Життя під час війни – це випробування для людської психіки, особливо дитячої. Один з найбільш травмуючих досвідів цього часу – смерть близьких людей.
Разом з кризовою психологинею та травматерапевткою Ганною Колісніченко розглянемо історію її клієнтки про смерть близької людини під час війни та способи психологічної допомоги у такій ситуації.
Снайпер з даху вбив тата, діти з мамою в квартирі
Жінка звернулась за кризовою консультацією до Ганни.
Під час консультації жінка була в квартирі з двома рідними дітьми і з двома похресниками. За дві доби до того її чоловік пішов зустрічати друзів, які мали до них прийти. І не повернувся – його підстрелили, коли вийшов з будинку. Жінка не бачила у нього ознак життя. На даху працював снайпер, тож вона не могла вийти подивитись, що з її чоловіком.
Вона все розуміла, але на рівні емоцій не могла пробачити собі, що сиділа вдома з дітьми. Найбільше боялася залишити дітей і у пориві істерики, надії та відчаю вийти до чоловіка і спробувати йому допомогти.
Що відчуває людина, яка стала свідком смерті близького
Це можуть бути відчуття неспроможності, безсилля, провини, емоційного болю.
У жінки, яка звернулась до Ганни, виникла реакція заморожування. У цього стану є перевага, адже стан заморозки дає змогу не відчувати болю. Жінці, що опинилась у цій ситуації, найважливіше витримати афективний сполох, тобто обрати між своїм бажанням допомогти чоловіку і реальністю, в якій вона опинилась. Лише наявність дітей утримувала її від того, аби піти слідом за чоловіком – в прямому і переносному сенсах.
Як психологічно підтримати після такої ситуації? Психолог має допомогти обрати життя, не дивлячись ні на що.
Розмова з кризовим психологом допомагає людині вивільнити емоційний заряд, адже присутність іншого допомагає пережити відчуття відчаю. Також під час розмови людина може отримати і конкретні рекомендації: наприклад, методики заспокійливого дихання, способи вивільнення злості або туги.
Яку психологічну допомогу необхідно надати людині під час війни, залежить від того, чи в безпеці вона перебуває. Чи можна їй зараз поплакати? Чи може вона дозволити собі випустити злість? Адже коли безпеки немає, то прояви емоцій можуть навпаки зашкодити. Наприклад, у стані злості вона може вибігти під обстріл з наміром помститись.
Як допомогти дитині, яка стала свідком смерті близьких
Кожна дитина має право знати, що відбувається. Дорослі мають дозувати інформаційне та емоційне навантаження на неї. Коли дитина бачить, що мама ховається і плаче по куточках, що змінює обличчя при питаннях про тата, то в дитини виникають фантазії, які ще більше її лякають, ніж правда.
Обман впливає і на формування довіри дитини до батьків. Якщо ми будемо замовчувати правду, то чи вдасться дитині сформувати довіру до світу? Якщо мама не каже правди, як дитина зможе потім довіряти іншим? Психіка дитини – не кришталева ваза, вона впорається, якщо дорослий даватиме їй ресурси.
Чого не варто робити, якщо дитина пережила сильний стрес
Коли дитина в страху починає тремтіти, батьки можуть її зупиняти. Проте це неправильно. Через тремтіння м’язів гормони страху вивільняються. Дитині в цей час навпаки потрібно стрибати, бігати, дригати ногами. Дайте можливість зробити тілу те, що йому важливо. Дайте дитині можливість виразити почуття, які в неї є.
Коли у дитини паніка, вона не відчуває свого тіла. Повернути стійкість може, відчувши межі свого тіла. Для цього дитині потрібно обійняти себе, потриматися за коліна, погладити себе долонями по шиї або за мочки вух.
Чому не варто нехтувати допомогою психологів під час війни
Уявіть, що ви порізали палець. У такій ситуацій ви, напевно, можете самі обробити його йодом та забинтувати. Проте може бути так, що потрібно зробити операцію на серці – у такому випадку ми звертаємось за допомогою до лікарів. Так само і з психічним здоров’ям – іноді ми можемо впоратись самі, а іноді нам конче потрібна допомога спеціалістів.
З самого початку війни фонд “Голоси дітей” разом з центром психічного здоров‘я НаУКМА створили лінію психологічної допомоги #МиПоруч. Дорослий або дитина можуть звернутися в телеграм за безкоштовною психологічною допомогою.
Автор статті: Юлія Тунік