Усі історії
13.08.2024
Як пережити російську депортацію і не зламатись: історія 17-річної Валерії
17-річна Валерія живе в Києві й дистанційно навчається в медичному коледжі. Дівчина здається звичайною підліткою, але позаду в неї півтора року російської окупації та депортації.
На кожному своєму інтерв’ю я кажу голосом дітей, які вже не зможуть говорити. Вони поїхали в росію — і в них просто немає змоги говорити. Або в перші дні просто загинули,
«Росіяни вкрали в мене півтора року дитинства»
Валерія родом із Нової Каховки на Херсонщині, яку російські війська окупували в перші дні повномасштабного вторгнення. На той час дівчина жила з бабусею, яка стала її опікункою після смерті мами.
Коли я зрозуміла, що тепер ми живемо у ворожій окупації, від сильного стресу в мене почався шум у вухах. Він не минав місяць. Потім почалися обстріли і вибухи. Було дуже страшно,
Майже через рік, восени 2022 року, до Нової Каховки наблизились українські війська і росіяни оголосили примусову «евакуацію». Валерію разом з іншими дітьми вивезли в окупований Крим буцімто на відпочинок.
У депортації дітей змушували співати російський гімн, вчити псевдоісторію і «рідну» російську мову. Крім того, їх постійно агітували переїздити в росію та вступати в тамтешні виші.
У депортації дітей змушували співати російський гімн, вчити псевдоісторію і «рідну» російську мову. Крім того, їх постійно агітували переїздити в росію та вступати в тамтешні виші.
Нас повністю асоціювали як дітей російської федерації. Вони просто стерли той факт, що ми українці, громадяни України і все життя мешкаємо в Україні, хоча тепер і в окупованій її частині,
Через два місяці дівчину забрала бабуся, а згодом Валерія самотужки приїхала на підконтрольну Україні територію. Від останнього російського пропускного пункту потрібно було йти пішки замінованим полем. Коли вона нарешті побачила українських військових і почула українську мову, не змогла стримати емоцій та розплакалась.
Росіяни вкрали в мене півтора року дитинства. Мені довелося дуже рано подорослішати. Замість “освобождения” росія подарувала мені хронічний стресовий розлад,
«Я хочу, щоб кожна дитина повернула собі дім»
Після переїзду в Київ Валерія почала займатись із психологом «Голосів дітей». Історія дівчини зацікавила головну комунікаційницю фонду Ольгу Тимченко, яка після знайомства вирішила взяти її в опіку. Вони вже з’їхались та обживають спільний простір.
Валерія активно дає інтерв’ю українським та іноземним медіа про пережитий досвід, а також разом з Ольгою виступила в Сеймі Литви.
Я хочу, щоб кожна дитина повернула собі дім. Щоб цей дім був у безпеці. Щоб кожен злочин, свідком якого стали діти, був розслідуваний. Щоб росія нарешті була покарана за кожен такий злочин,
Скопіювати