Після початку повномасштабного вторгнення в Україні багатьом відняло мову. Першими змогли озватись поети, які віднаходять нові слова й сенси, адже старі більше не працюють. Нерідко ці пошуки пролягають на фронті.
23-річний поет і військовослужбовець Артур Дронь зумів створити нову мову, а допомогли йому в цьому дитячі листи й малюнки. Він став наступним гостем «Голосного подкасту», де поміркував про війну, поезію та дитинство.
Про біль безпорадності й прагнення діяти
Коли 2014 року почалась війна, Артур навчався у восьмому класі й разом із друзями волонтерив. У той час йому найбільше дошкуляло відчуття безпорадності, тож намагався робити все можливе, щоб це компенсувати.
Повномасштабне вторгнення застало хлопця в університетському гуртожитку у Львові. Він тоді теж одразу долучився до волонтерства, але вже на другий день, 25 лютого, вирішив піти на фронт.
Немає нічого приємного в тому, що ти береш участь у війні, але все-таки я не хотів би повернутись у це становище, коли ти не можеш нічого робити. Мені все-таки комфортніше, коли ти у важких умовах, але маєш хоч якийсь вплив,
— пояснив Артур.
— пояснив Артур.
Він став стрільцем у 125 окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Через любов до «Давидових псалмів» обрав позивний Давид.
Писати не про війну, а про людей
Артур почав писати ще в шкільні роки, але серйозно цим займатись — під час навчання в університеті. Уже 2020 року вийшла перша поетична збірка «Гуртожиток №6» — про студентське життя і закоханість.
Я думав, що так завжди й буду писати. Мені страшенно ця думка подобалась,
— поділився хлопець.
— поділився хлопець.
Але, ставши військовим, Артур на деякий час перестав бути поетом. Йому здавалось, що більше нічого не зможе написати, бо війна «мого вірша не достойна», як казав Ярослав Довган. Але згодом поет повернувся і почав писати про людей на війні, передусім про своїх побратимів.
Взуття, броня, кевларові шоломи.
Хто ми?
Ми діти.
Артур Дронь. Зі збірки «Тут були ми».
Хто ми?
Ми діти.
Артур Дронь. Зі збірки «Тут були ми».
Тема внутрішньої дитини стала наскрізною в нових поезіях Артура. Попри відчування себе старим, він зумів зберегти її принаймні у своїх віршах.
Можливо, хороші поети — це ті, хто може краще в собі відкопати оцю здатність бути дитиною,
— припустив Артур.
— припустив Артур.
Військовослужбовця дуже надихають дитячі малюнки й листи, які він вважає найвищою поезією через їхню особливу безпосередність. Вони становлять чи не єдину розраду в найважчі моменти.
Писати і «літературити»
Коли Артур зумів повернути свій поетичний голос, замислився про нову збірку. Працюючи над її укладанням, хлопець вирішив передавати прибуток з продажу на благодійність — «літературити». З огляду на зміст книжки та власне бачення вирішив вибрати котрусь з організацій, які допомагають дітям, і зрештою зупинився на благодійному фонді «Голоси дітей».
Діти — це відповідь на багато актуальних запитань. Піклування про них — це найприродніше, що ми можемо робити під час межової війни,
— переконаний Артур.
— переконаний Артур.
Так на світ з’явилась друга поетична збірка «Тут були ми», а фонд «Голоси дітей» знайшов доброго друга.
Коли ми говоримо про надію,
то насправді ми говоримо
про дітей.
Артур Дронь. Зі збірки «Тут були ми».
то насправді ми говоримо
про дітей.
Артур Дронь. Зі збірки «Тут були ми».
Поділитись: