«Відчуття, що я туди вже не повернуся»: як 16-річна Тетяна двічі втрачала дім через війну
Для Тетяни ранок 24 лютого 2022 року став повторенням болісного досвіду 2014-го. Тоді вона з родиною залишила Горлівку, а вісім років потому змушена була евакуюватися з Краматорська — міста, яке встигла полюбити як справжній дім.
Коли о третій-четвертій ранку пролунали перші вибухи, вона швидко зібрала найнеобхідніше. Один із них був зовсім поруч, за кілька метрів від дому. Потім Тетяна нарахувала ще близько п’яти. Родина сховалася в найбезпечнішому місці — у проході між ванною і кухнею. Досвід підказував, де краще перечекати обстріл.
У мене була така ж історія у 2014 році, але тоді я була молодшою. У 2022-му хоч і злякалася, але вже знала, що робити. Я сіла в проході, який у нас був до зали. А мама сиділа навпроти. Пам’ятаю, мені пересунули диван у коридор — це було найбезпечніше місце між ванною і кухнею,
Родина встигла виїхати з Краматорська за день до ракетної атаки на залізничний вокзал. Можливо, саме цей збіг обставин урятував їм життя.
Після евакуації з Краматорська для Тетяни почалася нова глава мандрів. За понад десять років дівчина переїжджала щонайменше шість разів. Найважче їй давалося спілкування з однолітками. Щоразу, коли вона починала звикати до нового класу, доводилося знову збиратися в дорогу.
Півтора року вона жила у Словаччині, нині мешкає зі своєю мамою-бухгалтером ДСНС в Дрогобичі на Львівщині, а її тато служить у ЗСУ. Горлівка для неї залишилася лише записом у свідоцтві про народження, натомість Краматорськ став справжнім домом — не одразу, але поступово.
Втрата Краматорська досі болісно відгукується в її серці. Тетяна відверто зізнається: це відчуття, у якому вона досі «вариться». Найтяжче — усвідомлювати, що, ймовірно, повернутися туди вже не вдасться.
Попри всі випробування, життя в Дрогобичі дало Тетяні те, чого їй роками бракувало — відчуття стабільності. Тепер вона може щодня ходити до школи без страху вибухів, будувати плани на майбутнє.
Тетяна стала учасницею весняного кемпу в Карпатах, організованого за підтримки Binance. Проєкт ми створили саме для таких дітей і підлітків — тих, хто особливо потребує відновлення, насамперед психологічного.
Коли Тетяна приїхала до нашого кемпу, вона мріяла потрапити в гори вже цілий рік. Дівчина уявляла свою ідеальну кімнату з великою кількістю рослин, світлом і шторкою для приватності, з картинами й фотографіями, які допомагали б повертатися до спогадів.
Після роботи з нашими психологами та менторами Тетяна стала більш розслабленою й почала краще розуміти свої потреби. Уперше вона змогла відкрито говорити про свої переїзди та про те почуття, яке носила в собі — заздрості до тих, хто має стабільний дім.
Попри всі випробування, Тетяна зберегла в собі бажання допомагати іншим. У неї сильне почуття справедливості, і вона готова захищати тих, хто цього потребує.
Мені треба всіх захищати, обійняти, любити. І я думаю, що мені підходять професії навіть із ризиком для себе. Наприклад, пожежник,
Програми кемпів поєднують в собі творчість, спорт, психологічну підтримку та інтелектуальний розвиток. Завдяки цьому діти досліджують власні інтереси, розвивають навички самопрезентації й поступово повертають собі опори.
Дізнайтеся більше про історії Тетяни, Андрія та Жені у спеціальному сюжеті Суспільного Чернівці. Підлітки розповіли про своє життя під час таборової програми на Буковині, де отримували підтримку нашого фонду.