Усі історії
06.01.2026
Коли тато охороняє з небес — історія 5-річної Марійки
Улюблена іграшка 5-річної Марійки — равлик із сумною усмішкою. Він з нею всюди. І хоч як мама не вмовляла перешити йому усмішку на веселу, Марійка не хоче: каже, що це — її «равлик-печаль». Щоночі дівчинка обіймає свою іграшку й пошепки звертається до тата: «Тато, прийди!» Так їй спокійніше, бо Марійка вірить: батько завжди поруч й охороняє її з небес.
Марійка живе в Олександрії разом зі старшим братом Михайликом і мамою Олею — у будинку, який колись був спільною мрією тата й мами. Дім почали зводити ще до війни — він мав бути просторим, двоповерховим, з окремими кімнатами для кожної дитини.
Перші роки життя в ньому були наповнені планами. Михайлик захопився боротьбою, Марійка тільки народилася й мама Оля перебувала з нею в декретній відпустці. Тато Євген працював, їздив на заробітки — робив усе, аби діти були щасливими. Він устиг звести перший поверх, коли почалася повномасштабна війна.
Перші роки життя в ньому були наповнені планами. Михайлик захопився боротьбою, Марійка тільки народилася й мама Оля перебувала з нею в декретній відпустці. Тато Євген працював, їздив на заробітки — робив усе, аби діти були щасливими. Він устиг звести перший поверх, коли почалася повномасштабна війна.
Я знала, що він піде. Розуміла, що не зможу його втримати. Навіть ховала документи, просила хоча б не йти одразу — просто здавати кров, допомагати тут. Але 25 лютого 2022-го я прокинулася — а його вже не було. Пішов раніше, щоб я не бачила,
Євген пішов кулеметником. Воював на Донеччині, Миколаївщині, Чернігівщині, брав участь у звільненні Херсонщини. Перед Бахмутом був у населеному пункті Підгороднє — і там не залишив позицію під час штурму. Загинув від уламка, що влучив між каскою та бронежилетом. Увечері напередодні Оля говорила з Женею телефоном. А о третій ночі він написав: «Можливо, буду не на зв’язку. Цілую. Люблю». І це були останні його слова дружині та дітям.
Марійці тоді було лише два роки. А Михайликові — шість, і він добре пам’ятає той день. Пам’ятає мамині сльози, пам’ятає, як усе обірвалося. І пам’ятає запитання, на які не було відповідей.
Михайлик пам’ятає все. Він дуже кричав, плакав, питав: чому так сталося, чому ми стільки молилися, а Бог не почув. А я сама не знала, що йому відповісти. Марійці тоді було всього два роки. Вона була зовсім маленька. Ми показуємо їй фотографії тата, розповідаємо про нього, але чи є він у її власних спогадах — важко сказати.
Марійка — каже мама — татова перлинка. Євген був упевнений, що народиться хлопчик, та щиро здивувався, коли дізнався, що буде донька. І полюбив її безмежно. Він так і не побачив, як Марійка захопилася акробатикою. Зараз вона вже сідає на шпагат, стоїть на голові, весела й дзвінка дівчинка. Вона дуже любить бути поруч із мамою й сумує за татом.
Михайликові нині дев’ять. Він бажана дитина — тато на нього довго чекав, і хлопець на нього дуже схожий. З п’яти років займається кікбоксингом, розумний, кмітливий, відповідальний, хоча часом, як і будь-яка дитина, бешкетує. У нього багато енергії й запитань про життя — і надто рано доросле серце.
Життя ж Ольги після загибелі чоловіка звузилося до щоденного виживання — заради двох дітей. Уся її енергія йде на Михайлика та Марійку — на те, аби бути для них і мамою, і татом одночасно. Захистити та вберегти.
Михайликові нині дев’ять. Він бажана дитина — тато на нього довго чекав, і хлопець на нього дуже схожий. З п’яти років займається кікбоксингом, розумний, кмітливий, відповідальний, хоча часом, як і будь-яка дитина, бешкетує. У нього багато енергії й запитань про життя — і надто рано доросле серце.
Життя ж Ольги після загибелі чоловіка звузилося до щоденного виживання — заради двох дітей. Уся її енергія йде на Михайлика та Марійку — на те, аби бути для них і мамою, і татом одночасно. Захистити та вберегти.
Діти лякаються обстрілів. Часом у їхньому місті дрони не лише чути — їх видно. Одного разу російський шахед ледь не влетів у будинок поруч — і діти бачили це. Тепер під час повітряних тривог Марійка може запитати:
— Мамо, а ми прокинемося вранці? А ти нас захистиш?
І від цих слів Олі стає ще важче. Вона розуміє: якщо зламається вона — стане ще страшніше дітям. Тож тримається, навіть коли сил залишається — краплинка.
— Мамо, а ми прокинемося вранці? А ти нас захистиш?
І від цих слів Олі стає ще важче. Вона розуміє: якщо зламається вона — стане ще страшніше дітям. Тож тримається, навіть коли сил залишається — краплинка.
Женя завжди казав: “Геннадіївна, ти сильна”. І мені часто кажуть: “Ти сильна”. А ніхто не знає, якою ціною дається ця сила. Щоб діти не бачили, як ти плачеш. Як тобі боляче. Інколи я просто не знаю, звідки брати сили далі. Я не обирала цього життя. Але діти — це те, заради чого я живу. Я не маю права здатися, бо в мене є вони,
Та бувають моменти, коли навіть найсильнішим потрібна підтримка. Ольга важко переживає загибель чоловіка. І водночас їй потрібно триматися заради дітей — не заплакати, не зламатися, не показати власну слабкість, бо Михайлику з Марійкою і так надто боляче. Саме тоді, коли внутрішні ресурси майже вичерпалися, Ольга наважилася поїхати з дітьми на осінній «КЕМП+» — 21-денну програму Фонду «Голоси дітей» для родин військових, які пережили втрату, зникнення безвісти або полон близької людини.
Для Олі «КЕМП+» став простором прийняття й безпеки — місцем, де можна було не тримати себе в напрузі щосекунди, де можна було виговоритися спеціалісту й поділитися досвідом із жінками, які також проживають втрату. Діти теж відчули цю зміну: у безпечному середовищі їм було легше розслабитися, гратися, творити, спілкуватися з однолітками.
Для Олі «КЕМП+» став простором прийняття й безпеки — місцем, де можна було не тримати себе в напрузі щосекунди, де можна було виговоритися спеціалісту й поділитися досвідом із жінками, які також проживають втрату. Діти теж відчули цю зміну: у безпечному середовищі їм було легше розслабитися, гратися, творити, спілкуватися з однолітками.
Було так гарно, дівчата хороші були — усі свої. Не відчувалося сором’язливості, я була у своєму оточенні, була такою, яка я є. Не потрібно було соромитися, думати, що казати. Психологи хороші. Ці три тижні промайнули дуже швидко. Своя хороша компанія: усі такі різні, але всі свої. Хотілося слухати кожну історію, поспівчувати, підтримати. Дітям також сподобалося: Марійка виготовляла вироби, відвідувала майстер-класи, Михайлик гуляв з однолітками,
Як каже кураторка проєкту Алла Ширшина, знати, що ти не одна, — надзвичайно важливо. «КЕМП+» допомагає родинам поступово повертатися до життя: коли з’являється підтримка для мами, легше стає й дітям, а вся сім’я знаходить опору. Алла й після завершення програми залишається на зв’язку з Ольгою, допомагаючи та підтримуючи її.
Повернувшись додому, Ольга знову занурилася в щоденну реальність. Недобудований дім і далі часом тисне спогадами: кожен його кут нагадує про Євгена й плани, яким не судилося збутися. Та в цій оселі є головне — турбота про дітей, любов і віра в те, що попереду буде більше світла.
Повернувшись додому, Ольга знову занурилася в щоденну реальність. Недобудований дім і далі часом тисне спогадами: кожен його кут нагадує про Євгена й плани, яким не судилося збутися. Та в цій оселі є головне — турбота про дітей, любов і віра в те, що попереду буде більше світла.
Женя найбільше хотів би, аби діти були щасливі й більше усміхалися. Я зрозуміла, що спілкування з такими ж жінками, як я, — це нове переосмислення, нові знайомства, нові слова й досвід. Як би не було тяжко чи боляче, ми повинні триматися заради наших коханих. Ці смерті не мають бути даремними. Вони спостерігають із небес і точно нам допомагають. Треба йти вперед — заради них і заради наших спільних дітей. Виховати хороших людей. Бути їм і батьком, і мамою.
У 2025 році реабілітацію на «КЕМП+» пройшли 80 родин — це 188 людей. Програму визнано на національному рівні та затверджено як методичну рекомендацію для фахівців, які працюють із родинами, що пережили втрату, травму або вимушене переміщення.
Підтримати дітей і батьків, які зазнали впливу війни, можна донатом.
Підтримати дітей і батьків, які зазнали впливу війни, можна донатом.
Скопіювати