День народження в підвалі: історія Юлі й Олесі з Харкова
Дванадцятий день народження, відзначений десятьма цукерками й двома апельсинами в підвалі під звуки вибухів. Нервовий тик у шестирічної дитини, що його помітили лише через рік. Це історія родини з Харкова — від руйнівних вибухів у Північній Салтівці до нового життя в Києві та психологічного відновлення в центрах фонду «Голоси дітей».
У підвалі під час обстрілів міста
Передчуття біди й перші вибухи
Наталя з чоловіком та двома доньками — 11-річною Юлею і 6-річною Олесею — жили у Північній Салтівці. Про велику війну родина майже не говорила, але в старшої доньки було дивне відчуття.
Саме 23 лютого [2022 року] вона прийшла заплакана після прогулянки й стала говорити про війну. Я подумала, що, мабуть, не хоче робити уроки. Однак наступного дня о п'ятій ранку ми прокинулися від вибухів ракет,
— згадує Наталя.
Протягом шести днів родина майже не виїжджала з району. Вони думали, що війна швидко закінчиться. 28 лютого у старшої доньки, Юлі, був день народження — їй виповнилося 12.
Ми провели його в підвалі. Купили в одному з магазинів, який працював без світла, десять цукерок і два апельсини, аби влаштувати їй бодай якесь свято,
— розповідає мама.
Обстріл, який змусив виїхати
Діти з бабусею спали на надувному матраці, а батьки — на підлозі в підвалі. 1 березня родина піднялася до квартири — прийняти душ, поснідати й трохи відпочити. Саме тоді в будинок влучила ворожа ракета, але родині пощастило вижити.
Почалася пожежа. Навколо стояв дим. Будинок майже склався, але наш четвертий поверх вистояв. Тоді в нашому районі за 20 хвилин прилетіло кілька десятків ракет. До того ж не приїжджали ані швидка, ані пожежники — сказали, що поки не закінчиться обстріл, ніхто нас не врятує,
— ділиться спогадами Наталя.
Того ж дня родина вирішила виїхати з міста. Спочатку — на захід України, згодом до Києва. Повертатися нікуди: у їхній будинок зафіксували 20 влучань, нині його готують до знесення.
Травма, яку помітили не одразу
Війна й стрес помітно вплинули на психологічний стан обох доньок. У молодшої почався нервовий тик — вона часто кліпала очима, стала тривожною. І ще довго пам'ятала запах згарища від будинку.
Напевно, я сама була в стресі й не помітила того стану своєї дитини. І я зрозуміла це аж наприкінці 2024 року. У Києві вона зовсім не могла заснути. Щойно чула повітряну тривогу — відразу прокидалася. Не могла себе опанувати,
— каже Наталя.
Пережите вплинуло й на 12-річну Юлю. Через переїзди та втрату рідного дому дівчина зіштовхнулася з депресією й перебувала в такому стані близько року.
Мені нічого не хотілося, я закривалася в кімнаті. Не хотіла ні з ким знайомитися, нічим займатися. Краще мені стало аж у вересні 2024 року — після занять із психологом,
— згадує Юля.
Коли Наталя зрозуміла, що дітям потрібна допомога, родина звернулася до фонду «Голоси дітей». Сьогодні дівчата отримують психологічну підтримку в Києві.
Нам порекомендували звернутися за допомогою до спеціаліста. Саме тоді ми й знайшли фонд «Голоси дітей»,
— згадує мати.
Невидимі травми можуть серйозно впливати на розвиток, поведінку й загальний стан дитини. Вони часто залишаються непоміченими для оточення, особливо коли дитина з усіх сил намагається виглядати «нормальною». Іноді потрібен час, щоб зрозуміти глибину переживань дитини. Головне — вчасно запропонувати допомогу.
Про історію цієї родини розповіло й українсько-польське медіа SESTRY. Повний текст статті доступний для читання на платформі видання.
У наших регіональних центрах підлітки можуть знайти спільноту однодумців, отримати психологічну підтримку, взяти участь у творчих заняттях та іграх. За потреби кожен також може звернутися на нашу безоплатну лінію психологічної допомоги для дітей і батьків: 0 800 210 106.
Якщо ви поділяєте місію «Голосів дітей» — підтримайте щоденну роботу фонду благодійним внеском.
