Автор(ка):
Команда фонду
19 лютого в залі Черчилля британського парламенту в межах заходу «Відлуння трагедії: розповіді про війну росії в Україні» виступив Олег Афанасьєв, головний герой документального фільму «Віддалений гавкіт собак». Хлопець розповів членам парламенту, урядовцям, дипломатам і правозахисникам Великої Британії про 40 днів життя під російськими обстрілами в окупованому Маріуполі. Публікуємо його промову.
Усім привіт! Мене звати Олег, мені 17 років. У мене велика сім’я — два брати, бабуся, тітка, батько.
Раніше я мешкав у маленькому селі Гнутове, що біля Маріуполя. 2014 року, коли росія почала війну проти України, ми постійно чули сильні вибухи. Мені було тоді сім років. Відтоді ми жили поруч з фронтом.
24 лютого минулого року, о 2:18 ночі, я прокинувся від вибухів. На наше село полетіли перші снаряди від “Градів”. Так почалась повномасштабна війна росії проти українців.
Вранці за нами приїхали знайомі з Маріуполя. Вони запропонували забрати нас до міста. Тоді це здавалось гарною ідеєю. І ми поїхали в Маріуполь.
Згодом ми опинились в окупації.
Я, мої брати, тітка та бабуся прожили в підвалі два місяці.
У нас майже не було їжі та води, а про хліб я взагалі мовчу. Стріляли цілодобово — вдень і вночі.
Якось ми зрозуміли, що їжі залишилось тільки на три дні. Ми з тіткою вирішили піти по їжу до мого діда в інший район Маріуполя.
Усе місто було в диму, але вибору не було. Я дуже хвилювався. І наче відчував, що трапиться щось погане.
Не встигли ми відійти від нашого підвалу, як поруч зі мною, приблизно в 10 метрах, впало два снаряди. Я дуже перелякався і попросив тітку повернутись. Але вона сказала, що без їжі ми загинемо. Тітка заспокоїла мене, і ми пішли далі через розбомблене місто.
Я можу вам багато розповісти про ці страшні два місяці в Маріуполі. Про мертві тіла на землі, про чеченців, які забрали в нас велосипед, про воду, яку ми зливали із системи опалення та кип’ятили. Про те, як прокидався серед ночі від голоду. Але жодна розповідь не передасть увесь жах від життя в окупації.
Нам чудом вдалось врятуватись. Ми чудом пройшли фільтраційні табори росіян. Вони погрожували мене вбити за есемеску з прапором України. Тепер ми перебуваємо в безпечному місці, на вільній частині України.
Ми займались із психологами. Мій молодший брат Гліб, якому вісім років, досі боїться залишатись наодинці.
Я не хочу більше боятись. І не хочу, щоб боялись інші діти. Адже тисячі дітей досі залишаються під обстрілами і ховаються в підвалах.
Дуже важливо, щоб їм теж допомогли.
19–21 лютого делегації благодійного фонду «Голоси дітей», Громадянської мережі ОПОРА та Міжнародного центру української перемоги за підтримки Посольства України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії проводять низку заходів у парламенті Великої Британії з нагоди другої річниці вторгнення росії в Україну.
Основна мета цих заходів, які сукупно називаються «Відлуння трагедії: розповіді про війну росії в Україні», — висвітлити руйнівний вплив війни, зосередившись на досвіді цивільного населення та геноцидному характері війни.
У межах подій відбудеться показ короткометражного документального фільму «Що ми втратили», який зняли підлітки фонду «Голоси дітей» під час арттерапевтичного курсу, а також панельна дискусія. Українські експерти й свідки воєнних злочинів обговорять досвід дітей, утиски росією української культури та ідентичності на окупованих територіях України, а також те, що можна зробити, щоб притягнути росію до відповідальності за ці злочини.
Поділитись: