Автор(ка):
Юлія Діденко
Зима приносить не лише радість від снігу та канікул. Діти прагнуть покататися з гірки, відвідати ліс чи озеро, дослідити нові місцини. Однак за межами міста можуть ховатися смертельні небезпеки — міни та нерозірвані боєприпаси, що стають невидимими під сніговим покривом.
Особливу загрозу становлять деокуповані громади, де вибухові пристрої можуть бути заховані в дитячі іграшки або замасковані під цікаві предмети. Додаткову небезпеку становлять недобудови та покинуті будівлі — там, окрім ризику травмування внаслідок падіння, дітей може підстерігати мінна небезпека.
Тетяна Бєльська, менеджерка із захисту прав дітей, наголошує: для дітей, які за своєю природою допитливі й активні, цей ризик особливо високий. Перед батьками постає складне питання: як говорити про небезпеку так, щоб не травмувати, але й не применшити реальних загроз? Фахівчиня підготувала рекомендації для різних вікових груп, адже розмова з дитиною дошкільного віку та підлітком потребує принципово різних підходів.
Особливу загрозу становлять деокуповані громади, де вибухові пристрої можуть бути заховані в дитячі іграшки або замасковані під цікаві предмети. Додаткову небезпеку становлять недобудови та покинуті будівлі — там, окрім ризику травмування внаслідок падіння, дітей може підстерігати мінна небезпека.
Тетяна Бєльська, менеджерка із захисту прав дітей, наголошує: для дітей, які за своєю природою допитливі й активні, цей ризик особливо високий. Перед батьками постає складне питання: як говорити про небезпеку так, щоб не травмувати, але й не применшити реальних загроз? Фахівчиня підготувала рекомендації для різних вікових груп, адже розмова з дитиною дошкільного віку та підлітком потребує принципово різних підходів.
Матеріал створений БО «БФ "Голоси дітей"» у межах проєкту «Покращення захисту та механізмів ПЗПСП для дітей, підлітків та їхніх сімей, які постраждали від конфлікту в Україні» у партнерстві з міжнародною неурядовою організацією Plan International за фінансування Федерального міністерства закордонних справ Німеччини (GFFO).
Чому діти в групі ризику: статистика та психологія дитячої поведінки
Після повномасштабного вторгнення рф Україна стала однією з найзамінованіших країн світу. За оцінками Уряду та UNICEF, станом на 2025 рік приблизно 23% території країни можуть бути потенційно забруднені вибухонебезпечними предметами. Поля, лісосмуги, узбіччя доріг і навіть подвір’я перетворилися на потенційні зони смертельної небезпеки. Повне розмінування може тривати десятиліттями, тож питання мінної безпеки залишатиметься актуальним для цілого покоління дітей. До того ж нерозірвані снаряди та міни з часів Другої світової війни в українській землі знаходять і досі.
Небезпека існує не лише на лінії фронту — вона може приховуватися будь-де в деокупованих населених пунктах. Для тилових міст найбільшу небезпеку становлять боєприпаси, що впали на землю й не розірвалися після масованих обстрілів (ДСНС України). Вони можуть виглядати як частина ракети, уламок або інший фрагмент боєприпасу. Іноді здається, що вони вже вибухнули, але зафіксовано випадки, коли люди підіймали із землі те, що здавалося їм цікавим і безпечним, і гинули, бо пристрій вибухав у їхніх руках.
Дитяча допитливість у поєднанні з воєнною реальністю створює критично небезпечну ситуацію. Діти молодшого віку не вміють оцінювати ризики так, як дорослі: вони сприймають незнайомий металевий предмет як потенційну іграшку, а не як загрозу життю. Навіть почувши слово «міна», діти не можуть уявити, наскільки це насправді небезпечно. Вони ніколи раніше не стикалися з подібними загрозами, тож не усвідомлюють, що один дотик може коштувати життя.
У підлітків до цього додається ще й соціальний тиск. Бажання здаватися сміливими перед друзями, зробити ефектне фото для соцмереж або довести свою незалежність може переважити потребу піклуватися про власну безпеку. Підліткове відчуття невразливості призводить до того, що вони недооцінюють реальні загрози.
Небезпека існує не лише на лінії фронту — вона може приховуватися будь-де в деокупованих населених пунктах. Для тилових міст найбільшу небезпеку становлять боєприпаси, що впали на землю й не розірвалися після масованих обстрілів (ДСНС України). Вони можуть виглядати як частина ракети, уламок або інший фрагмент боєприпасу. Іноді здається, що вони вже вибухнули, але зафіксовано випадки, коли люди підіймали із землі те, що здавалося їм цікавим і безпечним, і гинули, бо пристрій вибухав у їхніх руках.
Дитяча допитливість у поєднанні з воєнною реальністю створює критично небезпечну ситуацію. Діти молодшого віку не вміють оцінювати ризики так, як дорослі: вони сприймають незнайомий металевий предмет як потенційну іграшку, а не як загрозу життю. Навіть почувши слово «міна», діти не можуть уявити, наскільки це насправді небезпечно. Вони ніколи раніше не стикалися з подібними загрозами, тож не усвідомлюють, що один дотик може коштувати життя.
У підлітків до цього додається ще й соціальний тиск. Бажання здаватися сміливими перед друзями, зробити ефектне фото для соцмереж або довести свою незалежність може переважити потребу піклуватися про власну безпеку. Підліткове відчуття невразливості призводить до того, що вони недооцінюють реальні загрози.
Як говорити про міни з дітьми дошкільного віку (3–6 років)
З маленькими дітьми слід говорити простими словами, використовуючи зрозумілі образи. Занадто детальні описи можливих травм можуть викликати в них страхи й нічні жахіття. Натомість краще пояснювати через категорії «безпечне — небезпечне», які дитина вже засвоїла з повсякденного життя.
Формулювання має бути чітким, але водночас не лякати. Достатньо сказати: «Є погані залізні штуки, які можуть дуже сильно поранити людину. Вони можуть лежати в землі або просто на траві. Якщо бачиш щось незнайоме на землі — ніколи не бери це до рук. Обов’язково поклич дорослого». Краще проводити короткі розмови регулярно — особливо перед прогулянками в нових місцях або перед канікулами, коли дитина може опинитися в потенційно небезпечному місці.
Ефективно працює візуальне навчання в ігровій формі. Покажіть дитині фотографії попереджувальних табличок із написом «МІНИ» та червоних сигнальних стрічок, поясніть їхнє значення. Сформуйте чітке правило: такі місця — під суворою забороною для відвідування. Водночас уникайте надмірного драматизму.
Формулювання має бути чітким, але водночас не лякати. Достатньо сказати: «Є погані залізні штуки, які можуть дуже сильно поранити людину. Вони можуть лежати в землі або просто на траві. Якщо бачиш щось незнайоме на землі — ніколи не бери це до рук. Обов’язково поклич дорослого». Краще проводити короткі розмови регулярно — особливо перед прогулянками в нових місцях або перед канікулами, коли дитина може опинитися в потенційно небезпечному місці.
Ефективно працює візуальне навчання в ігровій формі. Покажіть дитині фотографії попереджувальних табличок із написом «МІНИ» та червоних сигнальних стрічок, поясніть їхнє значення. Сформуйте чітке правило: такі місця — під суворою забороною для відвідування. Водночас уникайте надмірного драматизму.
Мінна безпека для школярів: правила для дітей 7–11 років
Діти молодшого шкільного віку вже розуміють причинно-наслідкові зв’язки, тож із ними можна говорити більш відверто. Важливо надавати структуровану, фактичну інформацію. Поясніть, що міни та боєприпаси — це спеціальні вибухові пристрої, які можуть роками лежати в землі й залишатися небезпечними. У цьому віці діти часто вважають: «Якщо виглядає старим — значить, не працює». Тому необхідно спростувати це хибне уявлення.
Обов’язково обговоріть місця підвищеного ризику. Небезпечними є поля й лісосмуги, особливо в районах, де відбувалися бойові дії. Покинуті будинки й окопи можуть приваблювати дітей як місця для ігор, однак саме там найвища концентрація вибухонебезпечних предметів. Загрозу становлять також береги річок і ставків у районах, які перебували під окупацією.
У деокупованих громадах вибухові пристрої можуть бути замасковані під побутові речі або дитячі іграшки. Надзвичайно важливо навчити дітей чіткому алгоритму дій. Поясніть, чому не можна перевіряти знахідку, чому заборонено кидати в предмет каміння, намагатися перевернути його палицею чи підпалювати. Будь-яка така дія може спричинити вибух.
Обов’язково обговоріть місця підвищеного ризику. Небезпечними є поля й лісосмуги, особливо в районах, де відбувалися бойові дії. Покинуті будинки й окопи можуть приваблювати дітей як місця для ігор, однак саме там найвища концентрація вибухонебезпечних предметів. Загрозу становлять також береги річок і ставків у районах, які перебували під окупацією.
У деокупованих громадах вибухові пристрої можуть бути замасковані під побутові речі або дитячі іграшки. Надзвичайно важливо навчити дітей чіткому алгоритму дій. Поясніть, чому не можна перевіряти знахідку, чому заборонено кидати в предмет каміння, намагатися перевернути його палицею чи підпалювати. Будь-яка така дія може спричинити вибух.
Підлітки 12–17 років та мінна небезпека: як уберегти від необдуманих вчинків
За даними UNICEF та Міністерства оборони України, з лютого 2022 року по березень 2025-го внаслідок дії мін та інших ВНП загинули або були поранені 110 дітей, майже 80% з них — це хлопці. Вони свідомо ризикують: відвідують заборонені території, шукають пригод або намагаються створити ефектний контент для соцмереж.
З підлітками слід говорити відверто — як із дорослими. Абстрактні заклики на кшталт «будь обережним» не працюють. Натомість ефективним є обговорення конкретних наслідків. Варто говорити про реальність травм: ампутацію кінцівок, втрату зору чи слуху, тривалу реабілітацію, інвалідність на все життя. Обмеження у виборі професії, неможливість займатися улюбленим спортом, складнощі в особистому житті — усе це може стати наслідком однієї необдуманої дії.
Ефективно діють реальні історії. Свідчення підлітків, які вижили після вибуху, але залишилися з інвалідністю, мають значно більший вплив, ніж абстрактна статистика. Коли ровесник розповідає про втрату ноги чи руки, про тривалу реабілітацію та щоденні труднощі — така історія змушує замислитися над власною поведінкою.
Обговоріть із підлітками, що таке справжня сміливість. У їхньому середовищі часто вважають, що ризикована поведінка — це ознака мужності. Поясніть, що справжня сміливість — це не селфі на тлі військової техніки чи похід до покинутого бліндажа, а здатність відмовитися від небезпечних дій, навіть якщо друзі насміхаються. Уміння сказати «ні» й уберегти інших від ризику — значно складніше, ніж піддатися груповому тиску.
Розкажіть підліткам про масштаб проблеми. Сотні тисяч квадратних кілометрів української території залишаються потенційно забрудненими. Повне розмінування території України може тривати десятиліттями — за різними оцінками фахівців, до 30 років або більше залежно від темпів робіт та ресурсів. Питання мінної безпеки залишатиметься актуальним упродовж усього їхнього життя.
З підлітками слід говорити відверто — як із дорослими. Абстрактні заклики на кшталт «будь обережним» не працюють. Натомість ефективним є обговорення конкретних наслідків. Варто говорити про реальність травм: ампутацію кінцівок, втрату зору чи слуху, тривалу реабілітацію, інвалідність на все життя. Обмеження у виборі професії, неможливість займатися улюбленим спортом, складнощі в особистому житті — усе це може стати наслідком однієї необдуманої дії.
Ефективно діють реальні історії. Свідчення підлітків, які вижили після вибуху, але залишилися з інвалідністю, мають значно більший вплив, ніж абстрактна статистика. Коли ровесник розповідає про втрату ноги чи руки, про тривалу реабілітацію та щоденні труднощі — така історія змушує замислитися над власною поведінкою.
Обговоріть із підлітками, що таке справжня сміливість. У їхньому середовищі часто вважають, що ризикована поведінка — це ознака мужності. Поясніть, що справжня сміливість — це не селфі на тлі військової техніки чи похід до покинутого бліндажа, а здатність відмовитися від небезпечних дій, навіть якщо друзі насміхаються. Уміння сказати «ні» й уберегти інших від ризику — значно складніше, ніж піддатися груповому тиску.
