Усі історії
20.11.2025
Дім, який завжди з тобою — історія Марічки
Марічка каже, що дім — це як обійми. Як тепло біля батареї взимку. Як чай на кухні та розмови, від яких стає затишно. Вона народилася в Кам'янському, пішла в школу у Феодосії, закінчила її у Львові й, урешті решт, приїхала вчитися до Києва. Заплутана географія, але кожне з цих міст стало частинкою її самої та сформувало її такою, якою вона є зараз.
Мені дуже злісно і дуже несправедливо, що дім хочуть в мене відібрати і що цих людей, які могли бути моїм домом… або стати дуже важливими, відбирають,
Крим для Марічки — це інжир на городі та черешня. Тільки вилізеш на велике дерево — і вже можна побачити море. А ще — гори, ліс і дача. Лялька Настя, якій бабуся малювала брови, яку дівчина так любила, що пам'ятає навіть її резиновий запах. Іграшка лишилася там — Марічка планувала забрати її, але не встигла. Війна позбавила її можливості повернутися, але не пам’яті.
Коли втрачаєш місце, будуєш його заново
Після окупації Криму та повномасштабного вторгнення Марічка зрозуміла, що дім возить із собою — бо він живе в людях, які поруч. У відчуттях, які вони створюють разом. Спочатку таким домом став Львів, де живуть батьки, потім почуття дому переїхало разом із нею до Києва — хоча трохи змінилося.
На другий рік повномасштабної війни Марічка поставила собі чітку ціль — будувати стабільність, яку війна забрала. Дівчина почала шукати опори в людях, у рутині, у творчості. Саме тоді вона потрапила на творчу майстерню від фонду «Голоси дітей», де протягом чотирьох місяців 18 підлітків навчалися писати вірші під менторством української письменниці та перекладачки Катерини Міхаліциної.
На другий рік повномасштабної війни Марічка поставила собі чітку ціль — будувати стабільність, яку війна забрала. Дівчина почала шукати опори в людях, у рутині, у творчості. Саме тоді вона потрапила на творчу майстерню від фонду «Голоси дітей», де протягом чотирьох місяців 18 підлітків навчалися писати вірші під менторством української письменниці та перекладачки Катерини Міхаліциної.
Марічка — співоча, мрійлива, тендітна, як сама про себе каже. Раніше писала переважно про симпатію та закоханість, але останні вірші виростають з її досвіду, з того, що довго ховала всередині. Про Крим, про Феодосію, про ту частинку себе, яку довго не приймала, але тепер знайомиться з нею. У віршах сьогодення багато болю, але вони дають змогу висловити почуття та перетворити на щось живе.
Я маю збирати себе до купи — до.
Я маю збирати себе по шматках — опісля.
Книги мають видавати не посмертно.
Книги мають бачити своїх поетів.
Спільнота, яка стає домом
На резиденції Марічка відчула те саме тепло, яке асоціює з домом. Там безпечно — можна висловити будь-яку думку, і тебе вислухають, приймуть, не засудять. Усі учасники приїхали з різних міст, і це створює особливе відчуття єднання, адже вони розуміють одне одного, об'єднані поезією та складним досвідом. Катерина, їхня менторка, приносить легкість у кожну взаємодію, і Марічці дуже добре з нею. Творча спільнота стає тим місцем, куди їй хочеться повертатися.
Часом можу губитися. Але часом все одно почуваю, що я дуже на своєму місці. І навіть якщо я стою не дуже стійко в якихось сферах, я все одно стою, де я маю бути,
Історії таких дітей, як Марічка, показують, як слово допомагає зцілювати, як мистецтво стає опорою для тих, хто переживає війну та втрату, як поезія перетворюється на простір, де можна говорити про біль і водночас про любов до життя. Фонд «Голоси дітей» створює такі простори — щоб підлітки, які втратили звичний світ, могли віднайти новий.
Якщо вам чи вашій дитині потрібна допомога, звертайтеся в наші центри по всій Україні або на лінію підтримки — 0800 210 106. Підтримати роботу фонду можна донатом або поширенням наших матеріалів.
Якщо вам чи вашій дитині потрібна допомога, звертайтеся в наші центри по всій Україні або на лінію підтримки — 0800 210 106. Підтримати роботу фонду можна донатом або поширенням наших матеріалів.
Скопіювати