Автор(ка):
Команда фонду
Що таке війна, хто такий ворог чи коли вже буде перемога? Часом найменші вміють поставити дорослих у глухий кут своїми найпростішими запитаннями. Коли дітям варто розповісти про війну, у якій формі це зробити та як не травмувати сина чи доньку?
Про це «Вікна» розпитали у психологині благодійного фонду «Голоси дітей» Олени Іванової.
Коли час розповідати про війну?
Неможливо вирахувати універсальний вік, коли з дітьми треба «серйозно поговорити». Усі розвиваються індивідуально у своєму темпі, тож пришвидшувати цей процес точно не варто. Психологиня вважає, що про готовність дитини дістати відповіді свідчитимуть запитання від неї.
Водночас цілком нормально, якщо син чи донька не цікавитиметься війною аж до відвідин садочка чи навіть першого класу. А там вихователі та вчителі знають, як нетравматично про це розповісти. Але будьте готові, що всі додаткові запитання дитина принесе додому, тому продумайте наперед, як відповідатимете на ймовірні «чому?».
Єдине, що дитина точно має засвоїти з найменшого віку, — це правила безпеки та потреба реагувати на звук сирени і йти в укриття або хоча б у коридор,
У два роки необов’язково знати, що причина такого ритуалу полягає у війні й загрозі для життя — дитині достатньо пояснити, що це правило, якого завжди треба дотримуватися. З віком у хлопчика чи дівчинки виникатиме більше запитань — тоді й треба буде доповнювати історію новими деталями.
Якими словами говорити про війну?
Психологиня наголошує: розповідати треба конкретно те, про що дитина запитала, і не влаштовувати історичну лекцію, щойно трирічний малюк поцікавився, що таке ракета. Простого короткого пояснення дитині може бути достатньо.
— Це не має бути окремо спланована розмова, говоріть тоді, коли дитина запитує. І чим простіші ці відповіді, тим краще, – пояснює Олена Іванова.
— Це не має бути окремо спланована розмова, говоріть тоді, коли дитина запитує. І чим простіші ці відповіді, тим краще, – пояснює Олена Іванова.
Цілком нормально, коли діти 3–4 років часто перепитують про те саме — у такий спосіб дитина тестує реальність і намагається з’ясувати, чи розказане вчора досі актуальне. Тому спокійно повторюйте ту саму відповідь, яку вже озвучували.
Фахівчиня рекомендує мультики чи короткі анімаційні ролики, казки, які допоможуть прикладами проілюструвати слова батьків про війну. Наприклад, мультфільм про козаків чи Котигорошка. Це допоможе говорити з дитиною зрозумілою для неї мовою відповідно до віку.
Водночас Олена зауважує, що дошкільнята у віці до 5 років ще не вміють абстрактно мислити, тому історія про злі сили чи орків, які напали на українців, для них не буде зрозумілою. А от простий приклад про те, що хтось зухвало намагається щось відібрати, як іграшку, яка йому не належить, цілком підійде.
Показувати власні емоції чи ховати?
Багато інформації дитина отримує від батьків невербально. Тому навіть якщо у вас ще не було розмов про війну, а похід в укриття ви подаєте як місце, куди ходите гратися, дитина все одно відчуватиме, коли ви тривожитеся. Ці емоції краще не приховувати: пояснюйте, що відчуваєте, будьте чесними.
Скажіть, що злякалися, бо не очікували почути голосний звук. Інакше дитина може подумати, що ваше переживання стосується саме її,
Світ дитини егоцентричний, тому коли батьки тривожно перемовляються між собою, стресують, вона це бачить і думає, що це через неї. Не варто думати, що ваші слова про те, що вам теж страшно від звуку сирени, можуть травмувати дитину. Навпаки, це повертає контроль, бо син чи донька краще розуміють, що відбувається.
Водночас батькам варто пам’ятати, що в їхньої дитини працюють захисні механізми психіки. Досвід попередніх воєн показує, що близько 80% дітей проживають цей досвід без психологічних травм.
Дитина просить показати війну — чи можна?
Діти у віці до 5 років цікавляться переважно тим, що їх фізично оточує. Тож якщо дитина запитує про зброю, вибухи і руйнування, найімовірніше, це означає, що вона це вже бачила або чула. Тому не варто думати, що розповіді батьків про це можуть більше травмувати: будь-які спокійні відповіді на запитання дитини про війну точно не страшніші, ніж сама воєнна реальність.
Якщо ж дитина дуже просить показати роботу зброї, то щоб вгамувати її інтерес, можна знайти якесь нейтральне відео, де видно як українські військові, наприклад, запускають дрон,
— Також можна відвідати виставку розбитої російської техніки, якщо така відбувається у вашому місці, або ж це може бути радянський танк, який у багатьох містах і селах стоїть як монумент, — коментує психологиня.
А от новини, відео, на яких є руйнування, постраждалі — це те, чого дітям показувати точно не варто, особливо якщо на фоні чути крик чи плач постраждалих. Тоді дитяча психіка може домалювати картинку значно гіршою і це може травмувати.
А от новини, відео, на яких є руйнування, постраждалі — це те, чого дітям показувати точно не варто, особливо якщо на фоні чути крик чи плач постраждалих. Тоді дитяча психіка може домалювати картинку значно гіршою і це може травмувати.
Діти граються у війну — чи поговорити про це?
Діти завжди гралися у війну, і це було нормально. Сьогодні це частина реальності, а гра — один із найкращих способів для дитини проживати її. Часом батьків це лякає, але забороняти гратися у війну чи малювати її точно не варто.
Поруч з нами війна, а дитині чомусь не можна в це гратися — вона буде відчувати беззахисність та безпорадність. На жаль, тепер світ настільки агресивний, і наше життя настільки всім цим наповнене, що ми не можемо цього уникнути.
Тому іграшки у вигляді зброї навіть для найменших у нашій реальності — це абсолютно нормальна річ, особливо в сім’ях, де хтось із родичів на фронті,
Тому іграшки у вигляді зброї навіть для найменших у нашій реальності — це абсолютно нормальна річ, особливо в сім’ях, де хтось із родичів на фронті,
Коли буде перемога і чим вона є?
Якщо дитина запитує про закінчення війни, можна спробувати пофантазувати про це разом. Запропонуйте намалювати про це малюнок або просто опишіть словами. Найімовірніше, дитина уявлятиме це як урочистий момент і велике свято. Обговоріть або промалюйте деталі.
Якщо через війну родині довелося переїхати, не обіцяйте, що точно зможете повернутися додому. Переважно маленькі діти швидко адаптуються до нового місця, тому для них це не так важливо. А от повернення додому тата чи інших родичів, які на фронті, — це те, чого вони дійсно дуже чекають.
А якщо жодних запитань про війну немає, це нормально?
Якщо ви не помічаєте жодних тривожних змін у поведінці, дитина добре їсть і спить, грається і взаємодіє з іншими дітьми — хвилюватися не варто. Вона ще встигне дізнатися про війну, а поки що їй вдалося знайти внутрішню стабільність, на яку вона спирається, і проживати своє дитинство.
До сигналів, що з дитиною щось відбувається і вона потребує допомоги, передусім належать поведінкові зміни. Помітивши їх, батькам варто запитати, чи не хоче дитина про це поговорити.
Ми можемо припустити, що це пов’язані речі, але краще про це говорити саме з дитиною і заходити з боку загальних запитань. Бо причина може бути й зовсім іншою,
Щойно дитина відчує, що її готові почути, вона в безпеці, поряд надійний дорослий, — вона скаже, що її хвилює.
Якщо ви помічаєте у своєї дитини ознаки передчасного дорослішання або потребуєте підтримки через інші наслідки війни, звертайтеся до психологів благодійного фонду «Голоси дітей». У наших регіональних центрах підлітки можуть знайти спільноту однодумців, отримати психологічну допомогу, узяти участь у творчих заняттях та іграх. За потреби кожен також може звернутися на нашу безоплатну лінію психологічної допомоги для дітей і батьків: 0 800 210 106.
Якщо ви поділяєте місію «Голосів дітей» —підтримайте щоденну роботу фонду благодійним внеском.
Якщо ви поділяєте місію «Голосів дітей» —підтримайте щоденну роботу фонду благодійним внеском.
Поділитись: