Усі історії
13.03.2026
«Місце страху стало місцем надії»: як Ярослав із Сум подолав страх після ракетного удару
Ярослав не боїться шахедів, коли не тільки чує, а й бачить їх у небі. Якщо високо — пролетять далі. Низько — час ховатися. Він добре знає правило двох стін й у свої 11 років не по-дитячому спокійно реагує на повітряні тривоги. Можна було б сказати, що вже просто звик до них у рідних Сумах. Але насправді це не так.
13 квітня 2024 року Ярослав був у центрі міста, куди влучили дві балістичні ракети. Упоратися з психологічними наслідками після російського удару Ярославу допомогли батьки та психологи фонду «Голоси дітей». Вони ж і навчили його такої виваженої реакції на обстріли.
13 квітня 2024 року Ярослав був у центрі міста, куди влучили дві балістичні ракети. Упоратися з психологічними наслідками після російського удару Ярославу допомогли батьки та психологи фонду «Голоси дітей». Вони ж і навчили його такої виваженої реакції на обстріли.
Родина Петрових усе своє життя мешкає в Сумах. Тато з початком повномасштабного вторгнення пішов служити до Нацгвардії, а мамі довелося покинути роботу, аби не залишати дітей самих удома під час обстрілів. Адже 11-річний Ярослав та 8-річна Поліна навчаються онлайн.
Молодшу далеко від дому не відпускають: зазвичай гуляє на подвір'ї під наглядом мами. Ярослав же вже добре знає всі заходи безпеки, тому йому довіряють більше. Він їздить велосипедом до бабусі в приватний сектор. Професійно займається веслуванням і сам дістається до місця тренувань.
Молодшу далеко від дому не відпускають: зазвичай гуляє на подвір'ї під наглядом мами. Ярослав же вже добре знає всі заходи безпеки, тому йому довіряють більше. Він їздить велосипедом до бабусі в приватний сектор. Професійно займається веслуванням і сам дістається до місця тренувань.
Йому 11, він такий більш самостійний, відповідальний, уважний. Коли тривога застає на воді — вони прибиваються до берега й тоді вже пливуть на базу. Він уже на автоматі виконує безпекові заходи. Це і плюс, і мінус водночас, бо не думали, що будемо жити в такі часи. Війна змусила і Ярослава, і Поліну швидко подорослішати,
Їхнє життя змінилося відтоді, як тато пішов служити. Раніше родина завжди була разом, тепер — чоловік часто в розʼїздах, і діти дуже сумують. Проте, коли він вдома, це — справжнє свято.
Ми не хочемо, щоб діти зациклювалися на війні. Ми хочемо, аби в них і далі тривало дитинство. Ми влаштовуємо родинні свята, ходимо разом розважатися. Підтримуємо всі їхні інтереси та хобі,
Поліна займається танцями. Ярослав захоплюється робототехнікою. Щонеділі хлопець ходить на заняття в центр міста. Не пропустив і того 13 квітня. Навчання для дітей уже звично проводили в укритті.
Воно тільки розпочалося, як стався удар.
Воно тільки розпочалося, як стався удар.
Ми були з чоловіком удома, коли почули перший вибух. Коли пролунав другий, ми вже сідали в машину їхати шукати дитину. Дим стояв стовпом, не було зв'язку, нікому неможливо було зателефонувати,
У центрі було багатолюдно: вихідний день, свято — Вербна неділя. Зазвичай Ярослава на заняття проводжали молодша сестра та бабуся й залишалися там гуляти. Та тієї неділі бабуся з дівчинкою вирішили піти на ринок. Це й урятувало їм життя.
Родина тепер переконана: їх просто вберегла доля. Між 10:16 та 10:20 ракети влучили у дві будівлі, уламками розтрощило міський автобус. 35 людей загинуло, понад сотню — постраждало. За кількадесят метрів від цього місця в укритті був і Ярослав.
Родина тепер переконана: їх просто вберегла доля. Між 10:16 та 10:20 ракети влучили у дві будівлі, уламками розтрощило міський автобус. 35 людей загинуло, понад сотню — постраждало. За кількадесят метрів від цього місця в укритті був і Ярослав.
