Напрями роботи
Допомога дітям та батькам
Реагуємо на розмаїті потреби дітей, чуємо їх і надаємо допомогу вчасно, професійно й відповідно до їхніх запитів.
Детальніше
Посилення громад і дитячих закладів
Разом із громадами та місцевим бізнесом створюємо інклюзивні простори, майданчики, сенсорні кімнати, хаби для дітей і підлітків.
Детальніше
Професійна підтримка фахівців та експертиза в травмі війни
Формуємо спроможність фахівців широкого профілю по роботі з дітьми.
Детальніше
Адвокація голосу дитини
Посилюємо голос дитини через соціальні кампанії, дослідження та аналітику.
Детальніше
Центр Дитинства
Фонд будує масштабний центр підтримки для дітей і батьків, які постраждали від війни.
Детальніше
Укр
Eng
До всіх новин
18.02.2024
Поради фахівців

Ховати сльози чи плакати разом: чи варто мамі показувати свою емоційну вразливість дітям

«Нарешті вклала дитину, можна виплакатися». Такі репліки подекуди трапляються в батьківських групах у соцмережах, де мами обговорюють своє життя під час повномасштабної війни. Нерідко жінки переконані в тому, що плакати перед дітьми неприпустимо. Вони вважають, що показувати свою слабкість означає руйнувати власний авторитет в очах дитини, або ж не хочуть лякати чи засмучувати дітей.
Чи справді дитині не варто бачити маму, що заплакала? І що робити, якщо ти боїшся налякати малечу, але більше не можеш стримуватись, пояснила «Вікнам» психологиня фонду «Голоси дітей» Юлія Міцна.

Мама може плакати, і це нормально

У період війни наші психологічні ресурси часто вичерпуються. Будьмо відвертими: причин для сліз у жінок тепер надто багато: хвилювання за чоловіка в ЗСУ, тривога за дітей під час обстрілів, погіршення фінансового стану, страшні новини, невизначеність, нескінченне почуття небезпеки. А в багатьох — вимушений переїзд, зміна кола спілкування й багато іншого.
Мама може плакати, переживаючи особисті труднощі або відчуваючи важкість від відповідальності за дітей і їхню безпеку. А інколи й без видимої конкретної причини: у деяких випадках часті сльози є індивідуальною особливістю нервової системи та емоційною регуляцією матері.
Важливо розуміти, що емоційна вразливість не завжди вказує на депресію чи інфантильність. Сльози загалом — це нормальна природна реакція на стрес. Це має розуміти як мама, так і дитина.
Щобільше — здатність матері відкрито виражати свої почуття може навіть зміцнювати зв’язок з дитиною.

Чому мамі варто не приховувати свої сльози

  • Навчити дитину розуміти й приймати свої емоції та водночас не засуджувати себе за них — одне з важливих завдань, що стоять перед батьками. Дитина, яка бачитиме, що мама не соромиться своїх сліз, і сама розумітиме, що емоції — це нормально. Адже як дитина зрозуміє, що виражати емоції через сльози не соромно, якщо мама ніколи цього не робить? Щобільше, у неї не складеться шкідливої асоціації, що сльози — прерогатива дітей, а зі зростанням їх треба придушувати.
  • Законсервована негативна емоція все одно відчувається. Ви будете роздратовані й агресивні. А діти завжди відчувають настрій батьків і можуть звинувачувати в ньому себе. Сльози мами, які вона може зрозуміло прокоментувати, навіть підсилять відчуття безпеки в дитини, адже вона зрозуміє, що відбувається. В іншому разі вона бачитиме, що мама злиться, тривожиться або сумує, і відчуватиме власну провину. Цей негатив не буде проговорений і призведе до непорозумінь.
  • Якщо жінка часто стримує сльози, це може спричинити проблеми: і емоційні, і фізичні. Невиражені емоції можуть призвести до тривоги, агресії чи депресії, а фізичне напруження — до м’язових судом, головного болю, вегетативних розладів, безсоння.
Отже, плакати можна. Але важливо пояснювати це дитині доступними їй словами. Пояснення повинні відповідати віку дитини, щоб не травмувати її психіку, а лиш зняти її власне занепокоєння вашим станом.
Не потрібно катастрофізувати подію. Краще розповісти, що сльози мами — реакція на важку подію. Потрібно показувати дітям приклад, як дорослий переживає складні почуття та справляється з ними.

Пояснення маминих сліз можуть бути такими:

  • Іноді люди плачуть, коли їм важко. Сьогодні мама відчуває сум / біль / тривогу, але це не твоя провина. Я люблю тебе і все буде добре.
  • Коли я дуже втомлена, сльози допомагають мені відчути себе краще. Дякую тобі за те, що ти поряд. Ти — захисник мого серця.
  • Мамі зараз боляче через __, але все скоро владнається. Дай-но я тебе обійму.

