За даними ЮНІСЕФ, в Україні 67% дітей від 11 до 17 років стикаються з булінгом. Однак наразі фіксують лише близько 100 справ про цькування щороку, до того ж багато проваджень закривають через відсутність події і складу адміністративного правопорушення та з інших причин.
Чому офіційна статистика не показує реальний стан із булінгом в Україні, яка роль психологічної допомоги в ситуації цькування і що може зменшити насильство? Про це й більше ми поспілкувалися з Ларисою Гретченко — адвокаткою у справах сім’ї та захисту прав дітей, медіаторкою, експерткою з антибулінгу.
Що таке булінг і чому він виникає
Булінг (цькування) належить до різновидів насильства й може бути фізичним, психологічним, економічним і сексуальним. Від конфлікту його відрізняє повторюваність і наявність трьох сторін: кривдника, потерпілого й спостерігачів.
Прикметно, що дитина, яка вчиняє булінг у школі, може зазнавати насильства вдома або бути його свідком. Тому під час розгляду випадку цькування важливо врахувати всі передумови й залучити психолога.
У ситуації насильства я завжди наголошую на тристоронній моделі. Дитина може бути в ролі кривдника, жертви й свідка. Тому завжди потрібно встановлювати причину кожного епізоду або їхніх сукупностей,
— наголосила Лариса.
— наголосила Лариса.
З початком війни, зокрема повномасштабної, в українському суспільстві накопичується тривожність, з якою нерідко намагаються впоратись через агресію. Діти не виняток, і часто вони вдаються до булінгу задля ілюзії контролю.
Крім того, натепер нерідко жертвами цькування стають діти внутрішньо переміщених осіб чи тих, хто виїхав за кордон. До прикладу, у новому колективі їх можуть бойкотувати.
Тобто, діти відчувають себе виштовхнутими з колективу, «за бортом», як одна дівчинка мені сказала,
— поділилась адвокатка.
— поділилась адвокатка.
Чому важливо залучати психолога у справах булінгу
Передусім допомога психолога потрібна для стабілізації стану постраждалої дитини. Ба більше, фахівець може бути єдиним надійним дорослим, якому вона наважиться відкритись.
З досвіду спілкування з дітьми й підлітками, психолог — це саме та нейтральна доросла особа, якій можна довіритись. Їм імпонує конфіденційність, індивідуальність зустрічі,
— пояснила Лариса.
— пояснила Лариса.
Зафіксований факт звернення дитини, яка потерпає від булінгу, до психолога може стати «точкою відліку» для візуалізації епізоду й доказом у суді. Ідеться про довідку, характеристику, результати анкетування, протокол індивідуальної бесіди з психологом чи групової діагностики залежно від конкретної ситуації.
За відсутності доказу звернення до психолога справу про цькування можуть закрити. Як приклад, Заставнівський районний суд Чернівецької області не зміг встановити, що учениця 11 класу вчиняла психологічне насильство над однокласницею. Справу закрили через відсутність складу адміністративного правопорушення: не було інформації про систематичний характер булінгу і відомостей про негативні наслідки для психічного або фізичного здоров’я потерпілої особи. У матеріалах відсутні і протоколи психологічних консультацій дитини, і протоколи проведення професійної бесіди психолога стосовно контролю за поведінкою учнів й учителів.
Аналогічні недоліки доказової складової констатував Рівненський апеляційний суд, дійшовши висновку про ситуативний конфлікт між учителем та учнем.
Серед інших причин закриття справ про цькування учасників освітнього процесу — висновки про малозначність, закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності, помилкове кваліфікування насильницьких дій за іншою статтею (наприклад, неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей, дрібне хуліганство тощо).
Не менш вагома роль психолога в роботі з дитиною-кривдником, адже фахівець стає певним посередником під час спілкування з органами поліції чи судового провадження. Це «перекладач» на зрозумілу дитині мову й навпаки.
Насправді і дитина-кривдник, і дитина-потерпіла, і діти-свідки, на моє глибоке переконання, потребують підтримки психолога. Кожен із них може переживати подію цькування, а також зазнавати впливу інших складних життєвих обставин,
— вважає експертка.
— вважає експертка.
Важливо, щоб дитина, яка потрапила в конфлікт із законом, усвідомила небезпеку й наслідки своїх вчинків, а також застосовану міру відповідальності з метою виховання й запобігання новим правопорушенням.
Яка процедура розгляду справи про булінг
Наприкінці 2018 року в Україні ухвалили закон, який передбачає адміністративну відповідальність за вчинення булінгу. Ідеться про штраф у розмірі 850–1700 гривень (до 3400 гривень у разі повторного чи групового булінгу) або громадські роботи, але до них майже не вдаються.
У ситуації насильства батьки відповідають за все, що вчиняють їхні діти до 16 років. Лише з 16 років дитина стає самостійним суб’єктом відповідальності в справах про булінг, як адміністративне правопорушення,
— зазначила Лариса.
— зазначила Лариса.
Загалом процедура має такий вигляд. Будь-яка особа, яка дізналась про булінг або підозрює про його вчинення, повідомляє усно чи письмово керівнику освітнього закладу. Той упродовж доби передає інформацію органу Нацполіції та протягом трьох робочих днів скликає засідання спеціально створеної комісії. Строк роботи комісії не має перевищувати 10 робочих днів із дня отримання заяви. Як батькам потерпілої дитини, так і батькам дитини-кривдника важливо брати активну участь у цьому процесі, оскільки рішення, які ухвалить комісія, обов’язкові до виконання.
Крім того, можна звернутись одразу в поліцію, службу у справах дітей, центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді тощо. Однак, як свідчить практика, такі повідомлення можуть переадресовувати на розгляд закладу освіти, де стався інцидент.
Суб’єкти реагування мають діяти цілісно, як пазл. Але, на жаль, у нас немає порядку міжвідомчої взаємодії в ситуації булінгу. Органи поліції розглядають справу за своєю інструкцією, заклад освіти — за власним регламентом, в освітнього омбудсмена — окреме положення тощо,
— зауважила адвокатка.
— зауважила адвокатка.
Як запобігти булінгу
Українське суспільство має недостатньо правових знань і антиконфліктної культури, але це можна виправити.
Потрібно впроваджувати або принаймні популяризувати антиконфліктні інструменти й політики. Мені здається, що це допоможе змінити ставлення не одне до одного, а до ситуації. Як говорять, «знижувати градус» напруження в суспільстві та формувати нульову терпимість до насильства,
— сказала Лариса.
— сказала Лариса.
На думку експертки, зменшити випадки булінгу можуть три кроки.
- Запровадити навчання з відповідального батьківства, що формуватиме знання про партнерські стосунки та виховання дітей.
- Реалізувати право дитини на освіту через взаємну залученість у процес сім’ї та закладу освіти.
- Розбудовувати таку державну політику захисту прав дітей, щоб дитина не залишалась наодинці з проблемою в широкому колі органів та установ.
Наразі законодавчі норми України мають певну неузгодженість. Згідно з дев’ятою статтею Закону про охорону дитинства, дитина має право самостійно звертатись до будь-якого органу влади чи посадових осіб щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та зі скаргами про їх порушення. Але водночас Закон про звернення громадян дозволяє це робити лише повнолітнім особам, а скаргу в інтересах неповнолітніх подають їхні законні представники.
Це робить дитину заручником конфлікту інтересу, пасивності й небажання батьків з’ясувати ситуацію з адміністрацією школи, комунікувати з правоохоронцями, звертатися по правничу допомогу до адвоката чи захищати й відновлювати порушені права дитини шляхом звернення до суду.
Я дуже сподіваюсь, цей конфлікт законодавчих норм розв’яжуть на користь дитини як самостійного суб’єкта всіх правовідносин й вітчизняна система органів влади не залишатиме без реагування жодне звернення дитини,
— підсумувала Лариса.
— підсумувала Лариса.
Поділитись: