«Хочу стати сапером»: історія Івана
Історія Івана схожа на історії тисячі українських дітей, які страждають від війни росії в України. Страх, біль, нерозуміння, дні в підвалах, нестача їжі та води, поранення та складні евакуації. Це нинішнє дитинство українських дітей. Проте думки в нього вже достатньо дорослі та виважені.
Народившись у росії, Іван вважає себе дитиною України, бо проживає з прийомною родиною у м. Лисичанськ, Луганської області. Сім’я велика та дружна: 8 хлопчиків і 4 дівчинки. Ваня розмовляє українською мовою, іноді йому досить складно.
40 днів дитинства, що мають проходити у школі, на подвір’ї з друзями, у спортивних секціях, з сміхом та пригодами.
Іван пам’ятає авіацію, звуки вибухів і головне – снаряд, який розірвався на подвір’ї їхнього будинку. Зараз він у безпеці. Зараз його дні все більш схожі на ті дитячі, з іграми та усмішками, з друзями та близькими.
На питання: «Ти думав, ким ти бажаєш стати у майбутньому?» – Іван упевнено відповідає: «Хочу бути сапером. Спочатку піду в кадети, а потім сапером».
Іван увже добре знає, що на вулицях та в будівлях залишаються снаряди та міни, що не розірвалися. І що вони надто небезпечні, і що через них можуть постраждати багато людей і особливо дітей. Він точно знає, що робити, коли побачив невідомий предмет схожий на міну чи гранату: не підходити близько, не чіпати, встановити попереджувальні знаки та повідомити дорослих. Недитячі знання маленьких українців.
Здається, що дитячі думки не можуть бути такими серйозними та виваженими. Але, напевно, можуть, адже у війні діти дорослішають дуже швидко.
Переглянути матеріал Олени Розвадовської «Мінна небезпека. Як вберегти дитину від раптової загибелі?» можна тут.