Автор(ка):
Ольга Єрохіна
Уже три роки Україна живе в стані війни, і її наслідки відчутні для всіх, особливо для дітей. За даними ЮНІСЕФ, кожна п’ята дитина має ознаки посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Ми допомагаємо їм і їхнім родинам долати ці наслідки, а також розповідаємо світу про цю проблему, співпрацюючи з міжнародними медіа.
Нещодавно кореспондентка французького громадського радіо RFI відвідала київський центр «Голосів дітей», щоб ознайомитися з його роботою.
Нещодавно кореспондентка французького громадського радіо RFI відвідала київський центр «Голосів дітей», щоб ознайомитися з його роботою.
Наші спеціалісти надають психологічну допомогу дітям різного віку та їхнім родинам через індивідуальні, групові й дистанційні заняття. Попри спільний досвід війни, кожна історія унікальна: одні діти пережили окупацію, інші жили біля лінії фронту, втратили близьких або мають батьків-військовослужбовців. Багато з них стали вимушеними переселенцями: з 2022 року понад 4 мільйони українських дітей були змушені залишити свої домівки.
З початку повномасштабного вторгнення діти зазнали надзвичайного стресу: обстріли, постійні повітряні тривоги, невизначеність.
З початку повномасштабного вторгнення діти зазнали надзвичайного стресу: обстріли, постійні повітряні тривоги, невизначеність.
Ця тривожна атмосфера посилює психологічні розлади й може спричиняти глибокі травми,
— Спочатку ми бачили гострі реакції на стрес: тремтіння, нудоту, мимовільні скорочення м’язів. Наприклад, була дівчинка, яка не могла розтиснути руку, що тримала олівець, або хлопчик, у якого починалися напади нудоти від різкого звуку, як-от гучне зачинення дверей. У деяких дітей стрес проявляється нав’язливими рухами: частим покашлюванням, чесанням або мимовільними рухами очей. Це свідчить про внутрішнє напруження». Як наслідок, діти стають більш виснаженими, дратівливими, у них з’являються проблеми зі сном та апетитом.
Посттравматичний стресовий розлад і проблеми соціалізації
Три роки війни зробили дітей стійкішими до гострих стресових подразників, але наслідки травм стають дедалі складнішими. «Тепер ми працюємо з довготривалими травмами. Ми спостерігаємо депресивні стани: апатію, небажання вставати з ліжка чи виходити з кімнати. Також зростає рівень тривожних розладів, що можуть доходити до самопошкоджень», — зазначає психолог.
Окрему групу становлять діти військовослужбовців. Вони часто набувають синдрому маленького дорослого. «Наприклад, 12-річний хлопчик, який залишається вдома з мамою, бере на себе роль дорослого. Він вважає, що повинен бути сильним і не показувати страху, бо має захищати матір. Це може спричинити серйозні емоційні травми», — додає експерт. Завдання психологів — не лише працювати з дітьми, а й допомагати батькам підтримати їх і повернути їм нормальне дитинство.
Окрему групу становлять діти військовослужбовців. Вони часто набувають синдрому маленького дорослого. «Наприклад, 12-річний хлопчик, який залишається вдома з мамою, бере на себе роль дорослого. Він вважає, що повинен бути сильним і не показувати страху, бо має захищати матір. Це може спричинити серйозні емоційні травми», — додає експерт. Завдання психологів — не лише працювати з дітьми, а й допомагати батькам підтримати їх і повернути їм нормальне дитинство.
Психологічна допомога як інструмент порятунку майбутнього
Сергій Михайлик, попри свій молодий вік, має значний досвід у цій сфері. Він родом із Маріуполя й ще з 2019 року працює з переселенцями та людьми, які жили на лінії фронту, допомагаючи їм долати наслідки ПТСР.
ПТСР виникає не лише через те, що дитина стала свідком жахливих подій, а й через те, що вона не може їх осмислити й впоратися зі своїми емоціями,
— Перші години після травматичної події надзвичайно важливі: якщо дитина має можливість проговорити свої переживання, це вдвічі знижує ризик розвитку ПТСР». Саме тому фонд проводить тренінги для вчителів і шкільних психологів.
Під час одного із занять група дітей 10–13 років сидить на великих м’яких подушках і грає в гру: кожен називає три факти про себе — два правдивих і один вигаданий. «Я маю алергію на котів, ніколи не хотіла поїхати в Чорнобиль і знайшла подругу в інтернеті!» — упевнено каже одна дівчинка. «Це не просто гра, — пояснює Ольга Постернак, ведуча заняття. — Це допомагає дітям соціалізуватися. Багато з них навчаються онлайн, не мають друзів і почуваються ізольованими. Групові заняття допомагають їм взаємодіяти».
Під час одного із занять група дітей 10–13 років сидить на великих м’яких подушках і грає в гру: кожен називає три факти про себе — два правдивих і один вигаданий. «Я маю алергію на котів, ніколи не хотіла поїхати в Чорнобиль і знайшла подругу в інтернеті!» — упевнено каже одна дівчинка. «Це не просто гра, — пояснює Ольга Постернак, ведуча заняття. — Це допомагає дітям соціалізуватися. Багато з них навчаються онлайн, не мають друзів і почуваються ізольованими. Групові заняття допомагають їм взаємодіяти».
«Якби я знала раніше, що можна звернутися до психолога…»
До центру заходить жінка із сином. «Женя відвідує заняття через панічні атаки, але йому вже значно краще», — усміхається мати. Хлопчик із гордістю демонструє свої гіпсові саморобки. Його старший брат також відвідує заняття для підлітків. «До війни я навіть не знала, що можна звернутися до психолога, — зізнається жінка. — Але якби знала, то зробила б це набагато раніше!»
Фахівці розуміють, що їхня робота впливає на майбутнє всієї країни. «Ці діти — дорослі завтрашнього дня. Якщо не допомогти їм зараз, ми отримаємо суспільство, де люди не вміють висловлювати свої почуття, не здатні ухвалювати рішення й бути щасливими», — підсумовує Сергій Михайлик.
Фахівці розуміють, що їхня робота впливає на майбутнє всієї країни. «Ці діти — дорослі завтрашнього дня. Якщо не допомогти їм зараз, ми отримаємо суспільство, де люди не вміють висловлювати свої почуття, не здатні ухвалювати рішення й бути щасливими», — підсумовує Сергій Михайлик.
Нагадаємо, натепер по Україні діють одинадцять центрів «Голосів дітей» і дві мобільні бригади. Контакти можна знайти тут. Також працює психологічна лінія онлайн-підтримки за номером: 0 800 210 106 (дзвінки приймають з 09:00 до 20:00).
Поділитись: