Усі історії
04.04.2025
«Покажи свій нацистський Київ»: історія 18-річної українки, яка самостійно вирвалася з росії та повернулася додому
Це історія про внутрішній опір, самотність, дорослішання в найгостріших умовах — і про силу, що проростає попри страх. Наша героїня анонімно розповідає про свій шлях.
Її рідне місто опинилося в окупації, а згодом родина вирішила їхати до росії. Проте дівчина мала свій план. І вирішила за будь-яку ціну повернутися додому, в Україну.
Її рідне місто опинилося в окупації, а згодом родина вирішила їхати до росії. Проте дівчина мала свій план. І вирішила за будь-яку ціну повернутися додому, в Україну.
Її сім’я спробувала почати нове життя. Дівчину примусово віддали на навчання в російську школу, проте все закінчилося булінгом і приниженнями під мовчазну згоду вчителів.
«Мій однокласник підбігав і кричав в обличчя: “Слава росії”, “Хохлам смерть!”. Якось він ударив собаку й крикнув: “Я — велика росія, а собака — Україна!”».
Місцеві вчителі також кривдили дівчину та всіляко намагалися її «вколоти».
«Мій однокласник підбігав і кричав в обличчя: “Слава росії”, “Хохлам смерть!”. Якось він ударив собаку й крикнув: “Я — велика росія, а собака — Україна!”».
Місцеві вчителі також кривдили дівчину та всіляко намагалися її «вколоти».
Якось на уроці вчитель всучив мені карту і сказав: «Покажи, де твоя Батьківщина». Я відмовилася, бо він і так знає. Усі знають. І чую, як із-за спини той бидлан починає волати: «Давай, хохолко, покажи свій нацистський Київ!». Мене трясе, у горлі ком. А цей далі тулить мені свою карту.
Родина не розуміла її спротиву, а дівчина тим часом готувала втечу — шукала волонтерів, вигадала легенду для перетину кордону, чистила телефон і навіть створила фейкові листування. Урешті-решт, коли все було готово, вона вирушила додому.
Я відчувала себе самотньою й безсилою. Мені не було до кого підійти, пожалітися. Якби я пішла до родини, то почула б: «Вони тебе ображають, бо ти, мабуть, не кажеш "Слава росії!". Так ти кажи. І не буде проблем». Вони не полишали надій, що я адаптуюся, закохаюся, знайду подруг, «порозумнішаю». Але я не уявляла себе частиною «вєлікой руской культури». Як мені жити там, де я ненавиджу все, що навкруги?
Ця історія звучить її голосом. Сміливим і незламним. Почуйте її. Повний матеріал Ксенії Чикунової — на сайті hromadske.
Скопіювати