Автор(ка):
Євгенія Малащук
Останній місяць зими видався для України, м’яко кажучи, складним. Ми у вихорі новин міцно трималися за повідомлення з наших регіональних центрів, які далі працювали й розказували про успіхи та досягнення підопічних дітей. Ділимося кількома історіями з вами.
Восьмирічний Давид із Дніпра навчився ліпити з глини
Гончарне коло з’явилось у дніпровському центрі ще 2022 року.
— Це була одна з перших речей, які ми купили для роботи, — згадує психологиня Юлія Сахарова. Саме вона запропонувала організувати в центрі глинотерапію. Досвід у Юлії вже був: такі заняття вона проводила до повномасштабного вторгнення в рідному Краматорську.
— Це була одна з перших речей, які ми купили для роботи, — згадує психологиня Юлія Сахарова. Саме вона запропонувала організувати в центрі глинотерапію. Досвід у Юлії вже був: такі заняття вона проводила до повномасштабного вторгнення в рідному Краматорську.
Чим глинотерапія корисна для дітей? Вона дає тактильну стимуляцію та знімає стрес. Під час роботи з глиною вони завжди починають усміхатися. Крім того, це спосіб самовираження: те, що важко висловити, можна зліпити. Також така діяльність розкриває творчий потенціал і підвищує дитячу самооцінку. Після заняття діти забирають свої чашечки й вазочки додому, щоб гордо продемонструвати рідним.
У восьмирічного Давида вдома на поличці вже красується колекція власних виробів. Заняття з глинотерапії його улюблені.
— Він постійно питає мене, коли буде глина, — усміхається Юлія. — Давид — мій головний помічник: перед заняттями допомагає іншим дітям одягнути фартушки. І з кожним разом виконує дедалі красивіші роботи. Виліпити тарілку — це досить складно. А Давид уже вміє!
Юля з гордістю розповідає про успіхи Давида й інших своїх учнів: з того моменту, як у дніпровському центрі з’явилося гончарне коло, заняття з глинотерапії відвідала вже понад тисяча дітей. Частину їхніх робіт можна побачити в кімнаті для занять. Це приміщення — окремий фантастичний світ. На стінах буяють казкові квіти. «Діти самі малювали», — пишається Юлія. На полицях дбайливо розставлені дитячі роботи.
— Якщо юні майстри не забирають роботи додому, саморобки відправляють у наш Музей дитячої творчості, — пояснює Юлія. — Бачили б ви, з якою гордістю діти нагадують нам, що це саме їхні вироби. Хвилини, коли вони пишаються собою, — це теж момент зцілення.
— Він постійно питає мене, коли буде глина, — усміхається Юлія. — Давид — мій головний помічник: перед заняттями допомагає іншим дітям одягнути фартушки. І з кожним разом виконує дедалі красивіші роботи. Виліпити тарілку — це досить складно. А Давид уже вміє!
Юля з гордістю розповідає про успіхи Давида й інших своїх учнів: з того моменту, як у дніпровському центрі з’явилося гончарне коло, заняття з глинотерапії відвідала вже понад тисяча дітей. Частину їхніх робіт можна побачити в кімнаті для занять. Це приміщення — окремий фантастичний світ. На стінах буяють казкові квіти. «Діти самі малювали», — пишається Юлія. На полицях дбайливо розставлені дитячі роботи.
— Якщо юні майстри не забирають роботи додому, саморобки відправляють у наш Музей дитячої творчості, — пояснює Юлія. — Бачили б ви, з якою гордістю діти нагадують нам, що це саме їхні вироби. Хвилини, коли вони пишаються собою, — це теж момент зцілення.
Тринадцятирічний Артур із Запоріжжя навчився не боятися
Будинок, де до кінця минулого року жив з мамою Артур, — на лівому березі Дніпра. Цей район міста потерпає від обстрілів. Коли вперше неподалік від дому прилетіло так, що в квартирі вибило вікна, у хлопчика сталася панічна атака.
— Він увесь тремтів, не міг дихати, — згадує мама Наталя. — Після цього припинив спілкуватися з друзями та їздити на тренування з улюбленого футболу. Відмовлявся від їжі. Боявся звуку битого скла. Практично не виходив із коридору: сину здавалось, що тільки там безпечно.
— Він увесь тремтів, не міг дихати, — згадує мама Наталя. — Після цього припинив спілкуватися з друзями та їздити на тренування з улюбленого футболу. Відмовлявся від їжі. Боявся звуку битого скла. Практично не виходив із коридору: сину здавалось, що тільки там безпечно.
Наталя звернулася по допомогу до психолога запорізького центру фонду. Анна Застело підібрала Артуру ефективні вправи для самозаспокоєння. Хлопчик повторював їх удома й поступово повертався до звичного життя: відновив тренування й спілкування з друзями.
Наші психологи можуть багато що, але вони не в силах уплинути на реальність. Район, де живе Артур, знову кілька разів обстріляли.
— Син переніс ці обстріли вже спокійно, без панічних атак, — каже Наталя. — Після того як прилетіло неподалік від його школи, навіть заспокоював мене. Коли під обстріл потрапив район, де Артур грає у футбол, син насамперед подумав про друзів у команді. Після вибуху гравці просто лягли на землю, а син, навпаки, смикав їх, умовляв перебігти в безпечніше місце. Тобто завдяки вправам, завдяки допомозі Анни мій син тепер навіть у дуже стресових ситуаціях зберігає спокій.
У грудні мама Артура заради сина наважилася на переїзд. Тепер маленька сім’я живе в Києві.
— Анна пропонувала Артуру продовжити терапію вже в київському центрі, — каже Наталя. — Але син так до неї прив’язався, що відмовився. Іншого психолога він не хоче.