Розкажіть підліткам про масштаб проблеми. Сотні тисяч квадратних кілометрів української території залишаються потенційно забрудненими. Повне розмінування території України може тривати десятиліттями — за різними оцінками фахівців, до 30 років або більше залежно від темпів робіт та ресурсів. Питання мінної безпеки залишатиметься актуальним упродовж усього їхнього життя.
5 правил мінної безпеки, які має знати кожна дитина
Незалежно від віку, кожна дитина має засвоїти п’ять основних правил мінної безпеки. Ці правила відповідають міжнародним стандартам Explosive Ordnance Risk Education (EORE), які використовують UNICEF, ДСНС України та міжнародні організації з протимінної діяльності.
Якщо є вибір між довшою асфальтованою дорогою та коротшою ґрунтовою — варто обирати асфальтовану. Адже на ґрунтових дорогах і в місцевостях із деревами набагато легше приховати щось небезпечне. Тож слід іти безпечними стежками й уважно дивитися під ноги.
- Правило перше: ніколи не торкатися підозрілих предметів. Снаряди, патрони, металеві уламки, незнайомі коробки, пакунки, іграшки в незвичних місцях — навіть якщо предмет виглядає цікавим, чіпати його суворо заборонено.
- Правило друге: не наближатися. Побачивши щось підозріле, дитина має негайно зупинитися. Жодного кроку вперед — відстань критично важлива для безпеки. Якщо є можливість, дитині слід обережно відступити тими самими слідами, якими вона прийшла, адже цей шлях уже перевірений.
- Правило третє: не здійснювати жодних дій із підозрілим предметом. Не кидати в нього каміння, не намагатися перевернути палицею, не підпалювати, не перевіряти. Будь-яка взаємодія може спричинити вибух.
- Правило четверте: попередити інших про небезпеку. Якщо поруч є друзі, молодші діти чи інші люди — варто негайно повідомити їх і не дозволяти наближатися до небезпечної знахідки.
- Правило п'яте: терміново повідомити відповідальні служби. Разом із дорослим зателефонувати за номером 101 або 102. Під час дзвінка максимально точно описати, що саме знайдено, надати детальну прив'язку до місцевості, вказати орієнтири.
Якщо є вибір між довшою асфальтованою дорогою та коротшою ґрунтовою — варто обирати асфальтовану. Адже на ґрунтових дорогах і в місцевостях із деревами набагато легше приховати щось небезпечне. Тож слід іти безпечними стежками й уважно дивитися під ноги.
Чого не варто робити батькам під час навчання дітей мінної безпеки
Ефективність навчання й безпека дітей в Україні значною мірою залежать від поведінки дорослих. Існує кілька типових помилок, яких варто уникати — не лише під час розмов про міни.
- Не висміюйте обережність дитини. Фрази на кшталт «не будь боягузом», «що ти як маленький — боїшся?», «нічого страшного там немає» підривають основи безпеки й можуть підштовхнути дитину до ризикованої поведінки в майбутньому. Якщо вона відмовляється йти в незнайоме місце або виявляє занепокоєння, побачивши підозрілий предмет, — це правильна реакція на потенційну загрозу, а не прояв слабкості.
- Не порушуйте власні правила. Діти навчаються через спостереження й наслідування. Якщо батько переступає через огороджувальну стрічку або ігнорує попереджувальні знаки, жодні словесні інструкції не подіють. Дитина робить простий висновок: якщо дорослі порушують правила — і з ними нічого не стається, значить, і їй можна. Натомість коли вона бачить, що дорослі самі дотримуються правил безпеки, то сприймає їх як справді важливі.
- Не залякуйте надмірно деталізованими описами. Занадто графічне зображення травм може викликати гостру стресову реакцію, нічні жахи й страхи. Інформації має бути достатньо для усвідомлення небезпеки, але вона не повинна травмувати. Баланс між інформуванням і захистом дитячої психіки — ключовий принцип.
Мінна освіта в школах: системний підхід до захисту дітей
Мінна безпека вже інтегрується в освітні програми українських шкіл. Для вчителів доступний посібник з детальними планами, а також презентації для уроків з мінної безпеки, адаптовані для початкової та середньої школи, які розробив Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) в Україні спільно з партнерами. Додаткові матеріали можна безоплатно завантажити на вебсайті «Все про мінну безпеку».
Педагоги проходять спеціалізовані тренінги, на яких навчаються правильно подавати інформацію про мінну небезпеку без нагнітання паніки. Учителі отримують методичні рекомендації щодо інтеграції теми безпеки в навчальний процес — особливо напередодні шкільних канікул, коли діти більше часу проводять на вулиці. Саме в цей період зростає ризик відвідування полів, лісосмуг і покинутих об’єктів.
Співзасновниця благодійного фонду «Голоси дітей» Олена Розвадовська — сертифікована тренерка з мінної безпеки, яка разом зі швейцарським фондом з протимінної діяльності з 2015 року навчала дітей правил поводження з вибухонебезпечними предметами. Вона наголошує: такі курси мали б запроваджуватися по всій країні ще з початку війни — з 2014 року, — а не лише в прифронтових регіонах. Адже знання з мінної безпеки, тактичної медицини та надання першої психологічної допомоги мають стати базовими навичками в житті кожного українця.
Педагоги проходять спеціалізовані тренінги, на яких навчаються правильно подавати інформацію про мінну небезпеку без нагнітання паніки. Учителі отримують методичні рекомендації щодо інтеграції теми безпеки в навчальний процес — особливо напередодні шкільних канікул, коли діти більше часу проводять на вулиці. Саме в цей період зростає ризик відвідування полів, лісосмуг і покинутих об’єктів.
Співзасновниця благодійного фонду «Голоси дітей» Олена Розвадовська — сертифікована тренерка з мінної безпеки, яка разом зі швейцарським фондом з протимінної діяльності з 2015 року навчала дітей правил поводження з вибухонебезпечними предметами. Вона наголошує: такі курси мали б запроваджуватися по всій країні ще з початку війни — з 2014 року, — а не лише в прифронтових регіонах. Адже знання з мінної безпеки, тактичної медицини та надання першої психологічної допомоги мають стати базовими навичками в житті кожного українця.
Один рік війни — це умовно п’ять-десять років розмінування, якщо йдеться про цю війну, коли бомби та снаряди скидають на деякі міста буквально щогодини,
Мінна безпека залишатиметься критично важливою темою для цілого покоління дітей, які сьогодні зростають у реальності війни та її наслідків. Важливо навчити дітей звертати увагу на попереджувальні знаки, що вказують на наявність мін.
Розмова з дитиною про те, що не можна чіпати незнайомі предмети, може здаватися важкою через страх налякати дитину чи обмежити її допитливість, зруйнувати відчуття безпеки. Проте діалог незрівнянно легший, ніж будь-які реальні наслідки мінної травми. Вчасна розмова може врятувати життя: «Будь-який невідомий предмет може бути міною. Якщо ти його не чіпатимеш — він тебе теж не зачепить». Простота формулювання не применшує його значення. Навпаки, саме лаконічність і чіткість роблять це правило дієвим.
Ми закликаємо батьків не відкладати цю розмову. Діти мають право зростати в безпеці, і завдання дорослих — надати їм знання, які зроблять цю безпеку реальною.
Розмова з дитиною про те, що не можна чіпати незнайомі предмети, може здаватися важкою через страх налякати дитину чи обмежити її допитливість, зруйнувати відчуття безпеки. Проте діалог незрівнянно легший, ніж будь-які реальні наслідки мінної травми. Вчасна розмова може врятувати життя: «Будь-який невідомий предмет може бути міною. Якщо ти його не чіпатимеш — він тебе теж не зачепить». Простота формулювання не применшує його значення. Навпаки, саме лаконічність і чіткість роблять це правило дієвим.
Ми закликаємо батьків не відкладати цю розмову. Діти мають право зростати в безпеці, і завдання дорослих — надати їм знання, які зроблять цю безпеку реальною.
Корисні посилання
-
Платформа «Все про мінну безпеку».
-
UNICEF. Навчаємося мінної безпеки всією родиною.
-
UNICEF. Ризики, пов'язані з мінами та іншими ВНП в Україні.
-
Мінна безпека — Державна служба України з надзвичайних ситуацій.
Поділитись:
