Як семирічний Женя малює, щоб зібрати на «Байрактар»

Анастасія Саржевська

Посеред Києва Женя продає свої малюнки, щоб підтримати військових. Йому допомагає мама Антоніна. Хлопчик має велику мрію — назбирати на «Байрактар». Перехожі купують малюнки або просто донатять Жені — так разом допомагають ЗСУ. Їхній рекорд —3560 грн за малюнок, який уже прямує до США.

З чого почалося

Женя народився в перший рік війни росії проти України, у 2014-му. Від початку АТО його бабуся допомагала військовим. Хлопчик з дитинства бачив їх удома, військові дарували йому подарунки, спілкувалися, тому зараз не уявляє, як можна не допомагати їм.

Після початку повномасштабного вторгнення Антоніна з Женею тимчасово виїхали в Польщу, до родичів. А тато хлопчика і далі підтримував армію на місці, в Україні. Женя не знав, як допомогти військовим із Польщі, щоб це робили не лише мама з татом, а саме він, своїми руками, тому взявся малювати. Мама з Женею почали пробувати продавати їх в інтернеті й отримали перші позитивні відгуки та донати.

Раніше він майже не малював, а тепер це перша справа щоранку.

Антоніна, мама Жені
Наймолодший волонтер

Жені сім із половиною років, і він особливо наголошує на тому, що «з половиною». Гроші збирає для 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, яка зараз стоїть на херсонському напрямку. Серед волонтерів, які допомагають бригаді, Женя наймолодший. Він співпрацює з волонтерами з Одеси, які опікуються 28-ю ОМБр, і передає кошти на потреби військових.

Лицарі підготували для Жені величезний прапор бригади, підписали як наймолодшому волонтерові.

Просили, щоб він конкретно одному військовому намалював малюнок і підписав.

«Військові з ним підтримують зв’язок постійно, записують йому смішні відео. І через це він ще більше хоче їм допомагати. У нас військові дуже класні», — ділиться Антоніна.

Виходити в люди

Після перших заробітків в інтернеті Женя порахував, скільки в нього вийшло грошей. Потім почув про «Байрактари» і дізнався в мами, скільки це коштує. Хлопчик постійно наголошує, що треба збирати на щось велике, тому вирішив не обмежуватися продажем в інтернеті. Ще в Польщі вперше запропонував мамі продавати малюнки на вулиці, але в незнайомій країні вони на це не наважилися. Антоніна викладала малюнки Жені у фейсбуці, їх купували, а коли повернулися додому, розсилала їх за адресами.

Уже в Києві вони спокійно пішли в люди, як каже Женя.

«У перший же день він зібрав велику суму, як для одного дня, це було 3500 грн», — згадує мама.

Пізніше був рекорд — 3560 грн за один малюнок, який зараз прямує до США. Купила його українка, знайома Антоніни, вона стежила за творчістю хлопчика на сторінках соцмереж. І Женя, і мама були шоковані, коли побачили, яку суму їм перерахували. “Ще один ми продали за 1000 грн. А здебільшого це 200–300 грн за малюнок, буває й 20–30 грн, 5 чи 10” — розповідає жінка.

Але тоді найчастіше люди просто донатять і не беруть малюнок, підходять поспілкуватися з Женею, він їм щось розповідає. Це набагато важливіше, ніж сидіти в інтернеті.

Антоніна, мама Жені
Що малює хлопчик

«Найкращий малюнок — мені дуже подобався — про Маріуполь, його продали. Там були розвалені будинки, солдат із гранатометом. З того боку були росіяни. Там дуже гарні будинки горіли», — таким Женя зобразив Маріуполь. Він малює військових, які завжди напоготові й борються з противником.

«У нього однаково малюються всі наші й однаково не наші. Наші обов’язково гарні, сильні, мужні. А не наших він малює як-небудь нашвидкуруч, щоб усі зрозуміли, що то не наші», — помітила мама хлопчика. Сам Женя вірить, що коли підтримує військових, то вони відчувають це і «дуже сильно воюють».

На запитання, коли б він хотів, щоб закінчилася війна, хлопчик відповідає одразу:

«Просто зараз».

Рекомендуємо також

Як хлопець у 18 років став опікуном чотирьох дітей

Як хлопець у 18 років став опікуном чотирьох дітей

«Щодня багато справ треба робити: готувати, прибирати, допомагати дітям робити уроки. Паралельно я працюю над одним проєктом і навчаюся», — описує свої будні 18-річний опікун. 

Я сумую за звичним минулим життям

Я сумую за звичним минулим життям

Нам незрозуміло, чому життя кожного українця мало так кардинально змінитися з радості на сум, зі щастя на біль, з планів та мрій на виживання та збереження себе та дітей.

Іван: «Хочу стати сапером»

Іван: «Хочу стати сапером»

Історія Івана схожа на історії тисячі українських дітей, які страждають від війни росії в України. Страх, біль, нерозуміння, дні в підвалах, нестача їжі та води, поранення та складні евакуації.