Анна ще не раз телефонувала хлопчику, щоб спитати, як справи. В Артура все добре. Він уже ходить у столичну школу, де однокласники зустріли його з теплотою. А нещодавно підлітка взяли в місцевий футбольний клуб.
— Для кожної мами це важкий крок — звернутися до дитячого психолога, — каже Наталя. — Усередині все протестує: нам не потрібен спеціаліст, у моєї дитини все добре! Тепер, коли ми з Артуром пройшли цей важкий етап, можу порадити іншим мамам: не відмовляйтеся від допомоги. Завдяки Анні мій син зберігає голову холодною в будь-якій ситуації. Тепер я знаю: він упорається.
Наші психологи можуть багато що, але вони не в силах уплинути на реальність. Район, де живе Артур, знову кілька разів обстріляли.
— Син переніс ці обстріли вже спокійно, без панічних атак, — каже Наталя. — Після того як прилетіло неподалік від його школи, навіть заспокоював мене. Коли під обстріл потрапив район, де Артур грає у футбол, син насамперед подумав про друзів у команді. Після вибуху гравці просто лягли на землю, а син, навпаки, смикав їх, умовляв перебігти в безпечніше місце. Тобто завдяки вправам, завдяки допомозі Анни мій син тепер навіть у дуже стресових ситуаціях зберігає спокій.
У грудні мама Артура заради сина наважилася на переїзд. Тепер маленька сім’я живе в Києві.
— Анна пропонувала Артуру продовжити терапію вже в київському центрі, — каже Наталя. — Але син так до неї прив’язався, що відмовився. Іншого психолога він не хоче.
Анна ще не раз телефонувала хлопчику, щоб спитати, як справи. В Артура все добре. Він уже ходить у столичну школу, де однокласники зустріли його з теплотою. А нещодавно підлітка взяли в місцевий футбольний клуб.
— Для кожної мами це важкий крок — звернутися до дитячого психолога, — каже Наталя. — Усередині все протестує: нам не потрібен спеціаліст, у моєї дитини все добре! Тепер, коли ми з Артуром пройшли цей важкий етап, можу порадити іншим мамам: не відмовляйтеся від допомоги. Завдяки Анні мій син зберігає голову холодною в будь-якій ситуації. Тепер я знаю: він упорається.
П’ятнадцятирічний Даня посів перше місце в конкурсі «Герб моїми очима»
Родина хлопчика живе в селищі Високому на Харківщині. На початку повномасштабного вторгнення його батьки активно волонтерили, допомагали роздавати гуманітарну допомогу. Крім того, родина прихистила в себе двох жінок з маленькими дітьми.
— У нашому будинку тоді жило тринадцять людей, з них восьмеро дітей, — згадує мама Дані, Олена. — Було «весело».
Наразі Даня не відвідує місцевий регіональний центр: на Харківщині неспокійно й мама боїться відпускати сина далеко від дому. Тому підліток активно займається спортом (не тільки сам, а вже може потренувати й інших). Також із захопленням вивчає історію України: так на хлопця вплинув друг, який навчається на історичному факультеті.
Нещодавно Даня взяв участь в онлайн-конкурсі «Герб моїми очима». Його робота посіла перше місце в номінації «Комп’ютерна графіка». Уся родина пишається його успіхом, і ми пишаємося разом із ними.
— У нашому будинку тоді жило тринадцять людей, з них восьмеро дітей, — згадує мама Дані, Олена. — Було «весело».
Наразі Даня не відвідує місцевий регіональний центр: на Харківщині неспокійно й мама боїться відпускати сина далеко від дому. Тому підліток активно займається спортом (не тільки сам, а вже може потренувати й інших). Також із захопленням вивчає історію України: так на хлопця вплинув друг, який навчається на історичному факультеті.
Нещодавно Даня взяв участь в онлайн-конкурсі «Герб моїми очима». Його робота посіла перше місце в номінації «Комп’ютерна графіка». Уся родина пишається його успіхом, і ми пишаємося разом із ними.
Якщо говорити мовою чисел, то минулого місяця спеціалісти наших регіональних центрів допомогли понад 1600 дітям і близько 400 дорослим. Провели майже 1000 індивідуальних консультацій, більш ніж 100 групових психологічних занять і понад 300 — психосоціальних.
Крім того, у лютому київська мобільна команда «Голосів дітей» завершила роботу в деокупованих Козинцях Ірпінської громади. Щотижня протягом п’яти місяців наші спеціалісти проводили там психологічні заняття для дітей другого, третього й шостого класів місцевої гімназії. Загалом психологи фонду допомогли близько 40 дітям. Фінальна зустріч була теплою та трошки сумною. Одна дівчинка так засмутилась через закінчення занять, що не захотіла сфотографуватися разом. Але потім усе ж погодилася зробити селфі із психологом на пам’ять.
Крім того, у лютому київська мобільна команда «Голосів дітей» завершила роботу в деокупованих Козинцях Ірпінської громади. Щотижня протягом п’яти місяців наші спеціалісти проводили там психологічні заняття для дітей другого, третього й шостого класів місцевої гімназії. Загалом психологи фонду допомогли близько 40 дітям. Фінальна зустріч була теплою та трошки сумною. Одна дівчинка так засмутилась через закінчення занять, що не захотіла сфотографуватися разом. Але потім усе ж погодилася зробити селфі із психологом на пам’ять.
Нагадаємо, натепер по Україні діють одинадцять центрів «Голосів дітей» і дві мобільні бригади. Контакти можна знайти тут. Також працює психологічна лінія онлайн-підтримки за номером: 0 800 210 106 (дзвінки приймають з 09:00 до 20:00).
Поділитись: