Допомога дітям та батькам

Реагуємо на розмаїті потреби дітей, чуємо їх і надаємо допомогу вчасно, професійно й відповідно до їхніх запитів.

Детальніше

Посилення громад і дитячих закладів

Разом із громадами та місцевим бізнесом створюємо інклюзивні простори, майданчики, сенсорні кімнати, хаби для дітей і підлітків.

Детальніше

Професійна підтримка фахівців та експертиза в травмі війни

Формуємо спроможність фахівців широкого профілю по роботі з дітьми.

Детальніше

Адвокація голосу дитини

Посилюємо голос дитини через соціальні кампанії, дослідження та аналітику.

Детальніше

Центр Дитинства

Фонд будує масштабний центр підтримки для дітей і батьків, які постраждали від війни.

Детальніше

Укр

Eng

Підтримати

Історії дітей

Про фонд

Наша історія

Центри фонду на місцях Онлайн-підтримка Команда Вакансії

Звіти Поширені запитання Політики фонду Медіа про нас

Партнери Експертні матеріали Наша книга

Напрями роботи

Допомога дітям та батькам Посилення громад та дитячих закладів Професійна підтримка фахівців Центр дитинства Адвокація голосу дитини

Збори

Новини

Укр

Eng

Усі історії

04.03.2026

Лєра: дівчинка з міста, яке пахне морем

Половина життя Валерії — у валізах. За свої десять років вона пережила щонайменше п’ять переїздів — і це більше, ніж багато дорослих за все життя. Її дитинство — це дороги, нові школи та домівки… і вміння щоразу починати спочатку.

Рідні міста Валерії — або, як її лагідно називають удома, Лєри — сьогодні понівечені росіянами. Вони залишилися в її спогадах, але повернутися туди вона поки що не може. Лєра народилася в Слов’янську, коли там уже тривала війна. А у три роки переїхала з батьками до Маріуполя. Саме звідти й беруть початок її перші усвідомлені спогади.

Маріуполь був сонячним і пахнув морем,

— згадує Лєра.

Лєра: дівчинка з міста, яке пахне морем — Фото 1

Лєра: дівчинка з міста, яке пахне морем — Фото 2

Море вона й справді дуже любила: родина їздила туди щовихідних. У її калейдоскопі спогадів з рідного міста також — як у спеку вдягала купальник та бігала під бризками різнокольорового фонтану на Площі Свободи та дзвінко-дзвінко сміялася. А ввечері приходила туди ж подивитися на світлове шоу з опор-птахів. Їх було рівно 25 — як і регіонів України. Для Лєри ці вечори були справжньою магією, а на відкриття Площі вони з мамою чекали цілий рік!

Вона пам’ятає бальні танці й виступи в Драмтеатрі. І останню виставу, на якій там була — «Кіт у чоботях». У них збереглися фото з того дня. Дівчині й досі не розповіли про трагедію: у думках Лєри, як і в спогадах, Драмтеатр так і залишився цілим. Як і все місто, бо саме в Маріуполі Лєра навчилася дружити, мріяти та відчувати себе вдома.

Лєра: дівчинка з міста, яке пахне морем — Фото 3

Лєра: дівчинка з міста, яке пахне морем — Фото 4

Таке було щасливе життя, дивлюся фотографії — і сама сумую,

— каже мама Юлія.

Лєра пам’ятає й своє перше тренування зі спортивної гімнастики: як увійшла у велику світлу, залиту сонцем залу. А ще — як тепло й сонячно було, коли пішла в перший клас. Та провчитися встигла лише пів року: почалася повномасштабна війна. З Маріуполя родина встигла виїхати в перший же день.

Ми виїжджали в паніці під звуки вибухів. Ще й гроза була — ми самі не розуміли, де що гримить. Тож дітям казали, що це просто грім,

— розповідає про той день мама.

Одягли те, що трапилося під руку, із собою взяли лише документи. Сім’я була певна, що це ненадовго, що скоро повернуться або принаймні матимуть можливість ще дозбирати своє життя у валізи. Тож удома залишили все: і дороге серцю, і цінні речі. Навіть золоті сережки Лєри.

Та більше вони нічого із цього не побачили — за кілька тижнів сусіди повідомили: їхній дім розграбували мародери.

У перші дні війни Лєра була розгублена, налякана та знервована. Де б вони не зупинялися, вона плакала й питала про повернення до Маріуполя. Коли мама зізналася Лєрі, що школу вже розбомбили, та відповіла: «Поїдьмо, відремонтуємо її й будемо там учитися. І повернемося жити додому!»

Тоді в її дитячому світі ще все можна було полагодити й повернути.

В евакуації родина змінила кілька міст і сіл: на Дніпропетровщині, Хмельниччині, Львівщині. Лєра стресувала, через постійні тривоги та нервове напруження виникли проблеми зі здоров’ям. Але найважчим було те, що довгий час вона не могла відпустити минуле — хотіла саме у свою школу, саме у свій клас.

Пригнічувало й те, що в жодному з міст не було секцій її улюбленої спортивної гімнастики. Але в Трускавці, куди згодом переїхала сімʼя, Лєра пішла на акробатику. Там же вона повернулася й до офлайн-навчання — у новій школі.

А у 2024 році родина переїхала до Києва. Тут Лєра знайшла нових друзів, адаптувалася в ще одній новій школі й полюбила її. А ще — повернулася до занять з гімнастики. Уже за пів року тренерка помітила в дитини неабияку наполегливість і вимогливість до себе, а згодом Лєра поділилася з нею й своєю мрією — стати майстром спорту й тренеркою. Зараз дівчина тренується шість днів на тиждень по кілька годин і їздить на змагання.

Я дуже сподіваюся на найскорішу перемогу. Бо ця надія дає мені сили,

— каже Лєра.

До слова, перше місце на змаганнях вона привезла з Кам’янця-Подільського — міста, яке колись стало для неї тимчасовим прихистком. Дві молодші сестри надихнулися прикладом Лєри й також пішли на гімнастику.

Треба зайняти дитину, щоб вона жила активно. Майстер-класи, свята, школа офлайн, якщо є змога. І дуже важливо — бути прикладом. Я сама вчуся, проходжу курси, пішла в автошколу. Діти — відображення батьків,

— вважає мама Лєри, Юлія.

Лєра й сама зізнається, що мама, сестри, друзі та спорт допомогли їй пережити часи, сповнені суму й страху.

Я відчуваю підтримку з усіх сторін — від учителів, від мами й тата, від тренерки й дівчат. Я навчилася бути відкритою до людей, які мене підтримують і не закриваюся в собі,

— каже дівчина.

Лєра звикає: до нового міста, до нових друзів, до нового укладу життя. Важливою підтримкою став і психологічний табір «Голосний кемп» від благодійного фонду «Голоси дітей». Після нього дівчинка повернулася спокійнішою, урівноваженішою та менш напруженою. Вона вчилася проживати втрату й водночас дозволяти собі радість.Та навіть зараз інколи вона все ж питає маму: «Коли ми повернемося додому?»

Адже й досі в її серці живе місто, що пахне морем, де можна бігати під бризками різнокольорового фонтану, а ввечері спостерігати, як небо стає чарівним від світла й магії.

У 2026 році Лєра стала учасницею фотопроєкту фонду «Голоси дітей» та фотомисткині Марти Сирко «Ниточка: Трансформація замість зламаності». Центром виставки стали історії та фотопортрети 15 дітей, які попри втрати знаходять у собі сили рости далі.

Разом із вами ми зможемо підтримати ще більше дітей та підлітків, які цього потребують. Допомогти можна донатом або поширенням наших матеріалів, щоб про підтримку дізналися ще більше людей.

Якщо ж вам або вашій дитині потрібна допомога, звертайтеся до наших центрів по всій Україні або на безоплатну лінію підтримки — 0800 210 106.

Авторка: Катерина Бессарабова