Я бігла дорогою, буквально всіяною битим склом. Я вже вдома помітила, що наскрізь порізала взуття, і викинула його. Коли ми знайшли Ярослава, він сидів у групі разом з учителями. Вони намагалися перемикати увагу дітей. Страшно про це згадувати, бо удар припав на сусідню будівлю — ракета пробила її до підвалу,
З приміщення мама виводила Ярослава, закриваючи йому очі — на площі було багато вбитих. Поранених тим часом уже почали заносити до того укриття, де перебували діти, аби сховати від імовірних нових ударів та надати першу допомогу.
Першою реакцією Ярослава на обстріл був страх, хоча він і тримався мужньо: не плакав.
Він зазвичай комунікабельний, відкритий хлопець, та після тієї неділі замкнувся в собі й не міг обговорити з батьками пережите. Мама дуже переймалася, тому почала шукати психологів. Звернутися до фонду «Голоси дітей» родині порадила вчителька й надала контакти.
Уже за 3 дні Ярослав із сестрою Поліною пішли в сумський осередок на індивідуальні консультації.
Першою реакцією Ярослава на обстріл був страх, хоча він і тримався мужньо: не плакав.
Він зазвичай комунікабельний, відкритий хлопець, та після тієї неділі замкнувся в собі й не міг обговорити з батьками пережите. Мама дуже переймалася, тому почала шукати психологів. Звернутися до фонду «Голоси дітей» родині порадила вчителька й надала контакти.
Уже за 3 дні Ярослав із сестрою Поліною пішли в сумський осередок на індивідуальні консультації.
Психологам «Голосів дітей» Ярослав довірився й почав поступово відкриватися. Поруч з дітьми на всіх консультаціях була й мама — слухала, говорила, запамʼятовувала вправи, аби повторювати їх і вдома.
Ми щодня потім повторювали вправи й удома. Вивчили техніки заспокоєння, дихальні вправи. Психологічна допомога — дуже важлива. Люди мають знайти, як справлятися. Мають шукати психологів і не соромитися йти на консультації. Це потрібно. Причому не лише дітям, а й дорослим,
Зі своїми дітьми Лідія говорить чесно: не приховує правди, не замовчує про небезпеку й переконана, що завдяки цьому та роботі з психологами вони спокійно сприймають реальність.
Я відчуваю, що вони стали стійкішими. Я давно думала, що потрібно звернутися до психолога, підтримати дітей. Але чомусь вважала, що треба це зробити вже тоді, коли війна закінчиться. Але ні — на часі саме зараз — підтримувати своє ментальне здоров’я,
Діти продовжують відвідувати «Голоси дітей». Тепер уже — групові заняття.
Не покинув Ярослав і робототехніки. Психолог фонду допоміг йому не лише проговорити пережите, а й зробити важливий крок — повернутися до місця страху. Хлопець прийшов туде, де сталося влучання, але побачив його вже іншими очима.
Серед уламків розтрощеної будівлі Ярослав помітив уцілілу шафу й маленький жовто-блакитний прапорець. Саме із цих деталей народилася його надія. Того дня Ярослав сказав мамі: «Це дає мені силу».
Не покинув Ярослав і робототехніки. Психолог фонду допоміг йому не лише проговорити пережите, а й зробити важливий крок — повернутися до місця страху. Хлопець прийшов туде, де сталося влучання, але побачив його вже іншими очима.
Серед уламків розтрощеної будівлі Ярослав помітив уцілілу шафу й маленький жовто-блакитний прапорець. Саме із цих деталей народилася його надія. Того дня Ярослав сказав мамі: «Це дає мені силу».
Регіональний центр у Сумах працює за адресою вул. Іллінська, 27/1. У наших регіональних центрах діти можуть знайти спільноту однодумців, отримати психологічну підтримку, взяти участь у творчих заняттях та іграх.
За потреби кожен також може звернутися на нашу безоплатну лінію психологічної допомоги для дітей і батьків: 0 800 210 106.
Якщо ви поділяєте місію «Голосів дітей» — підтримайте щоденну роботу фонду благодійним внеском.
За потреби кожен також може звернутися на нашу безоплатну лінію психологічної допомоги для дітей і батьків: 0 800 210 106.
Якщо ви поділяєте місію «Голосів дітей» — підтримайте щоденну роботу фонду благодійним внеском.
Авторка: Катерина Бессарабова.
Скопіювати