Два Євгени: коли дідусь стає цілим світом

Євгену старшому — 62 роки, Євгену молодшому — лише чотири. Один уже прожив довге життя, інший лише починає своє. Хлопчик любить малювати, із цікавістю відкриває для себе світ, легко йде на контакт із дітьми й дорослими. Він ніби намагається надолужити любов, якої від самого народження йому так бракувало. Женя майже не знає маминих обіймів і татової турботи. Зате щодня поруч із ним є дідусь — людина, яка стала для хлопчика найріднішою в цьому великому світі.

У червні 2022 року в чоловіка народився онук: молоді батьки назвали його на честь дідуся-військового. Євген старший допомагав молодій родині, наскільки це було можливо. А потім — дзвінок із лікарні в Черкасах. Маленький Женя був у важкому стані: запалення нирок, крапельниці, потрібні дорогі ліки. І найстрашніше... поруч із ним не було ні мами, ні тата.

Побратими скинулися грошима на бензин, командир відпустив його. Євген помчав до лікарні, дорогою — знайшов няню, дістав усе необхідне для лікування і залишався поруч з онуком доти, доки лікарі боролися за його життя. 

А коли найстрашніше було позаду, почув слова, які змінили його життя: якщо батьків немає, дитину потрібно влаштувати до закладу.

Євген тепер згадує той момент дуже спокійно: каже, просто взяв онука на руки й поїхав. Так вони дісталися Харківщини. Спочатку вірив, що це тимчасово — волів, аби діти одумалися. Навіть привіз сина й невістку побачитися з Женею, просив спробувати ще раз, давав час і чекав, що вони почнуть будувати життя заново.

У лютому 2023 року Євген почав оформлювати опікунство. Через проблеми зі здоров'ям він уже не міг залишатися у війську, але ще довгі місяці боровся за право офіційно стати для онука тим, ким фактично був із перших днів його життя, — батьком.

Як військовослужбовцю йому надали модульний будинок. Та коли поруч почали падати КАБи, довелося знову збирати речі й переїжджати. Згодом вони отримали житловий сертифікат і придбали невелику кімнату, яку тепер називають домом. Відтоді й живуть удвох.

Їхні дні давно розписані мало не похвилинно. Приготувати сніданок. Відвести малого на заняття. Забрати. Разом щось намалювати. Сходити на англійську, ліплення, погратися на майданчику. А ввечері — обов'язково знайти час ще на одну чоловічу розмову перед сном.

Про благодійний фонд «Голоси дітей» Євген дізнався випадково. Хтось порадив заїхати й з'ясувати, чим тут можуть допомогти. Прийшли без особливих очікувань — і потрапили на заняття з логопедом. Тоді дідусь з онуком лише облаштовували свій новий дім, тож фонд допоміг необхідною побутовою технікою — мікрохвильовкою та соковижималкою.

Підтримка була потрібна і самому Євгену. Адже коли поруч маленька дитина, яка пережила втрату, зростає у війні й потребує постійної уваги, дорослому теж важливо мати на кого спертися. Саме тому він почав працювати з психологом «Голосів дітей».

Женя нещодавно спробував бокс, але каже — це не його: йому до душі бешкетувати на майданчику, обирати кольори для своїх малюнків, ліпити звірів і відкривати для себе світ, у якому, попри все пережите, ще так багато цікавого.

Життя двох Євгенів і досі непросте. Попереду — багато викликів, дитячих радощів і страхів, дорослих турбот. Але щовечора, коли вони діляться своїми таємницями перед сном, щиро вірять, що разом обов'язково все здолають.

Якщо вам чи вашій дитині потрібна допомога, звертайтеся до наших центрів по всій Україні або телефонуйте на лінію підтримки — 0800 210 106.

Підтримати дітей можна донатом або поширенням наших матеріалів.

Авторка: Катерина Бессарабова.