А ось так краще не відповідати, щоб не травмувати дитину:

  • Це через тебе мама завжди плаче, ти постійно мене доводиш до сліз!
  • Ти нікого не любиш, не жалієш, тобі все одно на мати!
  • Дай мені спокій, зараз не до тебе, хіба не бачиш, що мені погано?!
  • Не важливо, чому я плачу. Ти ще маленький, все одно не зрозумієш.
Навіть якщо дитина засмутиться разом із вами, це природна реакція на неприємну ситуацію. Проте вона зростатиме з думкою, що своєчасно виражати емоції в колі найближчих становить норму. Це навчить дитину емпатії, підтримки, сприятиме довірі до мами.
Винятком може бути моменти загрози життю та здоров’ю, коли дорослий повинен взяти себе в руки та бути зібраним. Навичка керувати своїм емоційним станом у кризовій ситуації може врятувати життя, адже людина зберігає здатність швидко реагувати.

Як собі допомогти

Сльози — не єдиний спосіб подолати стрес і нормалізувати свій психологічний стан. З цим можуть впоратися техніки для швидкого заспокоєння. Вони допомагають врівноважити свою психіку через дихання та фізичні рухи.
«Свічка — квітка» — техніка, що дасть змогу розслабитись і відновити спокій через глибоке дихання. Уявіть, що ви тримаєте в одній руці квітку, що приємно пахне. В іншій — свічку. Повільно зробіть вдих і уявіть, що відчуваєте запах квітки. Повільно зробіть ротом видих, наче задуваєте свічку. Повторіть вправу три-п’ять разів не поспішаючи.
«Напружся — видихни» — вправа швидко знижує рівень страху чи тривоги. На видиху варто напружити все тіло, щоб прожити емоцію. На видиху — розслабитись, відпустивши її. Продовжувати впродовж двох хвилин.
Мурашник активізує увагу на тілі, перемикаючи фокус із неприємних емоцій чи думок. Уявіть, що стаєте на мурашник і по вас повзають мурахи. Почніть швиденько струшувати їх зі свого тіла шляхом легкого постукування чи симуляцією очищення.
Потягування варто робити одну-дві хвилини не тільки після сну, а й коли переживаєте кризові емоційні стани. У момент стресу м’язи спазмовані, від чого тривожність тільки збільшується. Розтягуючись, ви повертаєте м’язи в нормальний стан, що сприяє швидкому заспокоєнню.
Стабілізація емоційного стану — це відповідальність дорослого. Якщо вразливість поглиблюється, заважає рутині та вихованню дитини, варто звернутися по допомогу до психолога.
Мама може бути ослабленою в той чи той період свого життя, але це не позбавляє її відповідальності за дитину. Кожна жінка може попросити про допомогу, адже піти на психотерапію — перший крок до розв’язання проблеми.
Особливо під час війни дитина постійно ставитиме незручні запитання. Важливо, щоб навіть крізь сльози мами вона чула відповіді, які свідчитимуть про захист і безпеку.
Поділитись:
Facebook LinkedIn Twitter (X) Скопіювати
Останні новини
Малювали кавою, будували замки й говорили про емоції: березень у центрах «Голосів дітей»
Десятирічний Тимур із Сум вирощує декоративних раків. Одного з них він хоче подарувати осередку фонду «Голоси дітей», куди ходить на заняття. Навіщо йому психолог, хлопчик упевнено пояснює: «Щоб навчитися думати своєю головою». Його мама додає: «Такі люди, як ви, дуже важливі для прикордоння. Дякую, що навчили піклуватися про себе». Тимур — один із тих дітей, яких щомісяця підтримують команди «Голосів дітей» по всій країні. У березні 11 регіональних центрів фонду — від Львова до Харкова, від Трускавця до Миколаєва — працювали в активному ритмі: психологічні групи, творчі заняття, виїзди мобільних бригад у громади, екскурсії, кулінарні майстер-класи, сімейні кіноклуби.
Танцювальна лабораторія на Львівщині з Христиною-Марією Слободянюк: як зареєструватися
Фонд «Голоси дітей» разом із танцівницею, акторкою та режисеркою Христиною-Марією Слободянюк запрошує підлітків 14–17 років на творчу резиденцію із сучасного танцю. Учасники працюватимуть із тілом, рухом та емоціями — через танцювальні воркшопи та практики. Програма побудована так, щоб допомогти повернути контакт зі своїм тілом, подолати страх і сором, знайти власний спосіб рухатися й краще зрозуміти себе.
Підтримка дітей після окупації та депортації: ментори уже працюють у закладах загальної середньої освіти
Фахівці БФ «Голоси дітей» провели тематичне навчання для освітян із 10 пілотних закладів освіти Києва та області, а також Кіровоградщини. Їх навчили травмоорієнтованого підходу та розповіли, як підтримувати дітей, які пережили окупацію, депортацію чи вимушене переміщення. Відтак вони готові створювати в школах безпечний простір для своїх учнів.
Безоплатна психологічна допомога: 0 800 210 106