в жовтні 2024 року вивезти доньку та матір до Німеччини. Це рішення далося нелегко, але безпека дитини стала пріоритетом. У новій країні Лізі було складно адаптуватися. Дівчинка сумувала за друзями, домом і тим життям, яке мала в Україні.
Мама Олена разом із донькою спочатку переїхала до Бердянська на Запоріжжі — за 350-400 кілометрів від рідного дому. У перший день повномасштабного вторгнення старший брат Лізи, який служить у лавах ЗСУ, допоміг родині дістатися західної частини України, а згодом вони тимчасово оселилися в Києві. Проте навіть столиця не стала їхнім остаточним прихистком.
Постійні повітряні тривоги, нічні вибухи та психологічне навантаження змусили Олену в жовтні 2024 року вивезти доньку та матір до Німеччини. Це рішення далося нелегко, але безпека дитини стала пріоритетом. У новій країні Лізі було складно адаптуватися. Дівчинка сумувала за друзями, домом і тим життям, яке мала в Україні.
Я залишила всіх друзів і все, що любила. Навіть у свій день народження я не могла радіти — я більше не вдома,
Олена намагалася повернути доньці інтерес до музики, але Ліза категорично відмовлялася — їй було боляче згадувати стару віолончель, яка згоріла. Однак завдяки підтримці вчителів їй поступово вдалося подолати цей бар'єр. Зараз дівчина знову бере до рук віолончель, і це їй навіть починає подобатися.
Досвід Лізи відображає долю мільйонів українців, які змушені адаптуватися до нового життя далеко від Батьківщини. Таким дітям, як і тим, хто залишився в Україні, наш фонд надає комплексну підтримку. Ми робимо все можливе, щоб вони могли знову почуватися в безпеці й знали: вони не наодинці з війною.
Якщо ви поділяєте нашу місію, підтримайте фонд своїм внеском.
Якщо ви поділяєте нашу місію, підтримайте фонд своїм внеском.
Поділитись: